A school for leaders who want change

Learn first

KMBS latest news in real time

For the latest KMBS events and news, visit KMBS Live at the top right corner of the screen

Open kmbs live
Home
/
Статті
/
[EN] Бізнес-кластери: потрійна сила
04.02.2016
124
25min
[EN] Бізнес-кластери: потрійна сила
[EN] Навіщо компанії починають співпрацювати з конкурентами? Що є ключовим елементом для регіонального розвитку в європейських країнах? Відповіді на ці запитання - у концепції кластерів. <a href="http://open.kmbs.ua/ua/interview/op-manage/19480/ifor-fouks-vilyams-rozvitok-klasteriv-mozhe-stati-klyuchovim-elementom-u-pobudovi-novoji-ukrajinskoji-ekonomiki" target="_blank" rel="noopener">Кластер</a> – це природне скупчення компаній з однією спеціалізацією на невеликій території. Іфор Ффоукс-Вільямс, експерт №1 у світі з розвитку бізнес-кластерів, на запрошення <a href="http://kmbs.ua/" target="_blank" rel="noopener">kmbs</a> відвідав Україну. Він прийняв участь у круглому столі, де представники бізнесу і освіти дискутували про те, як втілити цю концепцію у наших умовах.

[EN]  Учасниками події стали: Іфор Ффоукс-Вільямс, автор методології з розвитку бізнес-кластерів, директор консалтингової компанії ClusterNavigators, співзасновник організації TCI Network В‘ячеслав Геращенко, заступник декана kmbs Дмитро Шимків, заступник голови Адміністрації Президента України Алекс Ліссітса, президент асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» Олександр Стародубцев, керівник департаменту держзакупівель Міністерства економічного розвитку та торгівлі, випускник Executive MBA-10 kmbs Володимир Патіс, власник компанії «Ескада-М» Віктор Галасюк, народний депутат України, екс-керівник Bionic Hill Ірина Костюшко, власниця компанії «Заря», випускниця President`s MBA-7 kmbs   Чому кластерна стратегія є пріоритетною для багатьох країн світу?   Іфор Ффоукс-Вільямс: Компанії, які входять до кластеру, є більш успішними і конкурентоздатними, експортують більше, ніж ті, що працюють окремо. А у масштабах країни кластери – це можливість створювати нові робочі місця. У кластерах генерують більше інновацій, там виникає більше стартапів. Усе це справедливо для Європи, Канади, Австралії, Нової Зеландії та інших країн. На півночі Італії є меблевий кластер, що складається з 1200 виробників. Усі вони розташовані в одному місці. Це є ілюстрацією феномену регіональної спеціалізації. Компанії у кластері мають однакові складнощі, і якщо допомогти їм підвищити свою конкурентоздатність, це допоможе економіці країни. Стратегія кластерного розвитку стає домінуючою, бо об‘єднує експортний розвиток, залучення інвестицій, R&D, трансфер технологій, розвиток малого бізнесу і стартапів, технологічних та індустріальних парків, освіту та розвиток персоналу. Цей підхід є цілісним: він дозволяє зрозуміти потреби бізнесу, а державі та освіті – задовольнити їх. В Європі кожен регіон включений у свій індивідуальний кластер, але також вони підтримують зв‘язки між собою. Це комунікації типу не лише бізнес-бізнес, але й освіта-освіта. Це потрібно для того, щоб справлятись із американською конкуренцією.   SSV_2771.jpgІфор Ффоукс-Вільямс: "Не треба вигадувати кластери, натомість потрібно зрозуміти – які комерційні активності вже існують у регіоні"   Кластери можуть працювати один з іншим, об‘єднувати свої зусилля. Нещодавно я був у Копенгагені, де відбувався нетворкінг для кластерів. Кластерні менеджери з 30 країн знайомились і намагались зрозуміти – як вони можуть бути корисними один одному.   Чи може концепція кластерів може бути реалізована в Україні?   