A school for leaders who want change

Learn first

KMBS latest news in real time

For the latest KMBS events and news, visit KMBS Live at the top right corner of the screen

Open kmbs live
Home
/
Articles
/
Чому українцям важко домовлятися
17.01.2023
903
22min
Чому українцям важко домовлятися
People. Leadership and management. Culture
Марина Стародубська, керуюча партнерка консалтингової компанії TLFRD та викладачка kmbs, продовжує роз’яснювати парадигми вивчення національних культур.

Першу частину допису читайте тут.

Вислів «точка зору визначається місцем сидіння» — це і про науку теж, коли останнє означає школу наукової думки. До прикладу, на не менш «срач*гінну», ніж культура, тему лідерства є дві взаємовиключні школи думки:

1. Лідерство існує як окремий конструкт і відмінне від менеджменту;

2. Лідерство не є окремим конструктом і є варіантом менеджменту.

Обидві школи думки мають свої цілком валідні наукові й емпіричні обґрунтування. Як так? — здивується той, хто звик сприймати одну правильну думку (часто — свою). Справа в тому, що будь-яка валідна й обґрунтована теорія працює у певних умовах і дозволяє у цих умовах пояснювати певні явища. Як-от, деякі пояснення «як працює світ» краще дає квантова фізика, а деякі — класична, і це не означає, що класична фізика «гірша», а квантова — «краща» чи навпаки.

Тож повернімося до національної культури. Найновітніша парадигма погляду на національні культури щодо інституцій та економічних наслідків істотно відрізняється від старішої. Старіша парадигма відводить менталітету (термін не науковий, однак передає смисл і не викликає конфузу з культурою як творчістю) обмежене місце у впливі на суспільство, зазвичай, пов’язане з традиціями і минулим — і не розглядає інституції як частину культури. Ця парадигма науково валідна за певних умов і надає часткове пояснення суспільним явищам, на які впливає національна культура в такому трактуванні, однак неодноразово піддавалася фаховій обґрунтованій критиці саме через ігнорування чинники впливу менталітету.

Актуальнішою наразі вважається інакша парадигма, в якій інституції — не просто частина національної культури, вони її продукт і коридор, що скеровує культуру як русло річку. До прикладу, режим державного управління в країні формується за (не)участю громадян та (не)втручанням зовнішніх для країни сил. І диктатора чи демократично обраного правителя хтось приводить до влади або мовчки терпить. Якщо у школах/вишах вчать нерелевантним для ринку праці навичкам — звідкись ця система взялася і чомусь бракує волі, ресурсу чи ще чогось, щоб її змінити. А роботодавці потім бідкаються, що нема кваліфікованих кадрів і доходять висновку, що «освіта неважлива для прийому на роботу».

Відтак, в актуальній парадигмі (флагманський автор Аджемоглу, Masachussets Institute of Technology), національна культура це:

— Ключовий драйвер економічних та політичних розбіжностей між країнами, а також — міжнародних конфліктів. Наприклад, демократичні ідеї та інституції продуктивно прижилися у Європі і геть не проростають в Арабському світі та частково проростають в Азії (Китай vs Тайвань та Гонконг), бо в двох останніх типах культур на них немає попиту.

— Комплекс історично вкорінених паттернів переконань, відносин, ритуалів, цінностей, зобов’язань, що надають смислу людській взаємодії, задають рамку трактування світу (sense-making), координують очікування, уможливлюють або ускладнюють певні види поведінки. Наприклад, висловлювати в лоба оціночні судження про зовнішність, вагу чи життєвий вибір людини в Україні — норма, а в США, Данії чи Нідерландах — неввічливо; розпитувати малознайомого колегу-британця про хобі-дітей-вподобання в їжі — моветон, а в Індії без таких розмов ви не зможете продуктивно співпрацювати.

— Не лише про цінності або вузьке коло стереотипних поведінкових моделей — а про набір обґрунтувань (чому так чинити правильно, а так — ні) для вибору, який люди роблять в процесі суспільної взаємодії. Наприклад, без інституційно сформованого усвідомлення, що без якісного корпоративного управління зовнішній системний інвестор коштів не дасть, українські компанії (державні та приватні) й надалі будуть мати у наглядових радах «весільних генералів», які геть не в курсі і не впливають на стан справ.

