Повну відеоверсію можна переглянути на каналі «Могилянське військо»: Посилання на відео.

Розкажіть, будь ласка, на якій програмі ви навчались в kmbs. 

Андрій Котик: Я мріяв навчатися у бізнес-школі, здобути ступінь MBA. 

Навчання було дуже концентроване, цікаве. Я дуже чітко пам'ятаю: коли навчання починалось, нам сказали, що через цей досвід багато людей змінюють своє життя. 

Початок навчання для мене був такою собі авантюрою. Як досить творча людина я не завжди закінчую якісь стратегічні проєкти, які починаю. Берусь за справи, до яких можу втратити інтерес. І саме так думав про Києво-Могилянську бізнес-школу. Але для мене це було зміною парадигми мислення, тобто я пам'ятаю, яким починав і яким закінчив. І це дійсно новий етап  в особистому розвитку. Він викликав не стільки суттєві професійні зміни, а скоріше особистісне зростання. Багато чого я підтвердив для себе.

І якби таке навчання і такий нетворкінг були у мене раніше, то багатьох помилок міг би не зробити у своєму житті. 

Ви як юрист вже мали великий практичний досвід, а як навчання повпливало на ваше особисте зростання?

Андрій Котик: Так. Для мене це і про особисте, і про розуміння, що людина все може. Тобто можна придумати якусь штуку, яка буде дуже всім цікава, і змінити все. Це навчання, яке змінює. Я став більш врівноваженим, більш впевненим у собі. Мої думки колись були консервативними й заважали мені робити речі, які дійсно можуть принести користь і для мене, і для моєї родини, і для моєї країни, і для людей, які оточують мене. Навіть піднімаючись сходами до Києво-Могилянської бізнес-школи, можна побачити написи “Change yourself, change your company, change the world” ― це про зміни. 

Це гарний приклад того, як людина змінює свої цінності, свій світогляд. Мабуть, у школі у вас були завдання, які спонукали переоцінити себе, свої цінності, свої погляди, щоб врешті займатися тією справою, яка не тільки гроші приносить, а ще й задоволення.

Андрій Котик: Так, ще й задоволення. Це навчання систематизує думки і практично дає те, до чого людина доходить, коли робить велику кар'єру, велику роботу над собою. Коли на цьому шляху робиш помилки, то навчаєшся на них.

У вас було захоплення ― театральна студія. Для чого це вам, юристу у сфері фінансів, було потрібно? Що воно вам врешті-решт дало?

Андрій Котик: Це передусім дуже цікавий і корисний досвід, адже моя основна робота була пов'язана з тим, що я представляв свою компанію на різних заходах. Тобто я брав участь у різних конференціях як спікер. І саме тому вміння вільно себе поводити перед камерою, перед багатьма людьми було корисним для моєї основної роботи. Наприклад, коли ситуація потребує незапланованої реакції, тобто ти запланував одне, а ситуація показує, що треба діяти по-іншому. Це дало мені можливість  концентруватися на думці чи спічі, не відходячи від того, що ти запланував. Це практика робити щось експромтом.

Як ви зустріли повномасштабне вторгнення? Якими були ваші думки, рішення, дії?

Андрій Котик: Як зараз пам'ятаю початок: прокинувся через те, що біля мого будинку пролітали ракети. Потім були вибухи. Одразу зайшов в інтернет, але жодних новин не було. Потім зайшов у фейсбук, на сторінку «Української правди», і побачив, що в той самий момент з'являються коментарі про вибухи в Івано-Франківську, Тернополі, Львові, Дніпропетровську, у різних містах. Так і зрозумів, що почалося. Можу сказати, що навіть коли почалася війна, в мене були такі райдужні думки про те, що все одразу закінчиться. Коли вже потрапив у Збройні сили, побачив війну на власні очі, відчув, як вона пахне, це дуже змінило світогляд і ставлення до життя, родини, близьких людей, країни, до всього.

Як ви потрапили в Збройні сили України?

Андрій Котик: Довелося витратити дуже багато часу, щоб отримати повістку та потрапити на службу в ЗСУ. До цього у мене був досвід служби в одному інтернаціональному батальйоні, але в Збройні сили України я був призваний 5 квітня 2022 року. Це був навчальний центр 205, який я закінчив як бойовий медик. І 1 червня 2022 року був зарахований до 79-ї десантно-штурмової бригади.

Який це тоді був напрямок?

Андрій Котик: Це був схід. Ми спочатку дислокувалися в Дружківці, потім у нас були завдання на сіверському напрямку. Потім виконували низку завдань на фронті неподалік від Слов'янська, потім були переведені до Курахового. Напрямок, на якому я до останнього перебував, ― це Новомихайлівка, село Перемога і Мар'їнка.

