A school for leaders who want change

Learn first

KMBS latest news in real time

For the latest KMBS events and news, visit KMBS Live at the top right corner of the screen

Open kmbs live
27.04.2017
1259
12min
People. Leadership and management. Culture
[EN] Відомий художник-графік, член Королівського товариства живописців і графіків Великобританії та член-кореспондент Академії мистецтв України Павло Маков розповів у kmbs про те, як виникають його роботи, а також про метафори, стабільність і багато іншого.

[EN] Двоїсте життя Більшу частину свого життя я провів у Радянському Союзі, але ніколи не відчував себе там вдома. На початку перебудови у 1988 році Сумський музей вперше несподівано купив три мої малюнки –  ті ж самі, за які мене ледве не вигнали з інституту у 1984-му. А коли Україна у 1991 році стала незалежною, для мене це був шанс нарешті зрозуміти, до чого я належу. З цього почалось моє дуже тверезе і серйозне ставлення до того, що я роблю. У 1991 році я вперше побачив виставку офортів Джорджо Моранді, художника, чиї роботи здаються простими, але насправді такими не є. Світ Моранді був дуже обмежений - він жив і працював у своїй майстерні, у нього дуже багато робіт, на яких або інтер'єр його майстерні, або вид з його вікна – більше нічого. Оцей маленький світ став цілим великим колосальним світом, в котрому знаходилося все його життя. Життя завжди розділене між повсякденністю і мрією. І мистецтво, на мій погляд, завжди знаходиться десь посередині. Моранді відкрив мені, що все, що я робив до 1991 року, було пов'язане тільки з моїми мріями. Я зрозумів, що треба щось робити і з повсякденністю. Так я став малювати Харків, до якого ніколи не мав сентиментальних почуттів, але де мав жити на той час. Мені треба було якось пояснити собі, чому я тут живу. В цілому те життя було досить жахливе. Багато моїх колег пійшли або в дизайн, за котрий набагато більше платили, або зовсім залишили мистецтво, сказавши, що повернуться, коли зароблять грошей. Але з цього зазвичай нічого не виходить. Треба вирішувати з самого початку, що ти хочеш робити.

 
Життя завжди розділене між повсякденністю і мрією. І мистецтво, на мій погляд, знаходиться десь посередині

  Гроші і стабільність Я не роблю витвір мистецтва, я роблю мальований щоденник мого життя. У 90-ті практично не було людей, які цікавилися мистецтвом. Я бачив великий інтерс за кордоном, навіть у Росії я отримував призи за свої роботи, а в Україні нічого не було. І мені, з одного боку, було дуже важко, а з іншого я дуже хотів, щоб цей інтерес з’явився. Ми навіть посварилися з другом, він від‘їжджав назавжди до Португалії й казав, що ми тут нікому не потрібні. Я сказав, що розумію, що ми нікому не потрібні, але якщо я поїду до Португалії, я стану сам собі непотрібен, і тоді моєму життю кінець. Мені радили залишити графіку, бо вона нікому не потрібна, і писати живопис - тоді у мене будуть гроші. Гроші, звичайно, потрібні, але я розумів, що якщо я буду заробляти їх живописом, то мені буде нецікаво жити, а тоді – нащо мені гроші? Продовжуючи те, що мені було цікаво, я отримав у 1993 і 1994 роках дві великі премії за свої графічні листи – одну в Японії і одну на Тайвані, заробивши шалені на той час гроші. Розмовляючи з молодими митцями, я помічаю, що вони здебільшого ставлять мені питання суто практичного характеру: скільки що коштує, як я що продавав тощо. Цим молодим митцям дуже хочеться стабільності. Я відповідаю їм: якби я працював і думав про те, як це продавати, я б, можливо, нічого цього і не зробив. Крім того, ми сидимо на земній кулі, котра на величезній швидкості летить разом із Сонячною системої незрозуміло куди, а ви кажете про якусь стабільність. Стабільності нема. У 2000-х стало вже хорошим тоном казати, що займаєшся некомерційним мистецтвом, і чим більше ти некомерційний, тим дорожче твої роботи коштують. Комерційний митець чи ні - завжди вирішується на приватному рівні, в майстерні. І я чітко знаю, коли я роблю щось на продаж, а коли ні на що не розраховую. Роблячи некомерційні роботи, все ж треба їсти. Усі думають, що основні витрати – це винаймання майстерні, полотна, папір, фарби. Але це все маячня, це досить дешево у порівнянні з тим, що я маю оплачувати «час на відстій» - коли по декілька місяців не знаю, як малювати далі. Я приходжу до майстері, пробую щось робити, а воно не робиться.