В‘ячеслав Геращенко: Кластери в контексті України – це про майбутнє. Це непростий, але дуже ефективний концепт. Ми розглядаємо кластери як двигуни соціального та економічного розвитку в регіонах. Кластери – це багатство, яке притягує багатство. І це не тільки про гроші, а й про людей, робочі місця, про інновації, таланти, зв‘язки. Кластери – це утворення, які починають поєднуватись між собою, для них не існує адміністративних кордонів та мовних обмежень. І вони здатні мультиплікувати наші зусилля. Питання в тому, чи зможемо ми працювати в нелінійному середовищі, де два плюс два – значно більше, ніж чотири, чи вистачить нам управлінського таланту і досвіду.   Віктор Галасюк: У комітеті промислової політики, який я очолюю, розроблена модель, яка за своєю сутністю аналогічна концепції кластерів. Сьогодні ми маємо дуже швидко навчатись у інших країн, які пройшли цим шляхом і показали хороший результат. Польща, Словаччина, Туреччина за дуже короткий строк вирвались із бідності і суттєво підвищили добробут громадян, використовуючи у тому числі кластери як інструмент залучення інвестицій та створення нових робочих місць, збільшення високотехнологічного експорту. Єдина можливість для нас вирватись із бідності – це успішно провести реформу децентралізації. І не просто зробити це, а передати в регіони інструменти, за допомогою яких вони зможуть залучити інвестиції, створити робочі місця і побудувати добробут громади.   SSV_2703.jpgВіктор Галасюк: "Сьогодні ми маємо дуже швидко навчатись у інших країн"   Іфор Ффоукс-Вільямс: Не треба вигадувати кластери, натомість потрібно зрозуміти – які у нас вже є. Які комерційні активності існують у регіоні? Які з них привертають увагу до регіону? Як можна підвищити прибутковість цих бізнесів? Скажімо, один з потенційних кластерів в Україні – це Чернівці, де розташовано приблизно 300 компаній, які виготовляють весільні сукні. Схожий кластер є у Китаї - маленьке місто, де знаходяться 1200 виробників весільних суконь. Вони забезпечують 60% обсягу цього товару в масштабах усієї країни. Також в Україні є чимало компетенцій у сфері авіабудування, інженерних розробок… Кожен регіон має подивитись – які його сильні сторони. І сформувати команди навколо них.   Ірина Костюшко: Два роки тому я купила збиткову аграрну компанію в Житомирській області і думала - чим займатися, що вирощувати. І вирішила не винаходити нове, а ростити те, що характерно для наших територій. Основними продуктами там були картопля, хміль і льон. Зупинилися на льоні. 20 років тому Житомирська область мала 11 льонопереробних заводів, забезпечуючи 300 тис. тонн льняного волокна - п'яту частину від світового споживання. Це був повноцінний кластер з безліччю робочих місць. Ми вирішили його відродити. В 2015 році зібрали вже другий урожай, а також провели перший фестиваль льону. Щороку з карти України щезає 10-12 сіл. Я впевнена, що якщо ми зможемо відродити у Житомирській області кластер льону, то зуміємо цьому зарадити.   SSV_2813.jpg Ірина Костюшко: "Ми вирішили відродити кластер льону, що історично існував у Житомирській області"   Олександр Стародубцев: Мені здається, що кластери розвиваються, коли є декілька умов. По-перше, бізнес є достатньо заможним, і прямі конкуренти готові сідати за один стіл та розмовляти. Коли ж грошей немає, вони будуть битись між собою. По-друге, держава не має дуже заважати. А на пострадянському просторі вона дуже зарегульована і вважає, що має все контролювати і на все впливати. По-третє, цінності мають бути важливішими, аніж жадібність і намагання побити конкурента. І четверте – має пощастити. В Україні ми зараз розуміємо, що зміни невідворотні, і треба змінювати загальну державну систему. І як ми зараз зробимо – так і буде. Тому якщо ми замислимось про кластерну логіку, то будемо створювати кластери. А якщо не замислимось, то так і будемо по-старому будувати галузеву економіку. Нам як країні зараз дуже погано. А саме коли вам дуже погано, у вас є можливість експериментувати. Бо фактично нема чого втрачати.   