A school for leaders who want change

Learn first

KMBS latest news in real time

For the latest KMBS events and news, visit KMBS Live at the top right corner of the screen

Open kmbs live
14.11.2019
1273
8min
ALUMNI
[EN] Журналістика – це не тільки про якість контенту, але й про вплив на мислення людей. Що саме і як транслює медіа, багато у чому визначає майбутнє країни. Тому значення створеної нещодавно премії Георгія Ґонґадзе виходить далеко за межі журналістського визнання та нагороди. Про неї, а також про бізнес та мотивацію управлінця до навчання ми поговорили з Дмитром Черновим, власником компанії Ardis Group, випускником <a href="http://mba.kmbs.ua">Presidents’ MBA kmbs</a> та одним з 12 меценатів премії Георгія Ґонґадзе.

[EN] У якому ви бізнесі та для кого Ви працюєте? Дмитро Чернов: Моя компанія займається імпортом та виробництвом сиру. У нашого бізнесу є «хардова» складова – процеси, все те, що стосується задоволення потреб клієнта, – і «софтова»: ми навчаємо людей тому, що таке сири, як їх вживати, створюємо спільноту поціновувачів сиру. Одна з наших візійних цілей – розвиток культури споживання сиру в Україні. Адже частина клієнтів і досі сприймає сир як компонент гарячого бутерброда з дитинства. Ми показуємо їм, що можна розвивати смакові рецептори, поєднуючи сир з іншими інгредієнтами і отримуючи нові вишукані смаки. Наш ринок – це B2B, і хоча навчальні проєкти ми організовуємо для кінцевих споживачів, але все ж більше спрямовані на корпоративних клієнтів. Ми – не ритейл, ми цілеспрямовано вкладаємося тільки в виробництво і дистрибуцію. Яким був Ваш шлях до kmbs і якою була мотивація навчатися? Д.Ч.: У 2014 році в країні було досить сумно. Я спілкувався зі своїми товаришами, які вже пішли навчатися: дехто потребував підживлення енергією, декому бракувало знань чи розуміння, як розвивати бізнес. У мене ж був запит на спілкування з такими ж, як я, власниками бізнесу, і отримання зворотного зв'язку – як вони бачать майбутнє своїх компаній у тогочасних умовах. Було зрозуміло, що старі методи вже віджили своє, а ще в країні війна, і мене хвилювало питання: як бути далі? Можливо, я навіть шукав там підтримку. Мені важливо було побачити, що є такі ж люди, як я, і вони, незважаючи ні на що, будують свій бізнес і вірять в країну, де живуть. Чи вдалося отримати у школі те, на що ви очікували? Д.Ч.: Звичайно. Найголовніше, що я залишився в рідній країні, розвиваю тут бізнес, інвестую у виробництво, у «софтові» проєкти. Великою мірою це інвестиції у людей. Наприклад, у нас не було фахівців з сиру, довелося їх навчати самостійно. Тепер же ми маємо власних, українських поціновувачів сиру нічим не гірших за іноземних. Також завдяки навчанню у kmbs я познайомився з іншими власниками, ми зустрічаємося досі. І це не просто зустрічі, це обмін досвідом і головне обмін енергією, якою ми заряджаємо один одного, щоб далі могли розвивати компанії.  

Мені важливо було побачити, що є такі ж люди, як я, і вони, незважаючи ні на що, будують свій бізнес і вірять в країну, де живуть