 
Якби я працював і думав про те, як це продавати, я б, можливо, нічого і не зробив

  У 1993-му мене запросили в Данію працювати у графічній майстерні, однак гроші на це я мав заробляти сам і якимось іншим чином. Зустрівши там трьох митців з Києва, котрі жили на муніціпальну стипендію, я зрозумів, наскільки це погано впливає на творчість. Тому що, коли вам гроші платять просто так, то ви до деякої міри відокремленні від життя. Я ж заробляв як міг: розробив графічний стиль для нового ресторану, ще три малюнки для того ж замовника…   Життєві символи Я дійшов до висновку, що місце формує людей так само, як люди формують місце. Те, що зараз ми маємо на сході України, - це стовідстоково результат формування місцем людей. Після усвідомлення, що життя тут якимось чином формує мене, а я формую це життя, з’явився перший «концептуальний» малюнок у моєму житті (його я нікому не продаю) - дві річки, Харків і Лопань, зливаються у воронку. Потім народився символ –  фонтан виснаження. Фонтан – це символ сили, символ того, що ми можемо штовхати воду вгору. І всі ці символи у Харкові були відсутні, жоден фонтан у місті не працював, місто вмирало разом з людьми, тому що там нічого не відбувалось. Якось я побачив у шкільних дворах у Харкові мішені, що, певно, залишились від уроків початкової військової підготовки. Це був великий дисонанс – мішені поряд із дитячим простором. Хоча на той час уявити, що колись буде те, що зараз робиться у моїй країні, було неможливо навіть у найстрашнішому сні. В той час я зрозумів, що мішені не стільки мілітаристьський символ для мене, скільки символ певного світовідчуття, символ минаючого століття, під покровом якого пройшло життя мільйонів. Символ страху, в якому ти живеш і відчуваєш, що тобою можуть скористатися.  І я почав малювати вже свої мішені, різні і багато. На сторінках книжки «Анатомії людини», що дісталася мені від батьків, я став малювати та розміщувати фотографії цих мішеней, і розмірковував про те, чому ми в житті так жалюгідно відчуваємо себе мішенями.

 
Місце формує людей так само, як люди формують місце

  Відчуття й соціум Мистецтво – це наука про відчуття. Я інколи краще відчуваю, ніж розумію. Це потім я можу аналізувати те, що сталося. Мені важко пояснювати, що намальовано. Я можу довго говорити про картину, але ця робота або якимось чином впливає на вас візуально, або ні. Якщо не впливає, то для вас я працював даремно. Я певен, що звертаюся до невеликої кількості людей. Мистецтво для мене - це не спосіб самовираження, це спосіб зрозуміти, в якому світі я живу. Хоча я ніколи не звертаюся до прямого соціально-загостренного чи політичного мистецтва, воно завжди опосередковано присутнє в тому, що я роблю. Є серія, що називається «Державний обрус».  Обрус – це українське слово, що достатньо рідко вживається, означає скатертину. Я зробив цей обрус, коли побачив, що в країні нічого не залишилося, у 2008-му, після провального президентства Ющенка. Це була скатертина після обіду – вся брудна і захаращена. Ще дві мої роботи – два сади - для мене дуже цікаві. Сад для мене - одна з найглибших метафор нашого існування. Те що залишається після нас. Кожен сад - це як погляд на наше життя. Один називається «Дзеркало», інший – «Задзеркалля». В основі цієї роботи - план центральної частини Харкова. Вона постає з двох частей, і якщо їх покласти разом, вони дійсно віддзеркалюються. На поверхні ми бачимо одне життя – університет, Академія Говорова, вони позначені, як на мапах. А потім є інше життя – задзеркалля, реальне життя Харкова, міста проблематичного. Мене завжди хвилював імідж ринку Барабашова у Харкові, як метафора саду і утопії. Цей ринок ніби заповнив той простір, звідки виїхав інтелект. Тут успіх  вираховується контейнерами, а люди розмовляють страшною мовою – україно-російським суржиком вперемішку з блатними висловами і властивими лише Харкову виразами. Цей ринок став серйозною економічною складовою міста і досить сильно змінив його культурологічний фон. Я зробив абетку з двох офортів – таку ж кострубату, як мова, народжена цією місцевістю.