Якою має бути політика уряду щодо розвитку кластерів? На чому потрібно фокусуватись?   Іфор Ффоукс-Вільямс: Деякі країни фокусуються на розвитку малого бізнесу, і використовують кластерний підхід для цього. Інші держави спрямовують зусилля на залучення іноземних інвестицій. Таким був підхід Чехії: вони залучали інвестиції, щоб бізнес залишався у країні. Ще одна група держав використовує кластери для регіонального розвитку. Кластерний підхід може бути застосований до будь-якої з цих задач. Що може бути стратегією для України? Я думаю, що це має бути кластерний розвиток з фокусом на локальному зростанні, залученні інвестицій та підтримці малого бізнесу.   SSV_2724.jpgІфор Ффоукс-Вільямс: "Для розвитку кластеру важливою є концепція co-opetition: коли компанії, які є конкурентами, одночасно працюють над спільною стратегією"   У Швеції вже 10 років є програма підтримки і фінансування пріоритетних кластерів. Але щоб отримати гроші за нею, потрібні певні умови, одна з яких – стратегія кластеру має розвиватись, змінюватись. Якщо вона залишається тією ж, то державна підтримка припиняється. У Норвегії також є подібна програма, і щоб потрапити до неї, кластери стикаються з конкуренцією. Вони подають свої пропозиції, і найкращі отримають фінансування. Цим займається не якесь окреме міністерство, а ціла команда різних організацій. У цій країні, як і в інших європейських державах, розуміють: для успішного розвитку кластерів потрібна «потрійна спіраль»: бізнес, державні інституції, освіта. Ці три елементи треба об‘єднати. Тоді бізнес краще зможе донести свої потреби, а державні інститути та освітні заклади зможуть їх задовольнити. Один з основних принципів кластерного розвитку – «бізнес на чолі». Я бачив багато кластерних ініціатив, які запускали державні інституції, але не вони мають визначати стратегію. Що ж стосується освіти, то вона може зібрати цінну інформацію, технології з різних країн світу і передати їх бізнесу. А ключова роль держави у цьому процесі може полягати у налагодженні зв‘язків та в усуванні бар‘єрів між компаніями та університетами. Скажімо, Норвегія сфокусувалась на технологічних парках та бізнес-інкубаторах, що вимагає побудови інфраструктури знань.   Дмитро Шимків: На мою думку, є чотири компоненти, критичні для побудови кластеру: держава, бізнес, освіта та громада. У світі існує чимало прикладів, коли держава намагалась створити кластери, але це було невдало. В Україні ми теж з цим стикнулись, коли намагались започаткувати вільні економічні зони та розробляли законодавство про технопарки (реально був створений лише один). Ще один приклад штучних систем – це Радянський Союз. Одна з його концепцій стосувалась чогось на кшталт кластерів. Однак коли СРСР розпався, стали розсипатись і кластери, бо старі зв‘язки розриваються, а інших не було. Усі зв‘язки утримувались державою.   SSV_2750.jpgДмитро Шимків: "На мою думку, є чотири компоненти, критичні для побудови кластеру: держава, бізнес, освіта та громада"   Я впевнений, що саме  бізнес має бути лідером у процесі кластерного розвитку. Якщо ми подивимось на технологічні кластери, які вже існують у Львові та Харкові, то побачимо, що вони виникли природним шляхом. Бізнеси об‘єднались і тепер проводять спільну політику. А держава має приходити з підтримкою, а не нав‘язувати свою стратегію. Звісно, ми не можемо фінансувати кластери так, як це роблять, скажімо, в Норвегії. Але уряд вже організовує міжнародні бізнес-форуми, де ми показуємо український бізнес, залучаємо