Олена Мальцева: Маріє, коли ви розпочинали свій проєкт, ви задумувались над тим, що він має бути однозначно інакший від того, що є на ринку?

Марія Гаврилюк: Так, для мене та моєї партнерки Наташі Каменської модна індустрія стала занадто комерційною та прогнозованою. Було відчуття, що з неї вийшов весь дизайн і креатив, а натомість зайшов фінансовий директор.

Власне Gunia була заснована для того, щоб створити щось унікальне в пошуках майстерності та історій. Хоча спочатку ми не думали, що це буде проєкт про українську культуру, ми були впевнені, що це повинен бути проєкт про унікальні речі.

Влад Болсун: Звідки виникає бажання пошуку інакшості? 

Марія Гаврилюк: Існують два підходи. Перший підхід — це коли ти бачиш інструменти, які працюють. Наприклад, як працює мас-маркет. Вони дивляться на якусь фешн-індустрію люксового сегменту, виявляють тренди, і потім застосовують їх, шиючи речі в рази дешевше і продаючи їх з чудовими результатами. Це дуже комерційний підхід. А є протилежний —  творчий підхід, коли хочеться створити щось нове. Звідки це береться? Я не знаю. Мені просто цікаво проявляти щось, шукати. І креативність, як м’яз, кожен може напрацювати її.

Влад Болсун: Креативність — це вроджена риса, вона є у всіх. Немає такого, що хтось одразу народився креативним, і відтоді може креативити все життя, а хтось народився зовсім не креативними. Важливо знаходити шляхи того, як цю креативність відкрити.

Олена Мальцева: І тут  важливо зазначити, що креативність може бути проявлена не лише в творчих професіях.

Коли в тебе розвинуте креативне мислення, воно тобі дозволяє створювати більшу кількість альтернатив. Відповідно, тоді тебе більші шанси приймати ефективніші управлінське рішення.

Тобто креативність треба розглядати і в питаннях прийняття рішень, і в ролі CEO, і в ролі дизайнера, і в ролі бухгалтера.

До того ж інакшість — це не обов'язково те, що ти зробив щось, чого ніколи до тебе не існувало. Ти можеш знайти цю інакшість і креативну ідею в тому, що ти переосмислив ті речі, які до тебе вже робили інші.

Марія Гаврилюк: Навіть в технологічній виробничій експертизі має бути креативність. Бо технічне рішення знайти теж не просто. Для того, щоб зробити якийсь інший продукт, необхідно бути відкритим до експериментів і бути готовим, що на це треба витратити ресурс, матеріали, час, гроші. Велика кількість людей до цього не готова. Проте насправді, доклавши трошки більше зусиль, ти можеш отримати класний новий продукт, і значно більше можливостей.

Олена Мальцева: Як креативне мислення допомагає тобі в ролі CEO?

Марія Гаврилюк: Воно допомагає відкривати нетипові рішення. Ти це можеш застосовувати не тільки в креативних задачах, а й в рітейлі, продажах, фінансових питаннях. Всюди, де є креатив, всюди є пошук рішень.

Влад Болсун: Давайте розберемось, як цю креативність в собі знаходити. Чи є у тебе певна структура креативності, по якій ти рухаєшся?

Марія Гаврилюк: Не можу сказати, що у мене є шаблон, але я завжди проходжу по певним кроках.

1. Для того, щоб віднайти якесь рішення, важливо мати простір. Якщо у мене календар заставлений дев’ятьма зустрічами на день, я точно в цей момент не буду мати простору для рефлексії або думок. Тому переважно це відбувається в неробочий час або в якихось рутинних діях. Наприклад, я їду за кермом, і думаю. Я приймаю душ, і думаю. Я прибираю вдома, і думаю. Потім, коли вже фокусно сідаю, важливо, щоб в цей момент мене ніхто не відволікав, щоб в мене було безпечне середовище, тоді я можу сконцентруватись, і ідеї починають просто виходити з голови.
   
    
2. Коли тобі потрібен креатив та потрібні рішення, треба поставити себе в зовсім інше середовище. Я потрапила в kmbs, бо мені було незрозуміло, як далі масштабувати компанію. Навчання, це ж не тільки спілкування з викладачами, це також середовище людей, які скоріше всього, мають ті ж самі питання, десь мають вже більший досвід, десь менший, і ви починаєте ділитися ним, ділитися переживаннями і ділитися рішеннями. І це теж дуже класний креативний підхід. При умові, що ти відкритий.

Моя особливість — це те, що я дуже швидко народжую ідею, але до цього довго її виношую. Тобто я весь час варюся в своїх думках і потім ніби лампочка загорається, евріка. Іноді креатив вичерпується, і це нормально. Тоді ми залучаємо нових людей, запрошуємо дизайнера, артдиректора, які дадуть нове бачення, нові ідеї.

