[EN]     Питання відповідальності є дуже об’ємним. Оскільки класифікацій відповідальності дуже багато, я спробую окреслити основні його аспекти і зрізи. Одне з можливих джерел для тих, хто хоче уточнити більше: Йонас Г. Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації. – К.: Лібра, 2001. Ця книжка видана в Києві, 400 сторінок. Отже, по-перше, відповідальність є зовнішня і внутрішня.   Про зовнішню відповідальність Що таке зовнішня відповідальність? Це відповідь соціуму на наші дії. Простяг руку не туди – отримай по руці. Всі юридичні кодекси, суди усіх юрисдикцій – це сфера зовнішньої відповідальності. Внутрішня відповідальність –  це справа тонка, глибока, багато складніша за зовнішню, оформлену у вигляді законів, норм і правил поведінки. Основою внутрішньої відповідальності є моральна відповідальність, про яку я говоритиму далі, проте внутрішня відповідальність також не вичерпується тільки моральною відповідальністю, тому що є ще професійна відповідальність, батьківська, корпоративна, інституційна тощо. Я ще повернуся до цих класифікацій, але перше, з чим нам треба погодитися, що відповідальність – це компонент свободи. І перше твердження: відповідальність – це зворотний бік наших прагнень. Також маймо на увазі, що відповідальність – це загальносоціологічна категорія, яка виражає свідоме ставлення особи до суспільної необхідності, загальних потреб, обов’язків, норм, цінностей. Відповідальність означає усвідомлення суб’єктом суті та значення власної діяльності, її наслідків для суспільства, колективу, групи або кола. Відповідальність як така – не юридичний термін, а соціологічний. Він в юриспруденції використовується на кожному кроці, проте там дістає вербально дефінітивного оформлення інтуїтивних відчувань людини. Бо вся сфера юриспруденції, усі закони є тільки раціонально-понятійним оформленням того, що вже кристалізувалося в душі, у свідомості людини як потреба, як імператив, як норма, як те, з чим ми доходимо колективного порозуміння, консенсусу. Оце людське волевиявлення і оформлюється згодом як закон, стає законом (а не навпаки!). Закон не може передувати  людській потребі організовувати людську взаємодію у той чи той спосіб; він просто на це не ладен, бо не є продуктом природи, а тільки – людської культури. Коли ж він уже оформляється, то набуває ствердженої ще давніми римлянами властивості невідворотності: Dura lex, sed lex – закон суворий, але це закон (бо інакше це не закон, а побажання), його належить виконувати, подобається це комусь чи ні.    

  Про внутрішню відповідальність Внутрішню відповідальність я вам можу проілюструвати  посиланням  до всесвітньо відомого твору. Впевнений, що більшість із вас його читали, це «Маленький принц» Екзюпері. «Ми відповідальні за тих, кого приручили» - це і є метафоричне визначення внутрішньої відповідальності людини, яка теж дуже широка і має різні вияви. Американський психолог Карл Роджерс (1902-1987) визначає відповідальність як основну ознаку сформованої особистості. Цікаве запитання: що рухає безвідповідальними людьми і як зробити їх відповідальними? Відповідь - не вдасться. Таким людям подобається стан інфантильності, адже безвідповідальність є станом інфантильності. Для багатьох це солодкий стан! В ньому можна сидіти і з нього погавкувати, не брати на себе жодної відповідальності, зате блискуче критикувати і вказувати усім. Радянська доба поклала максимум зусиль на формування інфантильної людини. Те, що формувалося в Радянському Союзі, – «гомо совєтікус» – це зразок інфантильності. Він віддав усі свої права і свободи, навіть час у нього був забраний. А навзамін йому дарувалася ковбаса за 2,20, горілка за 3,07 і здебільшого (не завжди!) гарантувалося все мінімально необхідне для фізичного виживання. Але за нього геть усе вирішували. Моральний кодекс будівника комунізму був доведений йому в готовому вигляді. «Ум, честь і совість» працювали без нього. Він не мусив напружуватися і робити жодних вольових зусиль. Ця безвідповідальність для багатьох нерозвинутих особистостей була солодкою, це є той солодкий сон розуму і душі, за який частина населення ще й нині ладна вийти під червоними прапорами. Отже, внутрішня відповідальність є свідченням сформованої особистості і, насправді, є дуже напруженим, нелегким станом. Далеко не кожний представник human being, із тих, хто має людську подобу, здатен бути відповідальним, себто – бути особистістю. Філософ Мераб Мамардашвілі взагалі пише, що таких, як правило, меншість. Сформована особистість свідчить про себе здійснюваним вибором, зазначає канадський філософ Чарльз Тейлор, відомий своїми дослідженнями новочасної особистості. Коли людина здатна здійснювати вибір, брати на себе відповідальність - вона свідчить про себе як про сформовану зрілу особистість, а не тому, що має паспорт.   Про ретроспективну і перспективну відповідальність Відповідальність також буває ретроспективною і перспективною. Ретроспективна – це «все вже вкрадено до нас» (я жартую, щоб нам не було сумно). Ця відповідальність може тебе наздогнати, а може й не наздогнати. В будь-якому разі вона може бути здійснена як юридичний факт, і ти вже нічого виправити не можеш. Ти вже все «вкрав», усе, що міг у цьому пункті, – вже зробив. Себто це «після вчинку/рішення/дії». Людина здійснює вчинок, і після того вона вже нічого не може зробити. Це відповідальність ретроспективна, яка незрідка нагадує про себе голосом ериній – помсти і розплати…    