інвестиції та клієнтів, говоримо конкретно – де знаходяться кластери і куди потрібно вкладати гроші. А коли інвестори чи клієнти знаходяться – ми маємо зробити все, щоб ця угода відбулась. Саме у цьому я бачу функцію уряду – надавати підтримку. Створення екосистеми – це складний процес. Уявіть, що у вас є акваріум, є також пісок, рибки. Ви складаєте все це і одразу очікуєте, що щось вийде. Та насправді потрібен досить довгий час, поки екосистема почне розвиватись, стане живою. Тому для мене процес кластеризації, який запускає держава, - неправильний. Натомість треба вже сьогодні побачити ті кластери, які вже є, і долучитись до їхнього розвитку. Цікавий приклад кластеризації – це, скажімо, кластер митців у Парижі. Держава практично не була залучена у цей процес, але місто фактично перетворилось на кластер завдяки освіті й бізнесу, громада його підтримала. А вже потім долучилась держава і почала прискорювати експоненційне зростання кластеру.   Алекс Ліссітса: Цей підхід уже реалізовується в Україні. Тільки інформацію про нього треба донести до бізнесу, освіти та держави. Я погоджуюсь із тим, що бізнес має бути рушієм цього процесу. У сільському господарстві у нас вже є такі ініціативи. Скажімо, в одному селі люди вирощують капусту і заробляють на ній 1 млн грн. на рік. 2200 жителів села мають 900 мікроавтобусів і вивозять капусту в різних напрямках. Подібні утворення є й по огіркам, черешні тощо. Частіше за все це стосується нішевих культур: овочівництво, виноградарство. Але є й інші цікаві напрямки. Скажімо, Україна є одним з лідерів у виробництві часнику – декілька фермерів об‘єднались і створили невеликий часниковий кластер, свою асоціацію і зараз лобіюють питання експорту на європейський ринок.   SSV_2786.jpgАлекс Ліссітса: "Для того щоб кластери функціонували, державі треба забезпечити інфраструктуру"   У сільському господарстві багато від держави не очікують. Але хотілося б, щоб вона забезпечила інфраструктуру. Для того щоб кластери функціонували, треба побудувати дороги. Ще однією функцією держави має бути правильна освіта. Студенти-аграрії не дуже хочуть працювати в сільському господарстві України, хіба що у Києві. Молодь неможливо залучити на село. І третє, з чим може допомогти держава, - це географічні назви, їх реєстрація та фіксація. Кожен регіон має бути якось захищений. Скажімо, як Шампань. Тоді споживач, коли чутиме назву, буде розуміти, що він може розраховувати на певну якість.   Чи є випадки, коли варто штучно розвивати кластери?   Іфор Ффоукс-Вільямс: Світовий досвід показує, що дуже складно, навіть неможливо штучно створити екосистему, таку як Кремнієва долина. Набагато практичніше – зрозуміти, що ми вміємо добре робити. А держава уважно слухатиме та допомагатиме підвищити компетенції цих компаній. У Китаї є місто, де виготовляють шкарпетки. Населення – 100 тис людей. Там є 2,5 тис. компаній-виробників. Держава не винаходила цей кластер, вона просто побачила, що з якоїсь причини дуже багато виробників шкарпеток з‘являлось саме тут. Вона помітила й те, що компаніям дуже не вистачало виробничої площі. Тому вирішила побудувати промислові будівлі – спеціально для виготовлення шкарпеток. Зараз це повноцінний кластер: одні компанії виготовляють нитки, інші – пакування… Але усі вони в бізнесі з виробництва шкарпеток. Також тут знаходяться освітні установи, бо регіональна влада побачила, що персоналу не вистачає тренування.   В‘ячеслав Геращенко: Ми проводили навчальний модуль у Чилі, досліджували місцеві кластери. Ще 7-10 років назад про чилійське вино у світі майже не знали. Але одного разу президент Чилі зустрівся з ідеологом концепції кластерів Майклом Портером - і «ввімкнув п‘яту передачу». Так з‘явились кластери чилійського вина, лосося, видобутку міді тощо. В Аргентині вино краще, вдвічі більше виноградників, але Чилі зараз займає 4 місце у світі за експортом вина і прямує до $3 млрд. річного прибутку, а Аргентина – лише 11-14 місце.   