Про віру й міфи

Міф – це більше ніж ідея. Будь-яка діяльність має містичну першопричину, а ключовий для людини пошук починається із відповідей на питання не раціональні – як здобути їжу чи ночівлю – а «хто я?» та «куди я йду?».

Релігійна свідомість закладена в людині, ми народжуємось із відчуттям внутрішнього знання, відчуттям бога чи сторонньої ідеї, яка до нього приводить. Тому міф, як безпосереднє відображення релігійної свідомості, передує будь-якій іншій ідеї, людському проекту та прагматизму.

Руйнування міфу має за причину банальний прогрес. Чим більше людина дізнається про світ, тим більше в неї бажання розпрощатися із всім, що вона знала до того, перебудувати і поставити нові храми для нових людей.

Про значення Шевченка

Багато хто ставиться до Шевченка не як до мислителя, письменника, громадського діяча, а як до релігійної фігури, 14-го апостола. Шевченко-пророк – це один з ключових міфів, що однаково добре «почувався» і в радянські часи, і зараз.

Що більше людина дізнається про світ, тим більше в неї бажання розпрощатися із всім, що вона знала до того

Що більше людина дізнається про світ, тим більше в неї бажання розпрощатися із всім, що вона знала до того

У давньогрецькій міфології герої у вирішенні суперечок зверталися до різних богів по допомогу. Сьогодні людям теж потрібен якийсь образ, особливо у «розбожненому» світі, де релігія не має впливу. Таким стає і Шевченко-супермен, Шевченко у балаклаві на барикадах. Він має вже функцію Зевса чи Меркурія – руки з неба, що дає поштовх, напрямок, підтримку.

Я не дозволяю собі говорити про Шевченка іронічно, бо вважаю, що віру людей необхідно поважати.

Два шевченківські образи

У радянські часи міфологія Шевченка була опрацьована дуже міцно і в наш час істотно не змінилась. Основну зміну можна відслідкувати за стогривневою банкнотою та у Вікіпедії: від Шевченка у кожусі та шапці перейшли до його автопортрету в юності. “Кобзар” – найперша, радянська, червоно-ортодоксальна версія Шевченка.

Захисники образу сучасного Шевченка стверджують, що той, перший образ був взагалі фальшивим: він ніколи не носив такого одягу, а знайшов у фотоательє, де й був зроблений той знімок.

Прихильники вічно молодого Шевченка закликають забути образ вусатого “підтоптаного” чоловіка і говорити про молодого, модерного, елегантного, вишукано вдягнутого та свого у тогочасному світському товаристві. Такий Шевченко краще підходить сучасному українцеві та відповідає європейському вибору України, – кажуть вони. Однак і цей міф не є зовсім правдивим. Варто просто згадати контекст, у якому жив і творив Шевченко, і все стане на свої місця.

Як вся британська література вийшла з шинелі Чосера, так і вся українська завдячує своїм розвитком Шевченку

В Англії відбувалось народження великої прозової традиції,яка диктує моду і по сьогоднішній день. Але контекст тогочасної української літератури радикально відрізнявся від європейського та світового. У нас із самородків був один Шевченко, інші – чиновники, на кшталт штабс-капітана Котляревського, мова якого згодом цілком випадково була названа літературним взірцем української. Куліш – сучасник Шевченка, одна з ключових фігур української літератури та культури ХІХ століття, але його естетика та погляди – це Шевченко в кожусі, ідеї народництва, листи з хутора. Знайти якогось іншого, окрім Шевченка, видатного українця того часу видається досить важко.

Про відповідність контексту

Це не означає, що в Україні все було погано, просто в кожній країні є час на літературне зародження та становлення. І треба порівнювати контекст Шевченка не із французьким чи британським, чи навіть російським, контекстом того ж часу – а з кінцем ХІІІ століття в Британії (із зародженням літературної середньоанглійської мови, часом Джеффрі Чосера – фігури, співмірної із Тарасом Григоровичем). Як вся британська література вийшла з шинелі Чосера, так і вся українська завдячує своїм розвитком Шевченку. Як і Чосер, він багато запозичував, мало винаходив, не мав видатних сучасників.

Розрив у часі між цими постатями справді значний та некомфортний для нашого сприйняття, однак із цим варто змиритися і не ліпити з Шевченка красивого, європейського, аристократичного письменника.

Шевченко-пророк – це один з ключових міфів, що однаково добре «почувався» і в радянські часи, і зараз

Модерний Шевченко потрібен винятково школярам і студентам-не гуманітаріям. Тим, хто не читатиме, потрібен Шевченко-бетмен, той, якого можна зображувати в коміксах, зрозумілий, молодий, із своїми вадами.

Мій висновок – давайте повернемо Шевченкові його кожух і шапку, він потрібен Україні для розвитку та творення нації саме таким. Можливо, пару років тому потрібен був модерний Шевченко, але зараз від Шевченка-вусаня суспільної користі набагато більше, ніж від Шевченка-модерна. Бо він вчить людей звертати увагу на прості речі, готує націю до війни за незалежність та її наслідків, це той проект, який може примирити сучасного українця з будь-якою перемогою чи поразкою. Його найкривавіші, різницькі речі, як-от «Гайдамаки», можна читати сьогодні як хроніку подій на сході.

Записано під час гуманітарного дня Presidents’ MBA kmbs

Шевченківська міфологія