[EN] Габріель-Оноре Марсель (1889-1973) вважається одним із найбільш видатних представників сучасного екзистенціалізму. Молодим він зазнав сильного впливу ідей засновника філософії існування Серена К'єркегора, представника інтуїтивізму Анрі Бергсона, неокантианця Леона Брюнсвіка і неогегельянця Джозайя Ройса, а під впливом свого друга, письменника Франсуа Моріака, прийняв католицьку віру. Мислитель уникав публічності, ніколи не викладав, був далеким від політики і, на відміну від деяких своїх видатних сучасників, не належав до тих, хто хвилював уяву суспільства. Широке визнання прийшло до нього лише наприкінці 1940-х. Твори Марселя являють собою поєднання фрагментарних роздумів, які описують переживання – як власні, так й інших людей, розкривають терзання людської думки на шляху пізнання сутності буття та бога. «Мені належало рішуче відмовитися від ідеї створення системи: бо стало ясно, що мій спосіб мислення є несумісним із систематичною формою», – писав філософ.   Бути і мати Згідно Марселя, драматизм людської екзистенції передусім криється у свободі вибору – виборі між вірою та її запереченням, між відкритістю буттю і замкнутістю у собі. Мислитель розмежовує два світи: з одного боку, це екзистенція людини як зосередження страждань; з іншого – «світ об’єктів» як творення абстрактного розуму.    

 

У сучасному світі домінує несправжність – існування як володіння сприймається людьми в якості єдино можливого

    Це протиставлення лягло в основу книги «Бути і мати». Філософ розглядає «мати» як занурення у світ матерії, володіння, замкнутість в цій чи іншій конкретній ситуації, відмова від вищих істин. «Бути» в його розумінні означає подолати зовнішню підпорядкованість певним обставинам, знайти свободу і повернутися душею до бога. Отже, дійсність постає у Марселя розщепленою на справжній світ буття і несправжній світ володіння. При цьому, на його думку, у сучасному світі домінує несправжність – існування як володіння сприймається людьми як єдино можливе. По суті, йдеться про втрату істинного буття, у чому мислитель бачить головну причину роз'єднаності людей, втрати гармонії нашого існування. «Структура нашого світу така, що абсолютний відчай є більш ніж можливим», – зауважує  він. А ось слова, вкладені Марселем в уста героїні його п'єси «Розтрощений світ»:  «Чи немає у тебе враження від життя, якщо це можна назвати життям, що світ розбито вщент? Так, розбито, як зламаний годинник... Підносиш до вуха – нічого не чуєш... Людський світ, ймовірно, колись мав серце, котре, як видно, вже не б'ється.»   Втрачена мудрість Одну із причин всевладдя несправжності Габріель Марсель бачив у домінуванні нав’язаного суспільством способу мислення, в якому розчиняється сутність людини, втрачається її споконвічна мудрість.    

 

Там, де є творення, немає і не може бути деградації

    «Сьогодні більш ніж сумнівною є здатність людської істоти намацати, виділити всередині себе якесь відчутне ядро, котре можна було б назвати її сутнісною самістю. – писав він. - І слід визнати, що таке заперечення самості є ніби непрямим запрошенням для всіх втручань, всіх вторгнень суспільства, які б форми воно не приймало.» Мислитель заперечує саму можливість розосередження мудрості, а також здатність суспільства «набути властивостей, якими традиція наділила особистість мудреця». «Ідея подібного перевороту тримається на ілюзії, що межує із маренням, – писав Марсель. – І, насправді, на які б технічні вдосконалення не було здатне суспільство, воно не може стати справжнім суб'єктом – воно завжди буде всього лише квазіособистістю, псевдосуб'єктом. Поведінка, на яку воно здатне, у кращому разі може уподібнюватися діям електронного мозку у порівнянні з мислячою істотою.»   Колективний розум і прогрес Чи можна розглядати науково-технічний прогрес як прояв певної вдосконаленої форми колективної мудрості, здатної оздоровити суспільство? На переконання мислителя, подібні очікування – і непомірні, і необґрунтовані. «Науково-технічний прогрес сам по собі не в змозі сприяти встановленню згоди між людьми, без чого неможливе щастя, – писав Марсель. - Це, звісно, не означає, що ми повинні плекати вперту підозрілість стосовно науки та техніки. Втім, ми, безумовно, мусимо викривати помилки людей, які очікують від науки та техніки того, чого жодним чином не можуть отримати. Я маю на увазі наділення нашого життя сенсом.» За Марселем, науково-технічний прогрес спричиняє все більше поширення колективного розуму. При цьому істинна звичайна людська мудрість остаточно піддаватиметься забуттю. А позбавлені справжньої мудрості люди навряд чи здатні впоратися з «безсумнівними, можливо, смертельними небезпеками, на які все стрімкіший, гіперболічний розвиток техніки наражає людський рід».    

 

Людина, що позбавилась егоцентризму, здатна повернутись до коріння своєї мудрості

    Відродження справжності Як же, на думку філософа, людина може повернутися до світу автентичності, повернути споконвічно притаманну їй мудрість? «Без вагань скажу, що зі зречення власного его й починається мудрість, як вона повинна визначатися сьогодні, - вважав філософ. - Йдеться про смиренність, що ґрунтується на розумі, яка мовби доповнює собою те осяяння, котре супроводжує будь-який акт справжнього розуміння.» Індивід, що позбавився егоцентризму, здатний повернутись до коріння своєї мудрості, до природних людських емоцій, які розчинилися у колективному розумі – в логіці й раціональності.   «Я відчуваю – отже, я існую» Справжнє буття, за Марселем, виражається через емоції, любов – чуттєвий порив до іншої людини або бога. Значення, яке мислитель надавав людській любові, добре ілюструє його відомий вислів: «Сказати людині: "Я тебе кохаю" – те ж саме, що сказати ій: "Ти житимеш вічно – ти ніколи не помреш"». Любов, у його розумінні, – таїнство, яке поглинає індивіда цілком, у якому немає протиставлення  «я – і не я», котре єднає людину та предмет її емоцій. На переконання філософа, любов здатна допомогти людям подолати власну роз'єднаність («Є тільки одне страждання – бути самотнім»), долучитися до абсолютного «Ти» або до бога – тим самим долається розтрощеність світу, протиставлення буття і володіння, справжності  і несправжності. Але при цьому, згідно Габріеля Марселя, людині недоступне будь-яке абсолютне досягнення, і вона залишатиметься вічним мандрівником, що перебуває у невпинному пошуку й становленні. «І так, і ні: це єдина відповідь, коли справа стосується нас самих; ми віримо і не віримо; ми кохаємо і не кохаємо; ми є і нас немає. Це відбувається тому, що ми на шляху до цілі, яку всю цілком ми бачимо і не бачимо», - вважав Марсель.   Деякі цитати Габріеля Марселя: - Справжня присутність людини починається тільки після її смерті. - Ідея існує в тій мірі, в якій знаходить послідовників. - Людина може те, що може її техніка, але водночас ця техніка не в змозі врятувати її від себе самої. - Людина все менше здатна приборкувати свою владу над технікою. - Хвороба й смерть є стрижнем нашої долі. - Там, де є творення, немає і не може бути деградації.