Олена Мальцева: Давайте підсумуємо: підхід до креативного мислення існує, але у кожного він точно свій.

Креативне мислення дає можливість не погоджуватись на посереднє, а створювати проривні рішення, проривні ідеї, проривні продукти.

Однозначно ми говоримо про успішні продукти, оскільки можна накреативити що завгодно, а потім говорити, що тебе не зрозуміли. 

Важливо бути на крок попереду, але бути на два — це може бути забагато, якщо у тебе нема спроможності розвивати цей ринок, створювати цим клієнтам можливість побачити, як працює продукт, як його вдягати, носити, використовувати, вживати, і так далі.

Ти колись розповідала про свій досвід занурення в музеї Гончара. Це одне із безпечних середовищ? Тобто це місце, де ти шукаєш ідею, чи де ти вже обмірковуєш її?

Марія Гаврилюк: По-різному. Буває так, що я просто приходжу. Ми з Наташою Каменською колись говорили, що нашу діяльність дуже важко розділити від роботи і від хобі, це десь на межі. Це питання споглядання. Ми подорожуємо, надихаємось і потім використовуємо в своїй діяльності все, що побачили.

Буває, що я приходжу в музей Івана Гончара, нам в архівах дістають якийсь рушник, я бачу його, ми з Наташою беремося за руки і говоримо «Це ж вау, це буде нашим зображенням на наступну колекцію». Тобто ця ідея приходить просто моментально. А буває так, що ти дивишся на ці всі пласти інформації і просто накопичено відкладаєш собі це у внутрішній резервуар. Це компліментарна історія: десь ти побачив колір, десь форму, техніку, і як фундамент твоїх знань воно потім вливається в якийсь новий продукт.

Тобто різносторонність, надивленість і зацікавленість життям спонукають тебе ставити собі питання. А там, де ти задаєш собі питання, знаходиш цікавіші відповіді і отримуєш цю інакшість.

Влад Болсун: В англійській мові є навіть слово serendipity, здатість випадково знаходити щось цінне. І воно характеризує процес, коли ви насичуєтесь новими ідеями. Бо ідеї не приходять самі по собі. Для того, щоб вони виникли, треба завантажити себе якомога більшою кількістю інформації.

Як приклад я приводжу відомий для всіх факт. Ньютон не придумав закон одразу тоді, коли йому яблуко впало на голову. Це сталось через те, що він накопичував певну інформацію. І маленький випадок дав можливість цьому відкриттю статися. Тому потрібно накопичувати нову інформацію та бути відкритими до неї.

Маріє, що формує твоє креативне бачення?

Марія Гаврилюк: Мене точно захоплюють подорожі, кінематографія, музеї, арт-буки та художня література, так як я багато працюю у візуальній сфері. Водночас це може бути щось неочікуване. Для мене енергія і спілкування з людьми — це теж важливо. Коли ти виходиш настільки заряджений від людини, її амбіцій та думок, ти починаєш цю енергію пускати в своє русло.

Олена Мальцева: Хочу повернутись до музею Гончара. Ви побачили якийсь рушник з якимось зображенням, приміром. Ви розумієте, що це буде центральним образом наступної колекції. Що відбувається далі? Як ви приймаєте рішення, як цю ідею, цей інсайт перевести в колекцію?

Марія Гаврилюк: Коли тема знайдена, я просто починаю малювати, і тоді ідеї приходять самостійно. Зрозуміло, що перед цим в мене є розуміння структури того, що ми хочемо створити. Тобто все починається з якогось фокусного виробу, але потім ми часто розвиваємо це в якісь абсолютно нові напрямки.

Важливо, що в креативному процесі я не сама, активну участь в цьому бере моя партнерка Наташа Каменська. Вона часто привносить те, чого я не бачу. Або навпаки, я можу їй підказати те, чого вона не бачить. І оця співтворчість дуже надихає. Коли є довіра до смаку іншої людини, виникають додаткові ідеї, які ще більше розкривають твої задуми.

Олена Мальцева: У цей момент ти кажеш як людина-дизайнер. Я, наприклад, як людина-маркетолог завжди думаю, наскільки ця ідея має потенціал до розширення. Настільки стійка платформа, аби я могла використовувати її на достатньо великий асортимент продукції. Яке в тебе першочергове мислення?

Марія Гаврилюк: Комерційна думка не стоїть першочергово для нас взагалі ніколи. Ми робимо просто те, що нам подобається. І це основа побудови Gunia. Ми з Наташею визначили, що це не бренд одягу, не бренд кераміки, не бренд прикрас. Ми будемо робити те, що захоплює нас самих. І, скоріше всього, люди це відчують самостійно. Не знаю, чи воно буде працювати так завжди.  

