Як у вас виник запит на навчання в KMBS?
Мені стало нудно, оскільки бізнес припинив рости такими темпами, як на початку. Зазвичай у такі моменти я запускаю нові стартапи, але цього разу вирішив пошукати новий шлях. Я поставив собі питання: що я вмію та маю вміти саме як управлінець-бізнесмен і чи достатньо для успіху набору фінансових показників. У мене з’явився запит на кейси інших бізнесів, адже багато років ми розвивалися капсульовано, і виходу в бізнесовий світ як такого не було. Тобто певна низка питань до бізнесу та до себе як управлінця допомогла сформувати запит саме на управлінський розвиток і трохи спровокувала загострення синдрому самозванця, тож я сподівався розв’язати обидва завдання. Нудьга стала точкою росту.

Ви навчалися у декількох бізнес-школах, що вирізняє KMBS серед них?
Я мав різноманітний досвід навчання: у МІБі, у KMBS в 2009–2010 роках, коли мій запит та пропозиція спільноти не збіглися, у Лондонській бізнес-школі, Академії Леона Козьмінського в Польщі — це був період романтизації закордонного навчання в моєму житті. Але я продовжував шукати місце, де знайшов би відповіді саме на свої тодішні запитання без значних мовних чи логістичних складнощів, як це було під час навчання в Лондоні та Варшаві. Одного дня, під час сесії в академії Козьмінського, я побачив оголошення про спільну подію з KMBS. Зіграв мій патріотизм: я вирішив, що це знак, і записався на співбесіду. Це був ковток свіжого повітря.

На співбесіді виявилося, що в KMBS чітко розділяють управлінців і власників — для мене важливість такого розділення стала очевидною трохи пізніше. Мені порекомендували президентський МВА саме для власників. Відкриттям цього курсу стали гуманітарні дні: це завжди був п’ятий день навчання, ми займалися не хардовими речами, а спілкувалися «про людське в людині». Це було в роки Майдану, у групі було багато власників бізнесів зі сходу України, і саме ці розмови допомагали нам глибоко усвідомлювати те, що відбувається, і разом переживати ці події. Ми зустрічалися з поетами, художниками, композиторами, арткритиками, філософами, часто на їх території. Тоді для мене це було ще не про управлінські речі: «Хлопці, що за фігня, ми тут платимо серйозні гроші, а ви нам вірші читаєте». Але після того, як я зустрів на гуманітарних днях професора Володимира Моренця, то зрозумів, які глибокі струни всередині мене він зачіпає. Це і є те, що сильно вирізняє школу серед багатьох інших: KMBS на перше місце ставить ідею людини, а потім управлінські речі. Ідею людяного в людині. Багато цінного можна здобути й в інших школах, але те, як ця гуманітарна складова була вплетена в навчальні модулі, те, як мудро, вміло і нелінійно в Могилянці спроєктоване навантаження, і відрізняє школу від інших.

Чи відчуваєте ви вплив гуманітарних днів досі, і якщо так, у чому це виявляється?
Гуманітарні дні змінили моє сприйняття бізнесу: я припинив бачити його як набір викликів, досягнень, фінансових показників, а почав бачити в ньому можливість впливати на суспільство, створювати можливості для працівників, їх сімей, творити позитивні зміни в країні. Я чітко розумію, що цю «перепрошивку» зробив саме професор Володимир Моренець на гуманітарних днях. Одного разу я поставив йому питання: «Хто я такий, щоб усе це змінювати?». А він відповів: «А хто ти такий, щоб це не змінювати?». Відтоді «Бери і змінюй» стало моїм гаслом. Зізнаюся, до цієї складної розмови й відповідальності, яку він на мене наклав, мені жилося легше, хоч і нудніше. Взагалі знайомство з Володимиром — життєзмінна подія, що відбулася саме в стінах KMBS. Після навчання наша дружба тільки поглиблювалась і тривала до останніх днів його життя, які він провів у Феофанії. Я щасливий, що ми втілили багато спільних проєктів.

Квінтесенція навчання для мене полягала в тому, що я був у пастці, ніби бізнес — це про гроші, і якщо ти не розумієш, для чого вони бізнесу, то потрапляєш у кризу. Моренець показав, що призначення людини — створювати щось для інших. Само собою, тоді й бізнес працює по-іншому, бізнес дає ресурс для усіх цих проєктів. Я вийшов з цієї пастки живим і майже неушкодженим.

