A school for leaders who want change

Learn first

KMBS latest news in real time

For the latest KMBS events and news, visit KMBS Live at the top right corner of the screen

Open kmbs live
23.02.2017
1416
14min
People. Leadership and management. Culture
[EN] Про творчість, мистецтво, про те, як ми мислимо, що бачимо і які межі нашого пізнання, розповів учасникам програми <a href="http://kmbs.ua/mba/presidents" target="_blank" rel="noopener">President’s MBA kmbs</a> художник-авангардист Олександр Дубовик. Його твори зберігаються в Національному художньому музеї України, німецькому Wuerth Art Museum, Українському музеї авангардного мистецтва (Чикаго, США), Третьяковській галереї (Москва, Росія) і в багатьох приватних колекціях світу.

[EN]     Про глобалізацію та соцреалізм Протягом більшої частини ХХ століття тривав період маніфестів, коли індивідуальності боролися між собою, протистояли одна одній. У цих маніфестах ішлося про те, що треба відкинути все старе, все перевернути, породити абсолютно нову ідею. Це була пристрасть, енергія! Художникам здавалося, що вони можуть пізнати те, що до них не знав ніхто, що вони щойно відкрили світ, незбагненний для всіх попередніх століть. Та раптом виявилося, що весь цей світ є вичерпним. І, зрештою, усі ці концепції померли. Зараз немає ідей, немає напрямів, які б у світі переважали. Вони просто не встигають визрівати. Варто з’явитися крихітній ідеї десь у Сан-Паулу чи в іншому куточку світу, як вона миттєво поширюється. Легко уявити, як 50 мільйонів китайців вже роблять щось подібне. Ідея, яка щойно зародилася, вмирає. Її неможливо виплекати, зцементувати, зібрати. Глобалізація, яка відбувається у світі у всіх сферах загалом, і в культурі й мистецтві зокрема, принесла величезні втрати. Відбулося нівелювання індивідуальності, стилю, підтексту, який був у кожного народу. Глобалізація призвела до вирівнювання. В сучасному актуальному мистецтві, фактично, у будь-якому куточку світу створюються однакові речі. Це такий собі соцреалізм. І цьому потрібно чинити опір, пропонуючи інші ідеї. Художник починається тоді, коли він має концепцію і знаки. Художників у світі мільйони, але створити свою концепцію за умов сучасної глобалізації майже неможливо. Втім, глобалізація не на всіх діє. Якщо є потужна індивідуальність, то вона протистоїть цьому: базікайте, мене це не стосується.   Про власну концепцію Мені 85 років, я застав розквіт  соцреалізму. Як соцреаліст, я писав картини і рухався достатньо швидко у цьому напрямі. В рекордний термін став членом Союзу художників, потім був у правлінні… А в середині 1960-х я вийшов із усіх цих сфер, і, оскільки я дуже змінився, подальші 20 років я фактично не виставлявся. Це доволі типова доля людини андеграунда. Я не був особливо протестною людиною, але внутрішній якийсь потенціал мене підштовхував до нових і нетипових рішень.    

 
Зараз немає ідей чи напрямів, які б у світі переважали. Вони просто не встигають визрівати

    Протягом цих, здавалося б, порожніх 20 років я мав час продумати свою концепцію, зробити її глибокою і розмаїтою. Я називаю свій напрям метареалізмом. І це зовсім не постмодерн, це бачення культури в цілому, всіх течій і напрямів. Це багатосвіття, об’єднане в одному центрі, це поєднання непоєднуваних стилів, бачень, уявлень, що виникає у новому сплаві, в дифузії, у взаємопроникненні, у наближенні до форм метафоричного, тобто позачасового. Для мене моє мистецтво - це створення власних знаків, насичених метафоричним смислом. Те, що для сучасного мистецтва є абсолютно невластивим, оскільки метафоричний ряд, позачасовий і глибинний, загальний, що існував у мистецтві завжди,  помер. Коли ми бачимо агресивний світ навколо себе, то часто думаємо: навіщо мистецтво, коли стоїть питання життя і смерті? Але справа в тому, що це питання поставало завжди. Не було ані секунди, щоб не лилася кров у якомусь куточку планети. Це домінанта людського абсурду, якої ми досі не можемо позбутися. Культура якраз і покликана звільнитися від цього зла. Цій меті служить і моя особиста міфологія, яка насичується знаками.   Про палімпсест і знаки Палімпсест - це тексти на пергаменті, які переписувалися багато разів, стиралися, а по зітертих писалися нові. Ця ж ідея стосується культури. Як всі тексти просвічують один крізь одного, так і вся культура – цілісна. Є певна сума ідей, які проявляються будь-де, і в Китаї, і в Індії. Діалог культурних епох відбувається постійно. Ми не усвідомлюємо цього, але весь час озираємося, вибудовуємо зворотну перспективу: що було і що є, знаходимо аналогії. Значущих творінь попередніх епох, які б не мали значення тепер, не існує. Якщо вони мали значення тоді, вони мають зберігати значення і для нас, але переосмислене.    