Олена Мальцева: З однієї сторони ти кажеш, що ви робите те, що вам просто подобається, з іншої сторони це комерційний проект. До прикладу: настає 25 грудня. Ви маєте врахувати момент, що вам треба підготувати щось нове, незалежно від того, прийшла ідея, чи досі не прийшла.

Марія Гаврилюк: Звісно, календар в нас точно є.

Олена Мальцева: Тобто до якогось моменту ти маєш прийняти рішення: подобається тобі ідея, чи не подобається. Як ти його приймаєш?  І чи ти готова працювати з цією ідеєю, яка тебе на 100% не драйвить, але тобі треба запустити колекцію?

Марія Гаврилюк: Таке в нас бувало. Ідея або є, або її немає. Але все одно це бізнес, і ми це все накладаємо на робочий маркетинговий календар. Нам треба, щоб в нас було і Різдво, і Великдень, і всі інші свята, які рухаються по календарю. Тому ми завжди починаємо готуватись до випуску нової колекції завчасно. Немає такого, що нам з сьогодні на завтра треба малювати. Проте іноді буває так, що ідею ми виношуємо довше, ніж до останнього, адже допилюємо все мільйон разів.

У нас був класний досвід, коли на минулий День Незалежності ми мали зробити якусь прикрасу. Ми поставили перед собою амбіцію знайти новий унікальний символ, зрозумілий для широкої аудиторії. Це була складна задача, з якою ми ходили місяці півтора. Ми вже розуміли, що не встигаємо підготуватись, бо немає ідеї. Але потім прийшли дедлайни. І в якийсь момент, це про пошук ідей, власне, Наташа Каменська стояла на кухні з нашим B2B менеджером, і він спитав, коли буде колекція, адже йому треба було її продавати. Вона йому каже: «Ми намалювали вже 150 варіантів. Чесно, поки що не розуміємо». І Саша говорить: «Так а може нам в козацьку геральдику подивитись? Незалежність, війна. Зараз це максимально актуальна тема, яку ніхто ще не розкривав класно». І все, це просто прозріння. Тому де можна шукати ідеї? Всюди.

Ми почали шукати історика, який працює з темою козацької геральдики. Він нам порадив використати символ серце зі стрілами. І от власне народилась нова прикраса. Але це був доволі нетиповий шлях, тому що ми не зрозуміли, що хотіли знайти.

Влад Болсун: Важливо бути відкритим до інформації. Бо якщо б на кухні протягом розмови Наташа Каменська не була готова чути чиюсь думку, вона би просто пропустила це поміж вуха. Тобто ми маємо бути відкритими до нової інформації.

Марія Гаврилюк: Бо бачити і дивитися —  це різні речі.

Влад Болсун: Хочу повернутися до того, як ти підходиш до дизайну колекції. Ти сказала, що просто сідаєш і починаєш малювати. Ти сідаєш малювати абищо, чи ти вже щось конкретне малюєш? Бо є різні підходи. Наприклад, фрірайтинг, коли ти не думаєш і просто починаєш писати, і потім вже дивишся, що ти написав. Як ти працюєш, коли починаєш створювати колекцію?

Марія Гаврилюк: У нас є команда, яка над цим працює. Це завжди спільний результат. Не буває такого, що я або Наташа сіли і почали малювати. Спочатку ми знаходимо тему, над якою ми взагалі працюємо. А буває так, що є якийсь поштовх ідеї, як котик в музеї Івана Гончара. Буває інакше, коли ми розуміємо, що, наприклад, зараз ми готуємо новорічну колекцію, і символ Нового року —  це змія, Святий Миколай або ще хтось. Це значить, що нам треба з етнографом, з дизайнером знайти концепції, які ми будемо далі використовувати.

Тобто через те, що ми працюємо з українською культурою, нам важливо знайти фундамент, на якому ми будемо надбудовувати наші ідеї. Тому спочатку ми починаємо етнографічний пошук. Це можуть бути хатні розписи, кахлі, вишиті рушники, зображення буковинської ікони, ще щось. Це завжди велика кількість, дуже рідко це якийсь один айтем.

Потім ми починаємо думати, який продукт хочемо зробити. І дивимося, як це візуально може виглядати. Ми хочемо, щоб це був одяг з вишивкою, чи одяг з принтом, щоб це була кераміка, чи щоб це були прикраси; як воно буде комбінуватися, які тканини або кольори, або матеріали ми будемо використовувати. Після цього ми з Наташею формуємо цю базову ідею того, що нам треба створювати.