Що значить по-іншому почав працювати бізнес? Як тепер ви ним управляєте?
Ідеться точно не про інструментарій у першу чергу. Після МВА я зрозумів, як має працювати мій бізнес, яких підрозділів не вистачає, спроєктував власне бачення того, як він має функціювати. Але ключове все одно світоглядне — я отримав мотивацію, зрозумівши, навіщо мені бізнес: я можу впливати на процеси, більші, ніж я сам чи моя компанія, — на спільноти, на регіони. Я зрозумів, що бути людиною дорого, незручно, іноді непопулярно, але варто, бо кінець кінцем людина завжди перемагає. Це змінило ставлення до себе, до світу і, як наслідок, до бізнесу. Ці ідеї перейшли від мене в компанію. У нас значно розвинулися соціальні проєкти при тому, що команда й так мала культуру постійної залученості в благодійні ініціативи. З початком повномасштабного вторгнення ми як бізнес проходили іспит: чи працюють ідеї «людського в людині»? До якої межі в складності, стресовості, надзвичайних ситуаціях люди будуть залишатися людьми. Чи будуть готові люди робити щось заради інших у кардинально великих масштабах. Той результат, що показали команди за 2022 рік, — вищий за будь-які очікування: залученість людей, взаємна підтримка, отримання задоволення від допомоги іншим. Для мене задоволення від допомоги іншим, задоволення від співдіяння задля допомоги іншим — інакший, вищий рівень відчуття реалізованості, ніж від досягнення певних бізнес-показників. Я хочу і все для цього роблю, щоб розвиток людського в людині був нарешті одним із бізнес-показників.

Як ви вважаєте, які навички для управлінця є ключовими?
Перша навичка — чесність із самим собою, розуміння себе, знання своїх сильних і слабких сторін. Друга — сміливість мріяти. Навіть у найбуремніші часи мрія витягне тебе з будь-якої кризи. Доки живе мрія, доти живе людина, доти є сили діяти. І головне, звісно, людське в людині — це має бути базова річ управлінця. Ти можеш не встигати за масштабуванням бізнесу, за змінами, за будь-чим, але якщо при цьому ти будеш лишатися людиною стосовно інших, то все подолаєш. Може все впасти: регламенти, правила, системи. Але остання миля, на яку ти можеш спертися, — це люди. Цінуючи одне одного, довіряючи одне одному, можна заново перебудувати будь-який бізнес, будь-яку структуру, систему та прийняти будь-які виклики майбутнього, включаючи війну.

Як почалася благодійність у вашому житті? У який момент і для чого зародилася?
Благодійність почалася через глибокий біль усвідомлення нерівності можливостей. Подорожуючи світом, повертаючись у рідне село з Лондона, Токіо чи Нью-Йорка, я бачив цю різність можливостей. І коли навколо нещастя, твоє щастя стає трішки несправжнім. Коли я сам навчався в місцевій школі, то робив це на максимум тих сільських можливостей, відповідно до тодішніх місцевих ціннісних орієнтирів. Тобто не тільки в навчанні, але й в пити-курити-матюкатися я був серед найкращих. А коли вже у ВНЗ познайомився з одногрупниками в Києві, то зрозумів, що в них була абсолютно інша стартова точка: навчання, гуртки, математика, фортепіано і дуже багато всього. А в мене цього не було. Було дуже круте дитинство, але таких можливостей не було. Мірила «найкращості» також виявилися іншими. І ось ця різниця можливостей сільських і міських дітей викликала протест. Перші благодійні проєкти були покликані урівняти можливості для розвитку дітей у селах і містах. Я розпочав з підтримки рідної школи в селі, завіз туди надсучасну техніку, яку досить швидко звідти вкрали — певно, це був протест змінам. Я болісно зрозумів, що справжні, системні, тектонічні зміни — це не про техніку і стіни, а про людей. Зазіхнувши на проєкт, що вплине на культуру людей, і згадавши фразу професора Моренця: «А хто ти такий, щоб це не змінювати», я відкрив нову сторінку благодійних проєктів і збудував багатогалузевий освітньо-культурний проєкт «Смарт Простір» у Козельщині, містечку, де народився, який є центром культури, навчання та розвитку для всієї громади, а часто і всієї України.

Другий напрямок мав на меті вирівняти можливості в медицині: так була створена фундація надієтворення Smart Impact, яка реалізує освітні проєкти для лікарів, забезпечує потрібним науково-медичні інститути, які надають допомогу людям з усієї України. Це мій бій зі смертю, незгода з тим, що люди помирають завчасно.

Керуючи бізнесом і благодійними проєктами, яку різницю ви бачите саме як управлінець?
У благодійних проєктах вища мотивація самих команд, вони легше проходять виклики, тут людей зазвичай треба стримувати. Вони щодня бачать, як їхня діяльність змінює життя інших, і це сильно мотивує. Бізнесовий проєкт — це опосередкований вплив на світ. Умілий власник має побудувати місточок і показати, зокрема своїм життям та проєктами, як гроші, зароблені бізнесом, міняють країну та світ, допомогти кожному співробітнику побачити свою роль у цьому.