— «Мама» і «сестра» інституцій одночасно, бо національна культура спершу сприяє формуванню інституцій, котрі надалі її скеровують; при цьому культура й інституції постійно та нелінійно впливають одне на одного. Наприклад, ґрунтовні зміни у країні неможливі без інституційних реформ. Бо як би не змінилися люди, якщо інституції не зміняться, вони «витіснять» чи «не впустять» нову культуру — лиш пригадаймо нашу реформу охорони здоров’я; або гляньмо на Росію, де який би не був очільник, всі інституції там авторитарні й каральні, а відтак, доки вони не зміняться, країна залишиться диктатурою.

— Набір конфігурацій рішень та поведінкових моделей, спричинених чинниками з п. 2 вище, які представники культури вибирають індивідуально та колективно, причому цей вибір може не співпадати у різних людей та суспільних груп. Наприклад, якщо публічний діяч-радник верзе небезпечну маячню і має кількадесят мільйонну авдиторію — питання не лишень до нього і хто його допустив на такий рівень впливу, а й до людей, які радо складають ядро його авдиторії, бо якщо такий контент «заходить», то це системна проблема інституцій країни, а не питання «недолугості» окремих людей.

— Рухомий конструкт, що змінюється повільно і нерівномірно: підвалини культури зберігають сталість століттями, цінності й переконання можуть еволюціонувати протягом ~10−20 років, а поведінкові паттерни (культурні конфігурації) — протягом ~3−5 років — причому тягліші «шари» культури закладають напрямок і «коридор» зміни динамічніших. Наприклад, прагнення українців до волі, зокрема, як агентності в життєвому виборі — підвалина нашої культури, що вистояла кількасот років нищівної турбулентності; однак через тимчасові, слабкі й малодовірені формальні інституції, вкорінений фамілізм, низьку суспільну довіру і (як один з наслідків) дискредитованість експертизи (вірю не фахівцям, а «своїм»), це прагнення проявляється в магічному мисленні, раціоналізації корупції і недостатньо серйозному ставленні до громадської активності (проголосували й забули).

Тепер глянемо на українську національну культуру (ту, що менталітет, а не ту, що творчість) через цю парадигму. Парадигма ця точно не єдина і не «єдина правильна».

До речі, ця парадигма (в ній працюють Аджемоглу, Алесіна, Робінсон та ін.) дещо подібна до системи tight-loose cultures Мішель Гелфанд, авторки книги Rule Makers, Rule Breakers про суспільні норми та їхный вплив на національні й корпоративні культури.

1. Національні культури бувають флюїдні (fluid) — здатні змінюватися й адаптуватися під істотні впливи без радикальних зламів, а бувають вкорінені (hardwired) — нездатні до таких змін без деструктивних проявів у суспільстві. Флюїдність чи вкоріненість культури залежить від того, наскільки її атрибути (цінності, інституції, суспільні норми, переконання, смисли) пов’язані між собою (entangled) чи обособлені (free-standing), абстрактні (abstract) чи специфічні (specific):

Entangled — атрибути культури, настільки тісно «вплетені» у суспільну тканину, що слугують реальними обмеженнями для змін і «гальмами» в доступі до ресурсів і можливостей; виокремити та радикально змінити такі атрибути надскладно. Ось система каст в Індії накладає істотні й слабо рухомі обмеження на суспільну мобільність і доступ людей з певних страт суспільства до освіти, професій та добробуту, хоча є винятки — прем'єрміністр Індії Нарендра Моді з касти Даліт (недоторканих), однієї з найнижчих в тамтешній стратифікації.

Free-standing — атрибути, що можуть змінюватися під тиском значущих впливів без істотної руйнації інших атрибутів. Місце релігії (і церкви як інституції) у Європі та США трансформувалося зі зміною державних режимів від «центру управління» суспільним та політичним життям країни до впливової, але не домінантної інституції в демократичному суспільстві: можна вірувати або ні — радикально на твої життєві можливості поза церквою це не вплине, бо держава, наука, мистецтво, ремісництво, та інші фахові сфери сьогодні здебільшого відділені від церкви, а не контролюються нею;

Abstract — атрибути, що мають низку валідних інтерпретацій, що дозволяють носіям культури вдаватися до різних інституційно доречних паттернів поведінки. Принципи (Аналекти) Конфуція, засадничі для азійських культур, були сформульовані автором настільки афористично й неінструкційно (зокрема, принцип «правителю мають вірити прості люди; держава не встоїть, якщо її не підтримують прості люди»), що як Китай здавна до сьогодні застосовував їх для обґрунтування авторитарних підходів до управління державою (спочатку абсолютизм, потім комунізм), так і Тайвань з Гонконгом спиралися і спираються на «конфуціанську демократію», причому обидві конфігурації використання цих принципів абсолютно валідні з точки зору автора;