  Як ви оцінюєте рівень розвитку культури меценатства в Україні? Д.Ч.: Мені здається, у людей ще немає розуміння, хто такий меценат. Ще з 1990-х ми пам’ятаємо слово «спонсор», але це різні поняття. Спонсорство – це про бізнес, а меценатство – про культуру і цінності. Згадайте скільки було українських меценатів за всі роки існування нашої держави? Пальців не вистачить порахувати, але всі вони безкорисливо підтримували розвиток України. Хто для вас меценат? Д.Ч.: Як на мене, меценат – це той, хто підтримує певні проєкти, виходячи зі своїх цінностей. Думки та мотивація у меценатів можуть бути різні.  Хтось хоче залишити слід в історії. Хтось – через проєкти впливати на людей. А хтось хоче піару: «я великий меценат – поставив лавки й написав на них своє прізвище». Чи був у вас досвід меценатства до премії Ґонґадзе? Д.Ч.: Невеликий – минулого року брав участь у благодійному вечорі «Анна Київська». Це дуже крутий проєкт, і мені було цікаво спостерігати – як відбуваються такі події. Чому вам захотілося долучитися до підтримки премії Георгія Ґонґадзе? Д.Ч.: Бо вважаю, що це важливий проєкт. Журналістика і донесення правдивої інформації – це також влада, але її професійний рівень сьогодні невисокий. І це прикро, бо журналістика завжди була четвертою владою. Крім того у самого журналіста повинні бути певні цінності, візія. Він має бути в опозиції до влади, бо конструктивна критика дає стимул до розвитку. Якщо немає критики – то навіщо змінюватися? Цю премію отримуватимуть люди, на яких має орієнтуватися соціум, які несуть певні цінності й не зрадили ідеалів Майдану. Така журналістика виводить суспільство на новий рівень мислення, змушує задуматися: як ми живемо, що робимо, чого прагнемо?  Мені здається, завданням журналістики почасти є допомагати людям вийти за рамки, а не робити з них слухняну масу, якою керують олігархи через телевізор, які до речі і є власниками цих ЗМІ. В яких ще сферах, на вашу думку, окрім журналістики, потрібна підтримка меценатів, щоб відбулися системні зміни? Д.Ч.: У тому, що стосується розвитку молоді й дітей. Для того щоб Україна змінювалась на краще, потрібно працювати з майбутнім, закладати правильний фундамент. А це означає – допомагати молоді ставати іншою. Речі, які актуальні для людей у віці 40+ років, а саме гучні лозунги «посадити корупціонерів», «знизити тарифи на газ» – наших дітей вже не цікавить. Їх цим не заманити. Вони хочуть чогось іншого, прагнуть іншого життя і тому їдуть навчатися за кордон, до різних країн Європейського Союзу. А треба робити так, щоб вони лишались тут, щоб вони знали, що саме ти потрібен цій країні і без тебе тут не буде майбутнього. Але не просто про це говорити, а молоді треба показати, що у нас для вас є робочі місця з гідною заробітною платнею у вдалих бізнесових проектах, які були втілені за роки незалежності,  або втілюються зараз.  

Спонсорство – це про бізнес, а меценатство – про культуру і цінності

  Наприклад, проводити кемпи для учнів 9-11 класів, запрошувати візіонерів, які розповідатимуть про глобальну ідею України, про круті вітчизняні компанії. А їх у нас багато, і працювати у них може бути значно цікавіше. Адже на заході «все поділили до нас», там ти приходиш і стаєш гвинтиком у механізмі. І головне давати розуміння: в якому напрямку зростати, а також на яких людей і з якими знаннями чекає бізнес у майбутньому. У людини повинен бути план на життя з обраною професією, щоб людина не загубилася з часом і перед нею не постало питання: а чи потрібен я цій країні і чи потрібні тут мої знання? Що потрібно, аби спільнота випускників kmbs могла ефективніше підтримувати важливі проєкти? Д.Ч.: Інколи нам буває складно домовитися між собою, бо у всіх різний досвід і різні точки зору. Але коли приходить хтось з ідеєю та презентує її перед спільнотою – стає простіше. Він виступає ідейним лідером, об’єднує нас довкола проєкту та рухає його. Тому потрібно, щоб до нас могли приходити люди з ідеями не тільки зі спільноти, а й ззовні. Джерело: Відкрита платформа випускників kmbs

kmbs live
05.09.2024 at 18:00
Новий подкаст: "Менеджмент: стилі управління" ...
19.08.2024 at 16:40
Новий подкаст: "Продажі: стратегічні зміни, кейс Balbek Bureau" ...
31.07.2024 at 14:00
Human capital: finding and developing a team ...
23.07.2024 at 12:00
Economic engineering as a driver of economic growth ...
16.07.2024 at 12:00
Lean methodology | Serhiy Komberyanov ...
15.07.2024 at 17:00
MBA preview: Business analytics as a tool for strategic management in business ...
05.07.2024 at 18:00
Systems thinking: causes and consequences ...
01.07.2024 at 17:00
CONVOCATION-2024 ...