Останнім часом набула популярності тема перевинаходу Україною свого місця на світовій геополітичній арені - зокрема, налагодження вигідних та перспективних альянсів з різними країнами. При цьому важко не помітити, що країни, які до 24.02 регулярно купували українську подукцію (зерно, наприклад), у війні підтримують росію, чиї дії поставили ці країни на межу голоду та серйозних економічних криз. 

Очевидним (і невірним) рішенням часто є "звинувачувати їх у підтримці геноциду", "говорити більше про звірства росіян", транслювати "особисті історії", щоб "зачепити" тамтешніх decision-makers або обіцяти "раціональні майбутні вигоди - часто фінансові" у разі відмови від підтримки ворога. Окрім браку у нас ресурсу на системну інформаційну роботи на Схід, Азію та Африку, є ще одна вагома причина, чому таке рішення не спрацює, – культурна. 

Справа в тому, що на міцність союзів у геополітичній царині істотним чином впливає мораль – точніше підґрунтя для моралі у країнах-учасниках. Чим більш подібне це підґрунтя, тим міцнішим потенційно може бути союз. А якщо підґрунтя для моралі різне – навіть в обмін на гроші лояльність буде отримати важко (див. вище про нашу пшеницю і підтримку росії). Тема впливу моралі на прийняття життєвих рішень досліджується в науці вже 30+ років, і численні дослідження все чіткіше демонструють зв'язок між домінантними моральними принципами у конкретній країні та її інституціями і вибором союзників у всіх сферах.

Мораль – як навігатор, скеровує прийняття рішень, допомагає відповідати на питання “ЩО Я МАЮ РОБИТИ?” та пов’язує ментальні стани (емоції, міркування, бажання) з подальшими діями (“що станеться якщо я…?”). Наприклад, якщо американець буде асертивно просувати свої досягнення перед начальником – він виглядатиме амбітним, а в японській культурі така поведінка буде початком кінця кар'єри. Примітно, що за дослідженнями мораль передається з покоління в покоління, а не від сучасника-сучаснику, і "всотується" саме в родині чи її заміннику, якщо родини немає.

Наука визначає три рівня моралі: 

- пре-конвенційний – коли розуміння та підпорядкування суспільним нормам спричинені боязню негативних наслідків (покарання, остракізм) або прагненням позитивних (винагорода, прийняття); 

-  конвенційний – коли розуміння та підпорядкування суспільним нормам та очікуванням спричинені прагненням підтримувати важливі відносини (схвалення, довіра) та суспільний порядок (передбачуваність подій);

- пост-конвенційний – коли загальні моральні принципи формулюються та приймаються через розуміння, що права інших важливіші за виконання правил та законів (слідування моральним принципам як частина “соціального контракту”). 

Так от – перші два рівні моралі притаманні абсолютно всім культурам світу, а третій – відносно невеликій частині західних демократій. Тобто, якщо гіпотетична західна країна, спостерігаючи події в Бучі, інституційно визначає їх як загрозливі для світового порядку (бо вбивати та ґвалтувати людей погано за будь-яких обставин), то гіпотетична країна східна, з інакшим ставленням до рутинного насилля та утиску прав певних категорій населення, а також – досвідом насилля з боку західних країн, не вбачатиме у цих подіях нічого такого, що "вони [умовно] не бачили у себе". 

Але рівень моралі – лише фундамент. А сама "будівля" моралі складається, як з цеглинок, з поєднання засадничих принципів, унікального для кожної культури. Причому, залежно від історичних паттернів розвитку країни та специфіки її інституцій (закони, регуляції, державні структури, бізнес, суспільні норми, неформальні правила, ін.), різні моральні принципи матимуть різну "вагу" при прийнятті людьми життєвих рішень. Наука визначає 6 моральних принципів, які (з різним ступенем прояву) притаманні всім національним культурам:

•    ТУРБОТА / ШКОДА – наскільки "нормальним" за замовчуванням у певній культурі є заподіяння страждань іншій людині: побиття за непослух, остракізм за девіантну поведінку, вбивство за здійснення суспільно неприйнятного вчинку та інші "життєві" прояви у багатьох східних країнах є нормою, відтак бентежать набагато менше.

