[EN] Через пандемію люди стикнулися з обмеженнями на вихід з домівок та контакти з іншими, з необхідністю облаштовувати домашні офіси. Але окрім змін у приватному житті, карантин вплинув також на міста та суспільство загалом. Виник посилений попит на додаткові доріжки для велосипедів, подорожі до осередків природи у середмісті, на краще структурування осель, яке робить роботу та навчання з дому комфортнішим. Усі ці питання підлягають обговоренню: від планування будинків до забезпечення стійкої до криз інфраструктури та зміни центрів міст (які часто мають лише одне призначення). Будова та облаштування наших міст набагато тісніше пов'язані із захворюваннями та боротьбою з ними, ніж ми звикли думати. Упродовж століть одним із аспектів життя в містах була висока смертність, оскільки хвороби тут поширювалися швидше. Епідемії чуми та холери, туберкульозу та тифу завдавали шкоди містам, які постійно зростали. Перш за все, страждали ті, хто жив у поганих гігієнічних умовах. З другої половини XIX століття почала впроваджуватися житлова та гігієнічна реформи. І поступово міста набули атрибутів, знайомих нам зараз: системи каналізації та тверді дороги, водопостачання та електроенергія, парки, ігрові майданчики тощо. Сучасна архітектура була б неможливою без прогресу в медицині. Численні досягнення сучасності, наприклад, нові будівлі з певними вимогами до світла, повітря та сонця, з’явилися у відповідь на потребу в покращенні гігієни міста. Зараз пандемія знову висуває цей контекст на перший план. Адже коронавірус також поширюється у великих містах швидше, аніж деінде. І що щільніше живе населення, що частіше люди перетинаються між собою, то вища ця швидкість. Однак це не означає, що місто – осередок хвороб, а сільська місцевість – рай на землі. Насправді міста мають великі переваги: тісніша взаємодія створює більше можливостей для інновацій, ​а обмежені ресурси можна використовувати ефективніше.  

Під час кризи границі, які колись здавались непорушними, можуть бути змінені: як в позитивному, так і в негативному сенсі

  Хоча зараз маленькі містечка й села приваблюють більше людей, ніж раніше, навряд чи вони стануть центрами цивілізації. Скоріше за все, тенденція до урбанізації залишиться, і міста збережуть свою роль у майбутньому. Ця думка може видатися дивною, адже під час карантину ми пробачили, як центри міст, якими ми їх знаємо, миттєво втратили своє призначення й спорожніли. Закриті офіси й магазини зробили їх нецікавими для людей, мотивованих споживацтвом. Центри міст перетворилися на безлюдні простори, де нема чого робити. Криза продемонструвала обмеженість моделі, де все обертається навколо торговельних центрів. Саме зараз – час перевірити нові ідеї та знайти відповідь на запитання: як звільнити серцевину міст з тенет економічної експлуатації? Як зменшити споживацтво та впровадити багатофункціональний підхід? Як перевести фокус із максимізації прибутку на загальне благо? Навряд чи варто сподіватися, що будівельні компанії раптом змінять свій підхід. Але цілком можливо ухвалити рішення щодо міської політики, яка буде керуватися не ринковою логікою, а інтересами інфраструктури та потребами громади. Структуру міст формують вулиці, і ще ніколи не було настільки помітно, скільки насправді місця доступно на них, аніж під час жорсткого карантину, коли руху практично не було. Цей публічний простір відображає пріоритети суспільства. Варто замислитись: скільки місця ми відводимо різним видам транспорту? Пандемія стимулювала людей пересідати на велосипеди, адже так значно простіше тримати відстань, аніж в автобусі, потязі метро чи таксі. Чому б не збільшити кількість доріжок для них? Або хоча б тимчасово облаштувати повністю вільні від автомобілів вулиці? Чи організувати спільні простори, де б різні види транспорту та перехожі мали однаковий пріоритет? Так вулиці змогли б запропонувати нові можливості для мобільності. Автомобіль насправді має чимало альтернатив – і це доводить дедалі більше міст.  

 Важливо не мислити у термінах короткострокових заходів, що дозволять якомога швидше повернутися до старої системи, а будувати довгострокові структури, стійкіші до криз

  Цю тенденцію можна спостерігати в усій Європі. У Парижі мер Анн Ідальго суттєво просунулася у створенні велосипедного міста. Столиця Іспанії, яка потерпає від смогу, теж поступово рухається у цьому напрямку: менше автомобілів, більше місця для громадського транспорту, велосипедів, пішоходів. Брюссель використав кризу, щоб запустити спільний простір та перетворити великі площі на зони без автомобілів. І навіть у такому «автомобільному» місті, як Рим, дедалі більше людей пересідають на велосипеди. Пандемія підсвітила недоліки сучасних міст. Ми побачили родини, які страждали від роботи вдома та домашнього навчання, оскільки їхні оселі не були облаштовані для цього. Порожні центри міст, які раніше були лише місцем для здійснення покупок. Закриті театри, кінотеатри, школи та парки, оскільки громадські простори сприймалися як небезпечні зони. Під час кризи границі, які колись здавались непорушними, можуть бути змінені: як в позитивному, так і в негативному сенсі. Зараз саме час, щоб переосмислити, якою має бути межа між роботою та життям, щоб випробувати нові моделі й відмовитися від застарілих. Нам варто перестати вважати лише родину основною соціальною одиницею і, відповідно, змінити підходи до дизайнування, створення нових типів житла, нових форм співіснування в будинках та містах. Пандемія коронавірусу буде не останньою кризою, з якою доведеться стикатися нашим містам. Саме тому важливо не мислити у термінах короткострокових заходів, що дозволять якомога швидше повернутися до старої системи. Натомість нам потрібно будувати довгострокові структури, стійкіші до криз. Принаймні для того, щоб не змушувати мільйони людей знову і знову стикатися з екзистенційними проблемами. За матеріалами ips-journal.eu Матеріал рекомендований школою стратегічного архітектора https://ssa.kmbs.ua/