 
Художник починається тоді, коли він має концепцію і знаки
 

  У кінці 1960-х – на початку 1970-х років у мене виникла схожа до палімпсесту ідея безлічі просторів, різноманітності форм, які існують паралельно в межах одного полотна. У той час вчені ще сміялись над думкою про множинність світів, казали: є простір тривимірний - і все. Я ж вірив, що існує безліч світів, вони приходять до нашого, і завдяки цьому виникають образи, знаки. Скажімо, за легендою у раю було два дерева: дерево пізнання і дерево життя. Якби Єва  обрала яблуко з дерева життя, ми б мали зовсім іншу історію. Ось це і є палімпсест: є різні світи, і за кожним із них може ховатися все, що завгодно, можуть бути абсолютно протилежні ідеї чи думки. Один з моїх знаків – це букет. Це носій всієї людської культури, це наші знання, наша свідомість, наші уявлення, помилки, наші міфи, дурниці, які приходять у голову, наша політика. Букет – надпотужний образ, я щасливий, що його знайшов.   d2.png«Букет», 2013   Мій «Квадрат» - це парафраз на Малевича, але з протилежним змістом. Чорний квадрат для Малевича – це межа пізнання, перший камінь буття. А у мене за ним – свято, відбувається щось радісне, і він все це перекрив. За цим квадратом може приховуватися все, що завгодно. Цей квадрат хочеться відірвати і подивитися, що за ним. Він глибокий, він вибудовується у якусь безодню, простір, який нас лякає.   Про тайну Все, що ми бачимо – це фікція. Ми нічого не знаємо про цей світ, нам лише здається, що ми його бачимо. Дивлячись на відстань пальця, ми будуємо уявлення про Всесвіт. Насправді ж уся наша реальність – на відстані пальця. А решта – творення нашого мозку. Коли відібрати у нас картинку, до якої ми звикли, про яку нам кажуть, що це і є реальність, – залишиться пустота, невідомість, тайна.     Про оздоровлення країни У мене є картини «Апокаліпсис» та «Все буде добре!». Наш світ знову зруйнований, але, зрештою, все буде добре. Всі наші негаразди - це прекрасно. Ми страждаємо і мучимося, йде війна. Але в історичному плані відбувається оздоровлення. Коли нас узяли за горло – у країні почались оновлювальні процеси. Фактично, супротивник нам створив армію, підштовхнув до Європи, в НАТО штовхає, просто ногами заганяє: ідіть туди! Україна пручається, але дітися нікуди, треба іти.   d3.png«Апокаліпсис», 2013   Про витоки творчості Мене часто запитують, для чого я творю. Якщо говорити прямо, то для того, щоб самореалізуватися. Я хочу отримувати радість і задоволення, перш за все, сам. Я не думаю, коли творю картину, продасться вона чи ні. Я вважаю, що художник має сам собі ставити запитання: який я, що взагалі мені робити, чи потрібно робити те, що я роблю, чи дає це мені задоволення, яким я маю бути?   Про культурну експансію Для України вкрай важлива культурна експансія. Без цього не може бути нічого, ані економіки, ані політики. У мене є друг, який має колекцію французьких марок усіх епох. Я продивився їх від першої до останньої і побачив, що десь у 1915-1916 роках, коли вже Перша світова війна підходила до завершення, у Франції змінилась тенденція – у бік культурної експансії. З марок зникли танки, літаки, пушки, натомість з’явилися діячі культури й письменники. Спочатку приходить культура, а вже потім бізнес, завжди так було. А щоб таку експансію здійснювати, необхідно звільнитися від комплексу меншовартості. І зрозуміти, що якоїсь єдиної великої культури не існує. За два з половиною роки після Майдану Україна згуртувалася, вона зрозуміла, що зник міф про єдину релігію, єдину історію, єдину долю тощо. Залишилось лише щось таке ефемерне, як «великая русская культура». Але насправді будь-яка країна має велику культуру. Україна – також, і нам не потрібно згинатися ні перед ким.   d4.png«Все буде добре!», 2014   Все залежить від середовища, яке існує в країні. Я дуже поважаю угорців. Ця крихітна країна якимсь дивом зберегла свою ідентичність у мові, в історії. Вони бережуть своє мистецтво, видають безмежну кількість книг, монографій. Чому ж у нас так не може бути? Чому б не думати, що будь-який культурний спадок, – байдуже, подобається він тобі чи ні, – потрібно зберегти? Важливо відчувати, що ми – велика культура. Не обов’язково ставати і кричати, що ми найкращі, головне - мати внутрішнє відчуття власної гідності.   