SSV_2830.jpgВ'ячеслав Геращенко: "Кластери – це багатство, яке притягує багатство. І це не тільки про гроші, а й про людей, робочі місця, інновації, таланти, зв‘язки"   Тому мені здається, що держава не має чекати, доки бізнес «вибухне» і візьме на себе відповідальність. Кожен має зробити крок на зустріч і вкласти свої ресурси, знання, можливості, щоб цей інструмент запрацював.   З якимим проблемами може стикнутись кластерна ініціатива і як їм зарадити?   Олександр Стародубцев: Перед країною зараз стоять великі виклики. По-перше, держава вражає, що краще розуміє, що потрібно країні, аніж бізнес. І щоб це витравити, потрібно змінити дуже багато персоналій, приводити у владу нових людей з бізнесу, які так не думають. Другий виклик: потрібна довіра між прямими конкурентами для того, щоб вони сіли за стіл переговорів. А довіра – це не найсильніша конкурентна перевага українців. І третій виклик – економіка у нас природно утворює великі холдинги. В наших умовах це фактично єдиний шлях, як можна захистити себе від свавілля та непрозорого правозастосування. Але чим більші холдинги і чим вони вертикальніше інтегровані, тим менше шансів, що утвориться живий кластер, де є взаємодія справжня, а не за інструкціями згори. Втім, чим більше викликів, тим цікавіше за це братись.   Володимир Патіс: У нашої компанії є власна ініціатива - створити меблевий кластер в Рівненській області. І наш досвід свідчить, що найбільша помилка України – це вважати, ніби у нас є якась своя сировина, ресурси ... На практиці ж ми купуємо шпон у Португалії, хоча зроблений він з дерева, яке росте тут. Просто купувати матеріали в Португалії вигідніше, ніж в Україні. У них глибина переробки набагато вище, а також є торгові зв'язки. Їх успіх не в тому, що у них є сировина, а в тому, що у них є освіта. Найбільша перешкода для створення кластерів в Україні - це саме освіта. Якщо взяти середнього гравця на нашому ринку, то він - за наявності усього свого устаткування - робить жахливий продукт. Тому що у нього немає освіти, він не розуміє нічого в дизайні і не знає, що потрібно у світі, для чого він це виробляє. Мені здається, що нічого не буде, поки нема освіти. Бо для того щоб були кластери – повинні бути спеціалісти. Причому освіту має «притягнути» сам бізнес, я не вірю, що держава зможе для нас підготувати кадри. Якщо вона тільки розбереться з корупцією – це вже буде величезний прискорювач кластерів. А бізнес сам повинен вкладати в освіту.   SSV_2801.jpgВолодимир Патіс: "Щоб були кластери – потрібні спеціалісти. Причому освіту має «притягнути» сам бізнес"   Найкраще, що у нас вийшло у створенні кластера - це навчання разом з kmbs у Рівному. У нас збирається безліч людей, тому що вони бачать наш позитивний досвід. І з такими компаніями вже легше працювати, вони легше виходять на експортні ринки, вони розуміють цінність роботи в кластері.   Іфор Ффоукс-Вільямс: Кластер – не гарантія економічного успіху. У світі є приклади невдалих кластерів. Одна з причин – коли декілька компаній об‘єднуються, стають великим бізнесом. Вони сприймають кластер занадто легко, не вкладають гроші в інновації. А потім приходить компанія з сильнішого кластеру…   Якими мають бути подальші кроки у розвитку кластерів?   