 

Радянська доба поклала максимум зусиль на формування інфантильної людини

    А є перспективна відповідальність. Це відповідальність лікаря, який бере в руки скальпель, щоб урятувати, а не вбити пацієнта. Це відповідальність архітектора, який проектує міст, – він же проектує його не для того, щоб той упав. Підприємець щоденно бере на себе перспективну відповідальність, вирішуючи, куди рухатися його компанії, як розвивати бізнес-модель, що робити за нових обставин. Ви і не здогадуєтеся, що ви вже на себе взяли перспективну відповідальність, приймаючи рішення тут і тепер.   Про особистісно-орієнтовану відповідальність На сучасному етапі уявлення про відповідальність мають особистісно-орієнтовану спрямованість, і є чотири типи психології, які мають на це свої відповіді (а ще ж є свої у соціології, не меншим чином розгорнуті). Так, у психології 20-21 століть є 4 типи: психологія психодинамічна;  біхевіоральна (від behavior – поведінка); гуманістична; когнітивна. Перші два типи в основному будуються на рефлексології І. П. Павлова (пригадуєте «павловську собаку»?). Російський психолінгвіст Тетяна Чернігівська дуже нарікала на ці два підходи до людини, вважаючи їх «вчорашнім днем».  А два останні типи - гуманістична і когнітивна психології, - це якраз новітні горизонти розуміння людини і людського. Карл Роджерс заявляє, що орієнтована особистість – когнітивна і гуманістична. В центрі таких наукових досліджень стоять питання духовної активності і самовдосконалення особистості.     Відповідальність є характеристикою будь-яких людських взаємин, відносин і вчинків і стосується майже всіх аспектів людської діяльності. Вона є ознакою моральної зрілості людини у регулюванні суспільних відносин. Свій прояв відповідальність має у характері особистості, у її почуттях, свідомості, різних проявах поведінки. Чим зріліше суспільство, тим менше в нього прописаних регламентацій зовнішнього відповідального характеру, тим більше у нього розвинута внутрішня відповідальність. Хочу нагадати, що демократичне суспільство живе за принципом: що не заборонено, те можна. Так побудована його юридична система: якщо не заборонено – то можна, так заявляє про себе презумпція невинуватості й життя за презумпцією невинуватості. Радянська людина була продуктом презумпції винуватості і тому мусила діяти тільки за схемою: можна робити тільки те, що дозволено. Коли ми в НаУКМА впроваджуємо ті чи ті новації, перша  реакція чиновників з нашого сучасного незалежного міністерства освіти і науки України знаєте, яка? Типово радянська: «Де це дозволено?!». А це ніде не «дозволено» і взагалі не прописано, бо це – інновація! Але ж і не заборонено! Приміром, вводимо поняття «групове заняття». У міністерських «святцях» такого немає: є лабораторне, практичне, лекція, семінар, а групового заняття як прописаної форми – немає. Проте щойно ти описав «усі методи і всі форми», як вони старіють у ту ж секунду, як ти їх описав, бо життя динамічне. Відтак життя за принципом «роблю тільки те, що дозволено», є феодалізмом, є вічним відставанням, тоді як життя за правилом «я роблю все, що не заборонено» –  це  стан свободи і творчого пошуку. Це всі стартапи, всі інновації, це стан креації… Ми нині переходимо від «феодального» стану до стану свободи дуже тяжко й непросто.    