Specific — атрибути, що мають одну інтерпретацію і не підлягають модифікації у відповідь на засадничі впливи. Для переважної кількості ісламських держав демократія — не пріоритет і неоптимальний режим, крім історичних чинників, через детальні, інструкційні описи в релігійних працях того, хто є «свій» (in-group), хто «чужий» (out-group), з ким варто і не варто мати справу, як саме треба поводитись й ухвалювати рішення в усіх сферах життя (Шаріат); відтак, неподоланне суспільне розшарування там є навіть всередині країн регіону, і поступаються цими настановами там дуже мало і точково — під тиском економічних та геополітичних чинників; девіантна поведінка в таких культурах може призвести для руйнівних для добробуту людини наслідків.

2. Немає культур, що лишень флюїдні чи вкорінені. Кожна країна має унікальний баланс цих двох атрибутів, що визначається, з одного боку, паттернами розвитку в минулому, з іншого — синхронізацією формальних інституцій та інших аспектів культури (як от цінності та переконання) у відповідь на зовнішні виклики. Наприклад, Велика Британія — флюїдніша, ніж Китай, який флюїдніший, ніж Індія, яка флюїдніша, ніж Ісламські держави. Зазвичай, чим флюїдніша культура, тим більш розмаїті точки зору й поведінкові паттерни у ній, і тим складніше різним групам домовлятися без докладання сфокусованих зусиль і без ефективних сильних інституцій.

Є типи культур, які утворюються при поєднанні різних атрибутів: freestanding + abstract = fluid culture, entangled + specific = hardwired culture.

Але найцікавіше — це так звані intermediate cultures (проміжні) культури. В таких міксуються атрибути:

— freestanding + specific — тоді в країні діють чітко окреслені, глибоко вкорінені та стійкі до системних змін атрибути, в той час як решта атрибутів еволюціонує (багатовікове тяжіння до антисемітизму певних суспільних груп у певних країнах Європи);

— abstract + entangled — тоді в країні діють глибоко вкорінені, але неоднозначно окреслені, з розмаїтими трактуваннями, норми, тлумачення яких визначає поведінку цілих прошарків суспільства (witchkraft культи в країнах Африки, які є «ліками» на всі випадки життя або живі й практиковані вкраплення прадавніх вірувань в осучаснені християнські традиції у Скандинавії та нордичних культурах).

3. Україна, через історичні чинники формування нації (розмаїті етноси, частини території під різними імперіями, локація на фронтирі з часто недружніми державами, високий рівень уникання невизначеності, слабкі/тимчасові/недовірені формальні інституції та гіпертрофовано довірені неформальні суспільні норми, зв’язки, надійні люди), вірогідно, є високофлюїдною культурою зі специфічними нормами (freestanding + specific). У нас поляризоване й регіоналізоване суспільство, в якому варіантів прийнятної поведінки низка, але вони прив’язані до певних груп, всередині яких «правильних» варіантів якраз небагато і вони часто слабо або взагалі не переносяться в інші групи.

Наприклад, в Україні, залежно від профайлу «свого» лідера думок для суспільної когорти (в широкому, не соцмережному, сенсі), залежить рівень довіри до рішень на рівні спільноти або держави, електоральна поведінка, формування зв’язків і критерії життєвого вибору. При цьому, формальні критерії фаховості (досвід, спеціалізація, освіта, ін.) «вмикаються» і довіра виникає лишень тоді, коли визначення «свій-чужий» відбулося. Відмінність нас від, наприклад, розвинутіших демократій (США, Британія, Німеччина, Франція, Скандинавія) у тому, що там «свій-чужий» — один з багатьох, у т.ч. фахових та інституційних, критеріїв формування довіри та поведінкових паттернів у взаємодії, а в Україні він головний і часто єдиний.

Оскільки ми — флюїдна культура, нам дуже складно домовлятися, бо кожен вихід за рамки in-group (ми їх називаємо бульбашками) вимагає долання стіни з геть інакших трактувань звичних понять («що це?»), скриптів («як діяти?») та паттернів («яка поведінка доречна?»). Це часто і призводить до ср*чу замість дискусії, бо неемоційне і критичне обмірковування смислу, трансльованого «чужим», вимагає зусиль і часу для оцінки та формування нового паттерну сприйняття. Легше діяти як звично: знецінити (бо «чужий», відтак, конструктивна взаємодія не вартує зусиль), охрестити невігласом, запроданцем, зрадником чи доєднатися до чутного й видимого спротиву, який ближнє коло вже чинить цьому «чужому».