Щоб конкретна ідея народилася, її треба реалізувати. Іноді в форматі якихось мудбордів, іноді в форматі скетчів від руки. І вже потім з цими ідеями ми йдемо до команди дизайнерів, де ми говоримо, чого ми хочемо. Десь даємо їм простір для креативу, а десь в нас є дуже конкретне бачення. І далі вже йде безкінечний процес розробки, правок, бо буває так, що одна ідея народжує іншу, сильнішу ідею. Після цього починається продакшн-процес, де велику кількість ідей ми можемо відкинути, бо вони, наприклад, неможливі до реалізації. І я дуже люблю прототипування і розробку, це найцікавіший етап.

Усім здається, що ти просто придумав і одразу зробив, але це багатоетапний процес зі спробами та помилками та з колосальною роботою великої команди.

Олена Мальцева: Власне спочатку ти спостерігаєш, набираєшся інформації, напрацьовуєш надивленість. Потім виникає ідея і обговорюєш її по-перше з партнеркою, по-друге, з етнографом. Ви розмірковуєте, як це це можна перекласти в реалізацію, а далі йдете до дизайнерів, продакшн і тоді ти вже тиражуєш, якщо це можливо, для виробництва.

Марія Гаврилюк: Так, перший етап — це задача, і вона повинна бути якісно сформована. Далі — пошук інформації, це про смислове занурення. Потім — візуальне занурення, тобто ми думаємо про сам продукт. І потім ми це все починаємо поєднувати та отримуємо концептуальні ідеї. І на моменті цієї концептуальної ідеї йде вже пошук рішення, створення продуктів, прототипів, пошук матеріалів, а потім продакшн, тести, і готовий виріб.

Олена Мальцева: Як ти переживаєш цей момент, коли тобі каже дизайнер, або той, хто виробляє продукцію: «Маріє, цю ідею реалізувати неможливо?»

Марія Гаврилюк: Я кажу «Давайте спробуємо ще».

Влад Болсун: Це важливий процес в креативності. Немає нічого неможливого, є просто інакший спосіб, в який це можна зробити. Коли ти починаєш мислити інакше, тоді світ здається трохи іншим, бо неможливо —  це просто базовий стоп для того, щоб щось не робити.

Марія Гаврилюк: Насправді стоп-слова все ж таки є. Наприклад, «дорого».

Олена Мальцева: На цьому моменті приходиться включати CEO, а не дизайнера, креативного директора, чи будь-яку іншу роль, про яку ти говорила. У такі моменти ти включаєш CEO, і думаєш: це прекрасно, це можна зробити, але на цьому етапі розвитку, для цього бренд-позиціонування, це дорого, і це не дозволить великій кількості людей мати можливість придбати цю вазу, прикрасу, хустинку тощо.

Марія Гаврилюк: 100% відсотків, і тут є гілка рішень. Іноді це дорого, але ми на це свідомо йдемо, це наше маркетингове рішення. Як, наприклад, ми робимо з гутним склом. Це дорого, складно, але ми хочемо це робити.

Олена Мальцева: І це дуже цінно, бо ви працюєте з українською ідентичністю і показуєте світу те, що українці робили багато років тому.

Марія Гаврилюк: Абсолютно, тобто це свідоме рішення. Ми розуміємо, що не можемо дати цю продукцію партнерам, тому що націнка не дозволяє цього, але ми хочемо це робити. А десь ми розуміємо, що ідея не вартує того, щоб залишати її у нас. Це буває доволі часто.  

Олена Мальцева: У тебе такий бізнес, де ти не можеш розраховувати, що кожна нова ідея чи кожна нова колекція буде хітом. У якому моменті ти розумієш, що ось ця ідея спрацює, і вона сподобається людям?

Марія Гаврилюк: На це я дивлюсь дуже інтуїтивно. Я або на 100% впевнена в продукті, або він не подобається мені, і тоді, скоріше за все, ми не запускаємо його. Або бувають класні продукти, ми їх запускаємо, але розуміємо, що це не стане ядром продажів.

Влад Болсун: Чи можна розділити в команді людей, які тільки мрійники, і ті, які тільки реалізовують? Чи це має бути одна людина?

Марія Гаврилюк: Їх потрібно розділяти. Ми не можемо бути досконалими в усіх напрямках. Якщо сильна сторона людини — це її креатив, тоді ця людина, скоріше всього, не дуже сильна в питаннях адміністрування, наприклад. А розробка — це серйозне адміністрування, де в тебе є дедлайни, задачі, оплати тощо. Тому в команді нас розділені ці ролі. Є продакшн департамент, є дизайнери, є ми з Наташою, і в кожного своя фокусна задача.

Влад Болсун: Маріє, що є ідеєю? Ідеєю є тільки наше уявлення про щось, чи вже фінальний результат, коли вона реалізована?

Марія Гаврилюк: Фінальний результат. Я ціную людей, які можуть довести ідею до фінального результату, бо бути просто мрійником — це класно, але, на жаль, це не працює.