Про нульовий стан Кажуть, що існують первинна і вторинна культури. Первинна – та, яка виникає у митця сама по собі, без знайомства зі зразками решти культури, вторинна ж відсилає до того, що вже було створено раніше. Я ж думаю, що первинного рівня не буває ніколи. Немає стаціонарного стану досвіду, досвід – поняття динамічне повсякчас. Нульовий стан досвіду порушується вже тим, що дитина чула від матері. Пісні, колискові, розмови, лайки, інші емоції дають первинний досвід.   Про закінчення роботи Чи виникало у мене бажання дописати якусь давно закінчену картину? Скажу відверто – ні. До речі, це не моя думка: робота ніколи не завершується, її кидають. Закінчити неможливо. Я кидаю на півслові. Енергія скінчилася, і мені нецікаво. Думка про те, щоб дописати картину, втілюється вже в іншій роботі. Але спонтанність я ретельно ховаю, не хочу, щоб вона подобалася, хай як це парадоксально. Тому я завершую геометрично, дуже чітко. На одній із моїх виставок знайомий художник спитав мене: «Чому у тебе прямі лінії?» А я йому: «А чому у тебе криві лінії?»   57368.jpgОлександр Дубовик: "Спочатку приходить культура, а вже потім бізнес, завжди так було"   Про комп‘ютер і творчість Для творчості необхідна концепція. Мистецтво залежить від того, хто його робить. Я бачив комп’ютерні картини, де на одному аркуші - вся фактура світу. Безмежні можливості, і в цьому якраз криється небезпека. За допомогою комп‘ютера можна компонувати, робити дуже точні й прагматичні речі, але це не є високе мистецтво. Творчість – це відбір. Обмеження самі по собі не є негативними, вони апелюють до техніки, до винахідливості. Не треба сприймати обмеження тільки як гальма, вони можуть бути стимулом. Простий приклад: ідеологічні обмеження в Радянському Союзі породили низку видатних художніх явищ, як-то «Цар-риба» Астаф‘єва або «Тіні забутих предків» Параджанова. А коли прийшла свобода, говори, що хочеш, - виявилося, що і сказати нічого.   Про силу мистецтва Важливо, щоб картина, яка висить вдома, можливо, протягом кількох поколінь, живила людей. І щоб у цьому була якась тайна. Це і є основа тривалості мистецтва, його потужного довгострокового впливу. Картина не повинна лякати. Один хороший поет сказав, що мистецтво мусить бути нудним. Не мусить у ньому бути ніякої пози. На картину має бути приємно дивитися, ви маєте гарно себе почувати, дивлячись на неї, і не хотіти її закрити. Міцність мистецтва залежить від того, чи зможе воно з плином часу на рівні іншої свідомості перероджуватися, змінювати свій смисл. Якщо зможе цього досягти – житиме вічно.   Фото: gazeta.zn.ua

kmbs live
20.11.2024 at 17:00
Новий подкаст: "Стратегічна гнучкість: як аналітичне мислення допомагає адаптуватись до мінливих умо ...
01.11.2024 at 18:30
Новий подкаст: "Організаційне здоров’я: кейс Сільпо" ...
22.10.2024 at 16:00
Новий подкаст: "Продажі: управління очікуваннями клієнта" ...
09.10.2024 at 18:00
Новий подкаст: "Інноваційні продукти: 6 питань для створення нових рішень" ...
04.10.2024 at 18:00
Новий подкаст: "Аналітика в бізнесі: типи, моделі, рішення" ...
05.09.2024 at 18:00
Новий подкаст: "Менеджмент: стилі управління" ...
19.08.2024 at 16:40
Новий подкаст: "Продажі: стратегічні зміни, кейс Balbek Bureau" ...
31.07.2024 at 14:00
Human capital: finding and developing a team ...