Наприклад, неважливо наскільки реально ефективно працює голова державної організації (показники), нам важливо наскільки в суб'єктивному сприйнятті він/вона «заслуговує» озвучений рівень компенсації, з ким «тусується» (ближнє коло), чи «резонує» з нами емоційно як людина і чи активно пише у соцмережах про свою роботу (ілюзія розуміння й контролю) — хоча реально відрізнити головні події в цій роботі від другорядних ми нездатні.

Або коли розробляються нові норми законодавства, часто помилково вважається, що практики з інакших (часто — західних й інституційно розвиненіших) культур можна впровадити в Україні без адаптації та підготовки суспільства. Однак якщо нові норми провадити стрімко й суворо, без інформування та навчання й гармонізації з дотичними нормами та інституціями, вони будуть ігноруватися, «креативно» трактуватися чи виконуватися «на папері» або частково. Ба більше, цілком ймовірний публічний демарш лідерів думок проти авторів таких норм — «свої» захищаються від «чужих». Приклади: корпоративне управління в державному секторі або реформи охорони здоров’я та освіти; в усіх трьох випадках ср*чі виникали там, де з належною інформаційною роботою і плануванням дій публічних осіб їх можна було уникнути або мінімізувати.

Дослідження Аджемоглу та Робінсона доводять, що ступінь розбіжностей між законодавством та суспільними нормами впливає на рівень законослухняності в країні. Якщо такі розбіжності істотні, то порушників стає більше, а в культурах, в яких зневага до правил та «шкутильгання» в правоохоронній та судовій системах явища вкорінені (Україна, Бразилія, Аргентина) — і поготів. В таких культурах усі значущі суспільні правила мають бути співтворені в консультаціях з зацікавленими групами, а не спущеними зверху бо дивимося «параграф перший» вище. А «еліти» в кожній з суспільних груп мають усвідомлювати свою роль не лишень носіїв цінностей і переконань ближнього кола, а й «місточків» до інших груп, адже тільки думки легітимізація через лідерів думки уможливлює прийняття певною групою незвичних їй ставлень та поведінки.

А що ж зі ср*чами робити? Чи це «прокляття» для українців чи «національне надбання»?

Оскільки ми — проміжна флюїдна культура, траєкторія та ступінь розвитку формальних інституцій визначатиме в який бік ми «хитнемося» — до «специфічності» (тоді поляризація набуде крайніх, складнопереборних, форм) чи «абстрактності» (тоді ми навчимося краще застосовувати звичні норми до різних контекстів). По-хорошому, нам варто радикально краще володіти базовою матчастиною в економіці, історії, крос-культурній взаємодії, мати навички критичного мислення та системного навчання — з одного боку. З іншого боку, нам треба усвідомити, що інституції в країні творяться і змінюються активними громадянами гуртом, а не самі собою або роз'єднаними групками, нездатними домовлятися про базові поняття. Ну, і щоб у людей з’явилася довіра до формальних інституцій, вони мають працювати не лиш «на папері» і комунікувати не на «відчепись», а щоб їх розуміли.

Джерело: nv.ua

kmbs live
02.04.2024 at 12:28
Стартує набір на стипендійну програму kmbs! ...
20.02.2024 at 10:37
Новий подкаст Radio kmbs з нашою adjunct professor Оксаною Щегельською ...
13.02.2024 at 12:40
Набір на MBA триває! Старт 23 травня ...
13.02.2024 at 12:29
PMBA-25 group visited the exhibition of works by Hanna Sobachko-Shostak, "Eyes of Flowers," ...
13.02.2024 at 12:20
Новий подкаст Radio kmbs "Як малим та середнім бізнесам переходити в корпоративне управління?" ...
25.11.2023 at 16:30
"You have to think through your brand story in detail and tell it. Anything you don't tell, people w ...
24.11.2023 at 16:37
We often hear from businesses working with cross-cultural teams or expanding into global markets abo ...
24.11.2023 at 12:25
Nataliia Yeremieieva, a graduate of Presidents' MBA kmbs, co-founder and co-owner of Stekloplast, an ...