 
Мистецтво для мене - це не спосіб самовираження, це спосіб зрозуміти, в якому світі я живу

  Свій проект Paradiso Perduto (в перекладі – «втрачений рай») я почав, коли до влади прийшов наш передостанній президент, і я відчув, що в мене земля йде з-під ніг. Емігрувати я не збирався, але я не розумів, як далі жити. Я відчував, що все те, на що я сподівався, руйнується на моїх очах. І всі ці роботи - про те, що нема, на що спертися, навкруги хаос. Коли я починав, то не міг знати, що станеться далі. Я вважаю, що все, що сталося, і те, що зараз робиться, у тому числі на сході нашої країни, пов’язане з відсутністю культурної політики в Україні. У мене є фото, зроблене майже у центрі міста, і там є напис «Перевірено. Мін нема» і стоїть підпис. Сам цей район дуже захаращений, там люди живуть дуже неохайно. І мене здивувало, що кожен рік цей напис оновлюють, а прибрати у себе в під’їзді – не можуть. Тобто пам’ять про війну важливіша за те, як люди живуть зараз. Це ознака ментальності. А мистецтво в цілому стосується нашої ментальності.   Мікросвіт  і макросвіт Мої роботи можна роздивлятися здалеку - і тоді вони являють таку собі схему, мапу світу, мого світу. Але коли ви дивитесь на неї зблизька, то бачите мікросвіт, з якого ця схема побудована. Офорт, який я використовую, дозволяє дуже чітко передати деталі. Для мене великим стимулом до роботи є те, що, дивлячись на неї, людина кожен день може знаходити для себе щось нове. Це співвідношення між макро- і мікросвітом для мене дуже важливе. Я люблю великі роботи, але вони мають бути зроблені з невеличких частин.   Наука та мистецтво У 90-ті роки в Англії я був дуже здивований тим, що вони серйозним чином приділяли увагу поєднанню науки і мистецтва. Але справа в тому, що це дійсно пов‘язані речі. Перші ознаки нових ідей або нових відчуттів часто з’являються в художній творчості митців. Це найдешевший процес витворення, тому що митець робить все сам, йому не потрібні для цього допоміжні засоби. А потім ця ідея вже приходить до сфер дизайну і архітектури. Мистецтво - це там, де дешево і легко з’являється ідея. Далі все залежить від того, побачили її чи ні.

kmbs live
05.09.2024 at 18:00
Новий подкаст: "Менеджмент: стилі управління" ...
19.08.2024 at 16:40
Новий подкаст: "Продажі: стратегічні зміни, кейс Balbek Bureau" ...
31.07.2024 at 14:00
Human capital: finding and developing a team ...
23.07.2024 at 12:00
Economic engineering as a driver of economic growth ...
16.07.2024 at 12:00
Lean methodology | Serhiy Komberyanov ...
15.07.2024 at 17:00
MBA preview: Business analytics as a tool for strategic management in business ...
05.07.2024 at 18:00
Systems thinking: causes and consequences ...
01.07.2024 at 17:00
CONVOCATION-2024 ...