•    СПРАВЕДЛИВІСТЬ / ШАХРАЙСТВО – чи взаємність (віддячити, надати зворотню “послугу”) у відносинах вибіркова / опціональна, чи очікується “за замовчуванням”, чи "нормально" ошукати чи скористатися незнанням незнайомця чи пропонувати ненайкращу послугу чи товар людям "з вулиці", а порядно поводитися лише зі "своїми": коротка відповідь "так", у багатьох країнах Сходу, Азії та Африки, а на геополітичному рівні – якщо моральна поведінка (зокрема, підтримка у кризі) в гіпотетичній країні обмежена колом "своїх", то в це коло спочатку треба увійти шляхом поступок та взаємних послуг (одолжений), а лише потім очікувати на якусь бодай дієву допомогу.

•    ЛОЯЛЬНІСТЬ / ЗРАДА – що об’єднує нас як групу і чи очікується пріоритезація інтересів групи над інтересами її членів: якщо гіпотетична азійська країна історично й менталітетно не сприймає "західні" цінності – з їхньою свободою та прагненням самопрояву, замість фокусу на зобов'язаннях та збереженні ієрархії – її готовність підтримувати ворогів "колективного заходу" буде вища.

•    АВТОРИТЕТ / ПІДПОРЯДКУВАННЯ – наскільки важливе місце в суспільній ієрархії, і чи заохочується прагнення до статусу та його відверта демонстрація: це в західному менталітеті воювати, щоб показати клятому заходу "кузькіну мать" – нелогічне рішення; а в менталітеті країни з домінантною цінністю авторитаризму – війна з "загниваючим заходом" це стан життя і національна ідея, тим більше що населення там ще з часів Петра І, якщо не раніше, живе у стані "вивченої безпомічності" і "ковтає" все, що робить цар-батюшка.

•    СВОБОДА / УТИСК – як і коли вважається (не)прийнятним обмеження свободи іншої людини: якщо гіпотетична східна країна довгий час була колонією західної імперії - навіть якщо вона вже імперією не є – вона підозріло буде ставитися до заяв та намірів колишньої метрополії і тяжітиме у підтримці до "робін-гудів", які не мали колоній у цьому регіоні або виступали як "визволителі колонізованих народів" – безвідносно факту, що "визволитель" насправді ще той колонізатор. 

•    СВЯТІСТЬ / ДЕГРАДАЦІЯ – наскільки важливо бути “чистим” та стриманим – фізично та духовно: країни, в яких "боротьба зі злом [зло = Захід]" є схвальною і важливою для виборювання впливу на міжнародній арені, будуть "боротися", попри всі раціональні аргументи, доки не зрозуміють, що зло не там, де вони думали, і що їхня думка і позиція важливі, а не маргінальні – з пріоритетом на позиції "великих західних гравців".

Тож як, враховуючи все це, зрозуміло комунікувати і які смисли вкладати у глибшу взаємодію зі Сходом, Азією та Африкою (і частиною Східної Європи та Середземномор'я), де мораль не генералізована? І що це таке "негенералізована мораль"? 
 

Оскільки моральне підґрунтя у різних країнах істотно впливає на прийняття рішень та вибір партнерів для альянсів, розуміння механіки цього впливу дає можливість калібрувати не лише комунікації, а й формати і підходи до потенційної співпраці. 

Мораль і національна культура щільно пов'язані через історичні паттерни розвитку країни. Культура первинно формує інституції, які потім її "скеровують" як русло – річку. При цьому, 50% специфіки національної культури вкорінене саме в історичні патерни розвитку країни і не піддається глобалізації. А принципи моралі (Хофштед називає це "незмінне ментальне програмування") передаються з покоління в покоління й істотним чином формуються до ~10 років життя людини. Тобто, мораль – історично тягла та стійка до швидких змін.

Серед ключових чинників формування підгрунтя та меж моралі в країні:

•    досвід та продовжуваність авторитарних режимів (ступінь утиску автономного прийняття рішень);

•    ключові засади та всебічність впливу релігії на суспільні відносини (яку поведінку релігія "просуває" як схвальну і наскільки визначає щоденні рішення);

•    прозорість, підзвітність та ефективність світських інституцій: бізнес, державні органи, освіта, законодавство, ін. (чи можна отримувати обумовлену послугу від інституції без знайомств та застосування "ресурсу");

•    досвід колонізованості іншими країнами / колонізації інших країн (чи була країна колонією чи колонізатором);

•    рівень (високий/низький) та тип (горизонтальний/вертикальний) індивідуалізму та колективізму в суспільстві (тяжіння до примуси чи діалогу, конкуренції за статус чи прагнення унікальності без конкуренції); 