 

Внутрішня відповідальність є свідченням сформованої особистості

    Про свободу У різних дослідженнях та концепціях відповідальність розуміється як свобода вибору, волі та засобів існування, або як дотримання моральних норм, як спосіб реалізації життєвої позиції, або спосіб самореалізації особистістю своєї сутності. Свобода є фундаментальною цінністю людини (це будь-який філософ вам підтвердить). Але вона повинна мати свої кордони, межі, щоб не стати свавіллям, насильством над іншими. І, таким чином, межами моєї свободи є ваша свобода. Є інтереси іншої людини, іншої соціальної групи, суспільства в цілому, природи, довкілля, вони теж хочуть жити, не тільки ми. У суспільстві свобода особи обмежується інтересами суспільства. Однак бажання, інтереси людини не завжди збігаються із суспільними. І ось під впливом законів суспільства особистість змушують до вчинків, які регламентовані за поведінковими правилами, які ми визнаємо і яких дотримуємося, бодай теоретично. Рівень свободи може правити за критерій суспільного розвитку: чим більш розвинуте  суспільство, тим воно вільніше. Причому це виражається як у великих речах, так і в малих, – багато що не регульоване, бо само собою зрозуміле. А в нерозвинутих суспільствах треба все регулювати, бо людина – дикун, не дай Боже, щось зробить. В економічному, соціальному і поведінковому плані повне кріпацтво! І це не лише закони, а й норми, ба більше – мовні форми. Яскравий приклад: що пишуть у нас на газонах, коли хочуть їх зберегти? Правильно, поліцейське:  «Не ходити/не ступати!». А що пишуть в США? «Keep away from the grass» («Тримайся осторонь цієї трави»). Або на дверях вагону метро, у нас: «не притулятися», а там – «тримайся подалі»… Я веду до того, що є клінічний факт: чим суспільство вільніше, тим воно розвиненіше, і не кожну поведінкову норму потрібно аж так глибоко прописувати, бо вона вже присутня у моральному світогляді людини через традицію, через виховання, побут, атмосферу, через багато інших речей. На різних етапах історії людства можливість  вільного вибору особистості була різною. В міру розвитку суспільства з кожною новою епохою відкриваються нові можливості зростання ступеня особистісної свободи людини. Це положення стало на сьогодні загальновизнаним. Тому основним критерієм суспільного прогресу є рівень гуманізації суспільства, становища в ньому особистості, рівень її економічної, політичної, соціальної і духовної свободи. Кожна суспільна формація чи цивілізація прогресивні настільки, наскільки вони розширюють коло прав і свобод кожної окремої особистості. Гаразд, тоді ми маємо дуже просту і віддавна – ще від античності  –  зрозумілу закономірність: чим більше свободи, тим більше відповідальності. Це – як гностичне коло: чим більше знання має людина, тим більше її розуміння власного незнання. Так само зі свободою.    

 

Відповідальність пов’язана зі свободою, тоді як обов’язок – з необхідністю

    Про свободу і відповідальність Свобода і відповідальність – це нероздільні поняття. Швейцарці, котрі голосують проти зменшення податків, - це дуууже вільні (і відповідальні) люди, котрі не хочуть понижувати рівень соціального обслуговування громадян своєю державою, бо усі ті сервіси  –  з податків. Дуже цікаво наголосити таке: відповідальність пов’язана зі свободою, тоді як обов’язок  –  з необхідністю. Обов’язок пов'язаний з несвободою. Обов’язок несе в собі негативну конотацію та й має її в собі, тому що я мушу, це must. Яка звідси помилка? Оце я думаю так: пропишу всі посадові обов’язки і все, прокинуся щасливим: фірма розцвіте, засіяє, тому що все ж посадовими обов’язками прописано! Нічого подібного. По-перше, «все» не передбачиш (див. попереднє про презумпцію невинуватості як умову вільного пошуку). По-друге, людина не буде щасливою за цих прописів. Чому? Бо вона змушена. Посадові функції мають визначатися, я їх не заперечую, необхідність така ж компонента свободи, як і відповідальність (К. Маркс називав свободу «усвідомленою необхідністю»). Але те, що прописується – обов’язок, – передовсім пов'язаний з необхідністю, а відповідальність, яка не може бути прописаною в усіх своїх аспектах,  –  зі свободою. Вона приймається радісно, і в ній людина щаслива. Є речі вроджені (психоорганізація особистості, біоритміка, тип характеру тощо), є набуті (родинна традиція, сім’я, школа, фахова освіта тощо). Суспільний механізм працює на відтворення певних можливостей свободи так само, як і можливостей відповідальності.