Які управлінські практики ви застосовуєте для керування благодійними проєктами?
Основна практика — знайомити працівників із результатом їхнього впливу, зі зменшенням болю й несправедливості, яке виникає внаслідок їхньої діяльності. Це треба побачити особисто, а не у звітах. На прикладі «Смарт Простору», почав працювати — був один ландшафт, минув рік-два, і завдяки тобі ландшафт уже інший: ти чуєш, про що спілкуються діти, який високий рівень діалогу тримають, які проєкти запускають, бачиш, у які ВНЗ вступають, чи навпаки свідомо не вступають, а йдуть в Українську академію лідерства — ось результат твого впливу.

Для «Смарт Простору» Козельщина є єдиним регіоном чи географія розширюється?
У перші роки був перший пошук відповіді на питання: як ми будемо діяти в межах усієї України, адже запити на відкриття таких просторів в інших регіонах ми отримуємо постійно. Але тепер мені цікавіше створити серед підприємців моду на розвиток регіонів через відкриття таких просторів, тож успіхом для мене буде запит на тиражування моделі «Простору» саме від бізнесменів. Мені цікаво зробити певний бенчмарк того, з чого треба починати міняти регіони, з відпрацьованою моделлю, доведеною ефективністю. Бо ми довго шукали основу системи, здатної на значні зміни, 10 років шукали та багато ресурсів інвестували в цей досвід. «Смарт Простір» — це вже викристалізоване рішення, це такий максимальний важіль прикладених зусиль, який перезапускає регіон через освітньо-культурні хаби. І на сьогодні вже немає регіону, шкіл, бібліотек, які б не чули про цей проєкт. Наша ціль — створити зразок системи перезапуску регіону та популяризувати її серед небайдужих підприємців, тиражувати не власноруч, а через надання іншим моделі.

Я хочу зацікавлювати підприємців, які пройшли цілком класний і природний етап «яхт-автівок» і шукають інші сенси. Матеріальні цілі точно мають бути, але це не кінцевий пункт призначення бізнесу. Мені величезну енергію дає саме взяття відповідальності за життя інших людей. Як мінімум, за школу, в якій навчався, а то й за рідний регіон чи країну. Це вже проєкти іншого рівня, але й дають вони зовсім інший рівень натхнення. Мрію, щоб більшість підприємців прагнули до рейтингу благодійників так само, як до рейтингу Forbes, і мірялися кількістю збудованих бібліотек, поліклінік, музеїв, шкіл. Для мене — це крутий рейтинг. Тож масштабування «Смарт Просторів» буде в тому, що якась кількість підприємців обере такий шлях розвитку своїх регіонів і зробить все ще краще, ніж ми.

Які проєкти, на вашу думку, є актуальними зараз, в умовах нестабільного освітнього процесу, зокрема для кращої інтеграції ВПО, або навіть проєкти з подолання травми?
Те, що ми від початку робили у «Смарт Просторі», — це те, що дає розвиток, соціалізацію, мету, можливості для самореалізації, а для тих дітей, які переїхали з інших регіонів, — ще й полегшує адаптацію в громаді. Хочеш 3D-принтер чи моделювання, кіберігри, шахи — роби. Сьогодні, коли школа не працює, а «Смарт Простір» працює, то всі діти сидять у нас. Приїжджайте подивитися. Загалом, будь-що, що створює альтернативу алкоголю, наркотикам та іншим способам захиститися від проблем, тепер важливо.

Що плануєте далі? Куди прямуєте тепер, які напрямки розглядаєте?
Особисто для мене зараз не час пошуку нових проєктів і рішень, а час реалізації напрацьованого досвіду, посилення того, під що вже є сформовані ефективні команди, які можуть давати результат максимально швидко. Тож мій фокус — розвиток наявних проєктів в освітньо-культурній та медичній сферах. Далі будемо розвивати та популяризувати підхід до зміни регіону через культурно-освітні простори. Потім — зміни регіону через розвиток підприємництва. Запускаємо проєкт «Шукачі» — це як МВА для дітей, після чого два роки працюватимемо над запуском підприємництва, щоб освітній і бізнес-проєкт досягли синергії. Навіщо жителям регіону навчатися навичок, якими вони потім не зможуть скористатися у цьому регіоні?

Щодо медичного напрямку, то минулого року ми реалізували масштабний проєкт повної реконструкції реанімації ІПАГ, де щодня розв’язуємо питання виживання дітей з важкими вадами розвитку, і маємо великі результати. Тепер шукаємо, де можемо повторити успіх, — точку максимального докладання зусиль, де є середовище з великою кількістю експертизи професіоналів і яке можна посилити, створивши умови для розвитку.

Чи плануєте подальше навчання, і якщо так, то яке?
Є запит на класичну освіту в галузі соціології, політології, соціальної психології, але думаю це відкласти на потім, бо саме зараз є надзвичайна мотивація діяти, втілювати, саме з діяльності добувати знання та досвід, інколи навіть свідомо відмовлятися від вивчення досвіду інших, щоб ненароком не дізнатися, що щось із задуманого неможливо. Поки я не знаю, що щось неможливо, — це можливо.

Інтерв'ю з підприємцем і меценатом Миколою Сушком