•    схильність культури до самоспроможності (self-reliance - "мої рішення - моя відповідальність") чи взаємозалежності (interdependence, "мої рішення - у парадигмі інтересів групи") у прийнятті рішень;

Якщо сильно спростити, загальний принцип такий: тягліша історія деспотизму, слабкіші інституції, вертикальніші та колективістичніші суспільні відносини, тяжіння суспільства до взаємозалежності та всебічність проникнення релігії у повсякденне життя надають більшу вагу ідейному, а не раціональному підґрунтю моралі і звужують межі її застосування. 
Відтак, у переважній більшості східних, африканських та арабських країн моральна (справедлива) поведінка є безумовною лише для вузького кола довірених людей: родина, близькі друзі, давні перевірені партнери. За рамками цих груп опортуністична та егоїстична поведінка (не виконати зобов'язання чи обіцянку) природня і морально прийнятна. Крім того, пояснення такого підходу полягатиме не в раціональному ("вбивати людей – погано", "розпочинати неспровоковану війну – несправедливо"), а в ідейному міркуванні ("ця країна – посіпака Заходу", "я заблокую важливе рішення колективного геополітичного органу, бо вважаю цю країну "нечистою", "зрадником традиційних цінностей", "вважаю що країна практикує подвійні стандарти", і т.п.). В країнах з обмеженою (не генералізованою) мораллю принципи "однаковості правил для всіх" і "непорушності правил одної людини – іншою людиною" не є основою для прийняття рішень, в той час як у США, Британії, Скандинавії та Західній Європі саме ці переконання є підвалиною моралі.

Які ж ключові принципи порозуміння з культурами Сходу, Африки та Арабського світу, де не генералізована мораль?

Доки ти "чужий" (не в довіреній групі), обіцянки тобі нічого не варті (моральний принцип лояльність / зрада). Довіра в цих культурах = взаємна повага, підкріплена взаємовигідними поступками. Тобто, щоб отримати результат через рік, треба починати формувати довірчі відносини продуктивного обміну сьогодні. "Підтримайте нас сьогодні, а ми вас – колись, хоча раніше навіть з вами не комунікували" – недієвий аргумент.

"Розібратися з минулим і синхронізуватися з майбутнім" – засадничо важливо. Росія для багатьох країн у цій частині світу "старший товариш" і "борець з колонізаторами", причому переважно західними країнами, які наразі є союзниками України (фактично, радянський наратив, який росія успадкувала). Усвідомлення того, що росія це імперія, яка єдина у світі не полишила колонізаторських амбіцій і готова руйнувати країни не лише у Європі (case in point – Сирія), важливе для корекції картини світу і місця України у ній. Адже Україна виборює свободу від колонізації росією (моральний принцип авторитет / підпорядкування).

"Звідки взявся голод?" На жаль, лише після 24.02 світ охопила масована хвиля інформації про Україну, але пов'язана з війною. Однак за 30 років незалежності у східній частині світу не сформувалося бодай стійкого розуміння, що ми за країна, яка наша ролі у світовій історії (бо історія нашого регіону узурпована російськими наративами), який наш внесок у забезпечення їжею саме тутешніх країн. Навіть нашим сусідам по європейському континенту доводиться нагадувати про розмір території України та масштаб спричинених війною проблем, які цілком можуть стати їхніми, якщо росія не зупиниться. Безумовно, останніми роками точкова інформаційна робота велася, але переважно на "колективний Захід". Відтак, країнам у східному, африканському та арабському регіонах бракує "crash course" про роль України у світовому ланцюгу с/г поставок, а відтак – у забезпеченні цієї частини світу необхідною продукцією (моральні принципи турбота / шкода, справедливість / шахрайство).

Взаємоповага та тяглість відносин. Специфіка національних культур на Сході, в Африці та Арабському світі така, що long-term realationship building takes precedence over the sence of urgency. У цій частині світу побутує переконання (не так щоб зовсім необґрунтоване), що світ Європо- та Америко- центричний, а їхні потреби ігноруються чи вважаються меншовартими. Тож, якщо цікавить продуктивна взаємодія з цими культурами, взаємна демонстрація поваги до позиції і потреб (моральний принцип авторитет / підпорядкування) та пошук спільного ціннісного підґрунтя (моральний принцип святість / деградація) – серед ключових напрямків взаємодії та інформування. А це роки спільних заходів, культурних та інших обмінів, економічна (правильно комунікована) співпраця.

Джерело: Facebook-сторінка Марини Стародубської (частина 1 та частина 2)