Іфор Ффоукс-Вільямс: Можливо, слід обрати 20 кластерів і зробити пілотну програму з їхнього розвитку. Це можуть бути кластери картоплі, льону, капусти, або туризм, або інші послуги. Має бути конкуренція кластерів, щоб обрати з них найбільш перспективні. Також потрібне партнерство – наприклад, відкрита угода між державними інститутами, університетами та іншими організаціями. Для розвитку кластеру важливою є концепція co-opetition: коли компанії, які є конкурентами, одночасно працюють над спільною стратегією. Один з прикладів – харчовий кластер на півдні Швеції. Вони регулярно збирають генеральних директорів разом, щоб створити відкрите середовище, де конкуренти можуть обговорювати спільні питання, генерувати спільну стратегію для всього кластера. У них є рада директорів, якою керує бізнес, однак туди входять і представники державних інститутів, і університетів. Також туди входить серійний підприємець, який заснував багато харчових компаній, а зараз підтримує маленькі стартапи. Така рада забезпечує «потрійну спіраль» і дозволяє кластеру рухатись зі швидкістю бізнесу.   SSV_2795.jpgОлександр Стародубцев: "Чим більші холдинги і чим вони вертикальніше інтегровані, тим менше шансів, що утвориться живий кластер"   Дмитро Шимків: Наразі ми проводимо реформу децентралізації. І однією з тем у ній можна було б зробити розвиток кластерів. Але для цього нам потрібні факти про те, де у нас вже є зачатки кластерів. Зараз Міністерство економіки дивиться на статистику, яку генерує ДФС, і на основі цього формує гіпотезу про кластеризацію. Нічого спільного з реальними кластерами це не має. Якби урядовці мали карту, то цю інформацію можна було б донести до губернаторів, мерів. Щоб вони розуміли, що у них є, і що треба розвивати. Ще один крок – це розвиток професійної освіти. Ця система у нас була практично знищена. Але вона потрібна у кожному кластері, тому зараз Міністерство освіти вивчає досвід Німеччини та Голландії, де професійно-технічна освіта розвивається за допомогою бізнесу. Ми також плануємо робити це за допомогою малого та середнього бізнесу.   В‘ячеслав Геращенко: Зараз є неадекватно мала кількість управлінців, які знайомі з цією концепцією, і лише два-три приклади формалізованих кластерів, які працюють. Ми не готові до smart-спеціалізації, ми хочемо продавати все, бути універсальними. Але кластери – це про вузький фокус. Також заважають старі радянські стереотипи: скажімо, Миколаїв – це лише будування кораблів. Люди, затиснуті в межах цих стереотипів, вже не можуть думати про щось інше. Тому наші подальші кроки – це просвіта та освіта. Ми готові інвестувати в це, у нас є досвід та експертиза, плануємо запускати Школу кластерних менеджерів. Бізнес може сказати: «я хочу це спробувати», але потрібен і професіонал, який почне рутинну роботу у ролі кластерного менеджера. Це має бути окрема професія. А ще ми можемо підтримувати зв‘язки між кластерами, і вже цим займаємось через наші конференції та зустрічі. І готові виходити на більш високий рівень, будуючи екосистему. Адже ми вже маємо методологію, завдяки якій знаємо – що робити завтра, післязавтра і так далі.

kmbs live
21.01.2022 in 18:00
На програмі «Управління навчанням в компанії. Системний підхід до L&D» учасники досліджують, як сист ...
21.01.2022 in 15:00
Креативні практики для учасників EMBA-37з мистецтвознавицею Діаною Клочко ...
18.01.2022 in 15:00
15 та 16 січня в kmbs відбувся четвертий дводенний навчальний модуль для керівників членських бізнес ...
17.01.2022 in 08:00
Кейс компанії Ekol Logistics в рамках курсу «Системи та системне мислення для управлінців» ...
15.01.2022 in 08:00
У нас в гостях Києво-Могилянський вертеп ...
12.01.2022 in 17:00
Добірка подкастів викладачки kmbs напрямку Human Capital Ярослави Лоянич ...
08.01.2022 in 09:00
Інтерв'ю декана [kmbs] Олександра Саврука "Українському тижню" ...
07.01.2022 in 09:00
Медичні закупівлі в питаннях і відповідях ...