[EN]     Машина для передбачень Люди не усвідомлюють свою нездатність розпізнавати і створювати випадкові події. Приховані витрати від цього величезні. Ставки, програні через невиправдану віру в переможну серію, складають декілька мільярдів доларів з тих $300 млрд., які щороку витрачаються на футбольному, баскетбольному та бейсбольному тоталізаторах. Прямі втрати споживачів через погано захищені й зламані паролі тільки в США становлять $5 млрд. А ці суми, в свою чергу, є нікчемними у порівнянні з втратами сотень мільйонів покупців житла та інвесторів у всьому світі, які вірять в неіснуючі тенденції. У 1950-х рр. працівник Bell Labs Дейв Хагельбарджер придумав «машину для читання думок». Кілька років по тому його колега - хрещений батько комп'ютерної ери і людина, що запропонувала використовувати слово «біт» для позначення найменшої одиниці інформації, - Клод Шеннон удосконалив цю машину. Машина для передбачень, як назвав її Хагельбарджер, являла собою велику прямокутну коробку висотою близько трьох футів. На передній панелі розташовувалися дві лампочки й дві кнопки з позначеннями «+» і «-». Машина виступала в ролі спаринг-партнера, схема повинна була передбачати дії суперника. Людина вибирала «+» або «-» і вголос оголошувала про це. Потім натискала на кнопку, і машина видавала пророкування, запалюючи одну з двох лампочок. Оголошувати рішення вголос було частиною спектаклю. У 1950-х рр. ніяка машина не вміла розпізнавати людський голос. Вона робила вибір до того, як гравець розкривав рот. Стратегія машини заснована на двох припущеннях, - пояснював Хагельбарджер. а) Вибір людини не випадковий. На послідовність ходів у грі впливає досвід і емоції. Наприклад, деякі люди, вигравши два раз поспіль, боїться «злякати вдачу» і повторюють дії. Інші, навпаки, не хочуть «спокушати долю» - і змінюють рішення. Але машина в обох випадках їх зловить. б) Щоб заплутати суперника, машина буде намагатися передбачити його дії тільки в разі свого виграшу, а при програші буде робити випадковий вибір. У пункті (а) описана стратегія нападу. Машина поступово виявляє несвідомі закономірності в діях суперника і використовує їх для передбачення. У пункті (б) - стратегія захисту. Зіткнувшись з супротивником, дії якого передбачити неможливо, машина починає грати випадковим чином і виграє в 50 відсотках випадків.    

 

Ми постійно намагаємося передбачити дії інших, за собою залишаючи право на деяку непередбачуваність

    Машина Шеннона у довгій послідовності партій з однією і тією ж людиною вигравала в 65% випадків. Її перевага над людиною була очевидною, і ця новина стала головною в кулуарах лабораторії. У 1950-х рр. через Bell Labs пройшла низка блискучих і честолюбних дослідників, інженерів і математиків, і всі вони програвали машині. Напруга нагніталась і тим, що переграти машину-провісника міг тільки сам Шеннон. Машина для пророкувань - відмінна демонстрація властивостей людської душі. Ми постійно намагаємося передбачити дії інших, за собою залишаючи право на деяку непередбачуваність. Ця машина - карикатура на наші хитрощі: для неї люди до безглуздого механістичні, у них коротка пам'ять, їм не вистачає витонченості. Стратегічні рішення ґрунтуються на тому, що приносило успіх або невдачу в минулому, а також в позаминулому разі. Успіх машина - доказ того, що цей висновок не такий вже далекий від істини. Ключовою думкою Хагельбарджера і Шеннона стала ідея про те, що люди не здатні вести себе спонтанно.   Невипадкова випадковість У 1937 році психолог з Північно-Західного університету, Луїса Д. Гудфеллоу був запрошений в якості експерта на радіопередачу The Zenith Foundation. Це було шоу, де гість-телепат нібито вгадував відповіді радіослухачів. Згодом Гудфеллоу виявив, що і він сам в змозі відгадувати відповіді радіослухачів, тільки без застосування телепатії, а за допомогою науки і статистики. Відкриття Гудфеллоу показували, що по радіо передаються випадкові послідовності, а здогадки слухачів – не випадкові. Підсумковий результат був практично однаковим для кожної передачі. Відповіді вкладалися в кілька простих закономірностей. Наприклад, при виборі «чіт чи лишка» більшість людей в перший раз вибирають «чіт». Причому це явна закономірність. «Чіт» вибирають майже чотири п'ятих учасників експерименту. Гудфеллоу зміг підтвердити гіпотезу, провівши власний експеримент за участю студентів Північно-Західного університету, покупців у супермаркеті й бізнесменів. Кожному добровольцю пропонувалося скласти послідовність з п'яти «чітів чи лишок» (про телепатію не йшлося). 78% випробовуваних на перше місце в послідовності поставили «чіт». Гудфеллоу також виявив, що 66% ставлять на перше місце «світле», а не «темне» в послідовності, що складається з цих двох елементів; 52% віддали перевагу «білому», а не «чорному». Це означає, що людина, знайома з цими закономірностями, з більшою ймовірністю вгадає «випадковий» вибір іншої людини. Ще одним прикладом демонстрації «випадкового» вибору служить так званий метод «терасабос». Цим трюком уже багато десятиліть користуються екстрасенси на своїх шоу. Екстрасенс викликає на сцену добровольця з публіки і підводить до краю столу з п'ятьма перевернутими чашками. Потім просіть у добровольця якусь особисту річ, наприклад, годинник.    