Ваші основні функції так і залишилися? Ви й тоді були бойовим медиком?

Андрій Котик: Через суттєву нестачу людей усіх медиків одразу перевели у стрільці й піхоту. У мене була сумка з медикаментами, яку я загубив десь у Серебрянському лісі. Користувався нею лише коли ми перебували в Сіверську. Тоді Сіверськ був розбитий ущент. Я допомагав місцевим жителям: просто з сумкою ходив і роздавав медикаменти, робив перев'язки й щось таке.

Тобто ви фактично стріляєте?

Андрій Котик: Спочатку так, я був у піхоті, потім був переведений до батареї артрозвідки, так званої БУАР 79-ї десантно-штурмової бригади. А потім, коли були створені експериментальні підрозділи, роти ударних безпілотників, то мене перевели до такого підрозділу РУБАК 79-ї бригади. Зараз я вже давно переведений, у мене є досить цікавий, потрібний, великий проєкт у сфері Міністерства оборони.

Збройні сили запропонували вам напрямок, більше пов'язаний з вашим фахом, чи це такий поєднаний досвід ― і військовий, і фінансовий?

Андрій Котик: Мабуть, так, завдяки бекграунду. Одному з підрозділів була потрібна людина з досвідом комплексного юридичного підходу. Юридичну службу цього підрозділу очолював колишній керівник великої фінансової асоціації, який зв'язався зі мною і сказав, що є дуже складна задача, яка потребує негайного розв’язання. І мене відрядили спочатку на місяць, а вже з квітня повністю перевели до Києва, до цього підрозділу.

Ви сказали, що на початку війни почувалися таким юним, мені здалося навіть романтичним, у плані ставлення до війни та взагалі до себе. Наскільки бойовий досвід змінив вас?

Андрій Котик: Перед війною я був зациклений на кар'єрі, на роботі. А пріоритети, як я зараз розумію, мають бути іншими. У кожної людини є дуже великий потенціал. І якщо вона зосереджена лише на собі, то припускається величезної помилки, оскільки у скрутну годину все постає в іншому кольорі. У мене неодноразово були ситуації, коли я вже думав, що це остання хвилина життя. І не знав, що буде далі. І в цю хвилину в мене не було жодних думок про те, що я не доробив якусь роботу, не отримав якусь ще одну нагороду чи не побудував міністерську кар'єру. Були лише думки про те, що я, мабуть, не побачу своїх дітей, свою родину. І я дуже шкодував про це. 
Я відбувся як фахівець і розумію, що можу зробити велику роботу у своєму напрямку, яка принесе велику користь для моєї країни. Зараз я дуже цікаву роботу бачу в напрямку, в якому працюю. Це проєкт для Міністерства оборони. А потім, звісно, це буде виклик для багатьох юристів ― стягнення з РФ завданої шкоди, пов'язаної з агресією.

А як ви вважаєте, яку роль у цій війні зіграла мобілізація саме цивільних? Наскільки вони впливають на зміни, які відбуваються в армії?

Андрій Котик: Коли я був у десантно-штурмовій бригаді, та й в інших підрозділах, то не раз стикався з ситуацією, коли кадрові військові починали вчити мене жити. Мій контраргумент був такий, що я тут знаходжуся і багато цивільних були мобілізовані саме тому, що кадрові військові не змогли щось зробити з цією ситуацією. Тобто ми прийшли на допомогу, принесли компетенцію, можливості, знання, досвід, уміння працювати з людьми, працювати з волонтерами. І зокрема саме завдяки нам Збройні сили тримаються. Це по-перше.

По-друге, дуже багато цікавих і потрібних речей зараз робиться завдяки тому, що оцю консервативну матерію армії розбавили люди, які прийшли з цивільного життя. У міністерстві ведеться величезна робота з цифровізації. У мене особисто був проєкт зі створення військової частини та ліквідації одного підрозділу.

Скільки ця війна ще може тривати? І що нам дозволить у ній перемогти? 

Андрій Котик: У ворога величезні переваги і в особовому складі, і в боєкомплекті, і в зброї. Недооцінювати його ― величезна помилка. Тому робити висновки про те, що в нас усе класно, а в них погано, краще після того, як війна закінчиться на нашу користь.

Вона може тривати ще досить довго, але, безперечно, закінчиться перемогою України. Це буде наука всьому світу про те, що ніхто не має права так себе поводити. Але якою ціною буде ця перемога, і через які жертви ще треба буде пройти?