Які ключові аспекти потрібно врахувати при взаємодії з партнерами з інших культур? На які культурні відмінності в першу чергу варто звертати увагу? 

Марина Стародубська: В одній з глав книги я посилаюся на систему Г.Вурстена, який проаналізував низку факторів і виявив, що всі світові національні культури поділяються на 6 типів (плюс Японія). Є культури конкурентні, мережеві, механістичні, «Сонячна система», пірамідальні та родинні. По кожній культурі є ключові аспекти, на які треба звертати увагу.

Перше ― дистанція влади: наскільки толерується нерівність, наскільки це очікувано і нормально, наскільки егалітарним чи навпаки ієрархічним буде діалог між очільниками і підлеглими.
Друге ― мотивація на досягнення чи на статус. Чи культура мотивується досягненням цілі? Або культура орієнтована на статус і якість життя? І тоді мотивує не результат, а статус, який він дає. Або мотивує процес, як це робиться.
Третє ― індивідуалізм чи колективізм. Тому що колективістичним культурам важливіша думка групи, в яку вони вкорінені. Важливо висловити свою позицію. Важливо пересвідчитись, що не лише в тебе така позиція. Важливо показати людям, що у тебе теж є позиція. 
В індивідуалістичних культурах навпаки: фокус більше на тому, яким є мій інтерес.
Четверте ― уникнення невизначеності. Тобто в певній культурі все, що ми не знаємо, не розуміємо, все, що флюїдне і швидкоплинне, наскільки це бентега чи пригода, чи це бізнес-задача, чи це пазл.

Ми (Україна) ― пірамідальна культура. У нас важливі й ієрархія, і лояльність, але ієрархія не автократична, а за згодою. Українець має легітимізувати лідера. Українець має сказати: «Я погоджуюсь, це мій вільний вибір підпорядковуватись тобі й слухатись тебе». Якщо, наприклад, українцеві висувати сувору заборону, яку він вважає несправедливою, то буде зворотний ефект. 

Чи адаптуєте ви ці підходи з огляду на рівність культур? І як це впливає на проєкти?

Олеся Островська-Люта: Дистанція влади є цікавою лінзою, щоб подивитися не тільки на різні культури народів, а й на різні середовища. Середовище культури має страшенно коротку дистанцію влади. Це великою мірою повʼязано з тим, що в такому середовищі зосереджується велика кількість дуже амбітних і талановитих людей з високим ступенем визнання. Тобто ти не можеш за посадою визначити, хто важливий, а хто ні. Цілком нормально, якщо визнаний художник віком 60 років товаришує з менш визнаним художником віком 25 років. Це одне з цікавих відкриттів, які часто роблять політики й бюрократи, стикаючись уперше з культурною сферою.
 

Чи відчуваєте ви, що в культурному середовищі ментальність впливає на те, як комунікувати з людьми?

Олеся Островська-Люта: Ми працюємо з подібними до нас людьми, і вони у своїх суспільствах так само належать до групи з нижчою ієрархією влади й більшою схильністю до автономної поведінки. Ми подібні між собою як середовище. Це дуже полегшує будь-який діалог. З іншого боку, наприклад, наші німецькі колеги з більшою повагою ставляться до правил.

Які стереотипи та хибні уявлення можуть стати на заваді в продуктивній роботі з партнерами?

Марина Стародубська: Тут варто розрізняти хиби й вкорінену оптику, з якою культура дивиться на навколишній світ. Доки є логіка і певний порядок, який плюс-мінус виконується, у нас є поле для співпраці. Ригідність його вимог і допуск до цього порядку аутсайдерів варіюється від культури до культури. Наприклад, коли працюють команди з України й США, то США очікують, що ти забезпечиш результат, що б не сталося. Конкурентну культуру не хвилюють особисті обставини. У діалозі з ними треба враховувати, що в нашому фокусі має бути результат.
Механістичні культури часто думають, що ми не поважаємо правила, а значить ми не поважаємо їх. Ми часто думаємо, що механістичні культури ― бюрократи, бо вони за папірець, а не за людину. Однак це просто різна роль правил та інститутивних вимог у культурі.
Культури «Сонячної системи» схильні до дуже специфічної непрямої комунікації. У цій культурі набагато важливіше зберегти відносини, ніж сказати комусь, що ти маєш рацію чи не маєш. Те, як ми підходимо до формування довіри, визначить, якою буде подальша співпраця.

Олеся Островська-Люта: Я належу до тієї групи людей, які в дитинстві прочитали радянську книжку «Гілка сакури». А після цього нашарувалася «Хризантема і меч» Рут Бенедикт. Це справедливі, але часткові інтерпретації. Вони написані з позиції рівного з рівними. Коли двоє рівних акторів зустрічаються, вони відкривають для себе різницю культурну. Але можлива інша взаємодія: коли ти потрапляєш в ієрархічну ситуацію ― і все, що ти читав, буде працювати зовсім не так.
 

Який для українців ефективний шлях до порозуміння? Які перші три правила?

Олеся Островська-Люта:
1. Завжди виконуй зобовʼязання.
2. Будь завжди ввічливим і доброзичливим.
3. Не будь неввічливим із людьми, які не посідають найвищі позиції в цій переговорній підгрупі.

Марина Стародубська: Я часто чую від клієнтів: «Чому ми маємо підлаштовуватись під інші культури?» Кроскультурна взаємодія ― це набір ключиків до замочків різних культур. Ми не втратимо свою ідентичність, якщо розумітимемо, що в розмові з колегами із Японії треба 5 разів перепросити. У Японії вибачення не пов’язане з відчуттям провини: там «вибачте» на кшталт «дякую». Якщо ми це знаємо, нам буде легше. Тому перше ― оптика. Друге ― не поспішаймо з висновками. Коли ми чуємо від колег із Британії, що ваша презентація “interesting and very unusual”, не поспішайте радіти. У британській англійській це не комплімент. Це ввічливий спосіб сказати, що ви завалили презентацію.
Я фокусуюся на трьох аспектах:
Перший ― ми маємо конфронтаційну манеру аргументації і зворотного звʼязку. 
Друге ― пояснюємо логіку вимог. Завжди пояснюємо українській стороні логіку ваших правил і вимог. Бо для нас правило ― це не цінність, а засіб.
Третє ― ніхто не любить стереотипів. Не стереотипізуємо українців. Не треба нас ототожнювати з кимось іншим.
 

Що глибше: наша пірамідальність чи общинність?

Марина Стародубська: Це речі, які поєднуються. Що обʼєднує пірамідальні культури? Певна ієрархія, але вона різна за своєю щільністю. Вона може пролягати у будь-якому напрямку, може бути формальною, неформальною, за навичками, за статусом, за визнанням.
 

Що нам потрібно культивувати в українському суспільстві, щоб українці реалізовувались якнайкраще?

Олеся Островська-Люта: Страшенно важливо, аби правила були зрозумілі. Їхній сенс і логіка. Правила стають продуктивними для нас не тоді, коли вони просто є, а тоді, коли ми розуміємо, чому вони є і чому вони саме такі.

Марина Стародубська: Україна ― культура з довгостроковою орієнтацією. Це означає, що нам треба розібратися з минулим, щоб рухатись у майбутнє.