 

Навіть досвідчені користувачі обирають однакові прийоми ускладнення паролів

    Екстрасенс каже, що повернеться спиною до столу, а в цей час доброволець сховає годинник під одну з чашок, пронумерованих цифрами від одного до п'яти. Він демонструє, як це зробити - піднімає чашку, кладе під неї предмет і ставить чашку на місце. Потім екстрасенс відвертається. Можливості підглянути у нього немає - все відбувається під уважними поглядами численних глядачів. Доброволець вибирає чашку (наприклад, №4) і ховає годинник. Екстрасенс повертається і просить добровольця зосередитися на тій чашці, під якою лежить годинник. Він каже, що має виключити чотири чашки, під якими годинника немає. Кілька секунд він пильно дивиться на чашки. Зрештою, екстрасенс піднімає чашку №4, відкриваючи захований під нею годинник. Назва «терасабос» і блискуче оптимізована форма трюку – це винахід екстрасенса Ріка Мауе, що спирався на традицію психологічних дослідів. Найдивовижніше - наскільки реальним виглядає трюк. Екстрасенс відгадує, де захований об'єкт, використовуючи психологію вибору. Кажуть, при правильному виконанні точність відповідей може доходити до 90%. Якщо ми усвідомлюємо це, значення цього найпростішого трюку набуває буквально космічного масштабу. Адже він демонструє, що свобода волі - найбільша з ілюзій.     Чому так відбувається? Адже шанси екстрасенса на вірну відповідь складають один до п'яти, всього 20 відсотків замість 90. Отже, перед нами п'ять об'єктів. Нам запропоновано «випадковим чином» вибрати один. Більшість з нас буде уникати крайніх предметів (№1 і №5). Розташування на початку або в кінці ряду здається менш випадковим. Виключивши крайні позиції, ми залишаємося з трьома найбільш ймовірними варіантами з п'яти. Однак один з них, центральний, теж не годиться - він же центральний. Його слід виключити. В результаті залишаються дві позиції, №2 і №4. №2 ми теж не будемо вибирати, оскільки екстрасенс користується певним прийомом: він стоїть ближче до краю столу, де розташований №1. І ще він, коли вказує спочатку на чашки, торкається №1. У людини створюється враження «небезпечної території» біля №1, а №4 виглядає найбільш «безпечно» і «випадково». У підсумку вибір людини є не стільки випадковим, скільки закономірним.   Як ми придумуємо паролі? Випадкове, довільне і штучне оточує нас всюди, причому іноді дуже важлива різниця. Всі ми постійно беремо участь в експериментах, і ставка в грі - наше приватне життя, здоров'я і навіть сама особистість. Маються на увазі, наприклад, паролі для входу в цифровий світ. Користувач комп'ютера переконаний, що має можливість абсолютно довільно вибирати пароль. Але з практичної точки зору це не так. Він обмежений тим, як працює його мислення, а воно не дуже відрізняється від мислення інших людей. І справа не у виборі поширених паролів, використання яких не рекомендується. Більш серйозна проблема полягає в тому, що навіть досвідчені користувачі обирають однакові прийоми ускладнення коду (наприклад, додавання в кінці «123», чергування великих і малих літер й інші, трохи складніші методи). Це скорочує майже нескінченне число потенційних варіантів до такого, що піддається обробці. Програми зламу паролів роблять те ж саме, що і Гудфеллоу, тільки в мільярди разів швидше.    

 

В питаннях майже випадкових послідовностей інтуїція часто обманює нас

    Велика частина відомостей про закономірності в паролях - результат зламу сайту RockYou.com. Це сталося 4 грудня 2009 р. Хакер опублікував 32 603 388 імен користувачів і незашифрованих паролів відвідувачів сайту. І до, і після були інші злами, але масштаб цього створив базу даних як для «хороших» так і для «поганих» хлопців. Найпопулярнішим паролем на RockYou.com був 123456. Його використовувало 290 731 людей. Були виявлені істотні відмінності в залежності від статі й віку. Для чоловіків молодше 30 років популярними джерелами паролів були секс і непристойності. Люди старшого покоління, незалежно від статі, проявляли схильність до цитат з поп-культури. Пароль Epsilon793 був би не таким уже й поганим, якби його не використав капітан Пікар з серіалу «Зоряний шлях: наступне покоління». Найпоширеніша комбінація з семи цифр, 8675309, виявилася телефонним номером з популярної пісеньки. Насправді немає нічого простішого, ніж створити надійний пароль. Потрібно використовувати випадковий набір символів. Цю операцію неможливо ідеально здійснити в розумі, але цього і не потрібно. Численні сайти і програми можуть згенерувати випадковий пароль з атмосферних перешкод. Щоправда, після цього потрібно заглибитися в мнемотехніки, щоб запам'ятати такий пароль, або зберігати його в спеціальній програмі, що використовує сканер відбитку пальців. «Передбачити доленосні випадковості здається нескладною справою, - пише автор. - Насправді це не так, і одна з причин полягає в тому, що в питаннях майже випадкових послідовностей інтуїція часто обманює нас». Тому дуже важливо спиратися не на «шосте чуття», а на знання людської психології та закономірностей, які стоять за багатьма «випадковостями».   Повну версію рецензії можна прочитати на сайті Digest