[EN]   Марина Маслова, керівник програми стратегічного розвитку бібліотек, викладач та керівник програми Executive MBA kmbs: Нещодавно знайомий розповів історію, як донька-підліток була в гостях у однокласника. Звичайна родина, власний дім, садочок біля хати. Дівчина запитала: “Тато, а де в них бібліотека?” – і не уявляла, що її просто немає. Проте це типово для сьогодення: у людей відсутня бібліотека у списку необхідних речей, які творять, формують наповнене життя. Виявляється, книжка перестала бути соціальною модою. Її місце зайняли смартфон, машина. Прочитала у Вахтанга Кебуладзе, що мережа нашої сили формується у поліфонії оповідок про світ нашого життя. І що людині потрібні оповідки інших людей, які жили раніше, живуть нині і будуть жити, створюючи історію, в який живемо ми. Наші тексти залишаються після нас, а усі інші речі потрібні тільки нам на дуже короткий строк - лише на одне життя. Якщо уявити, що бібліотека - це скриня з текстами, то наразі ми – пасивні користувачі. При цьому залишаємо за собою багато інформаційного шуму. В такій логіці сучасна українська бібліотека виглядає як перша обчислювальна машина, що займала цілу кімнату, - і чомусь залишилась донині. Скриня для зберігання інформації перетворилась на хмарні технології, книжка – не єдиний зараз носій інформації, гаджети – це наразі інструменти пізнання. Сучасне бібліотечне середовище – це ніби мережа з тридцяти п’яти тисяч обчислювальних машин першого покоління, які останні двадцять років не можуть перетворитися на персональні комп’ютери. При цьому бібліотеки мають чимало ресурсів: будівлі у центрі міст і сіл, довіру батьків і суспільства, бренд інтелектуального середовища, працівників, які багато читають і багато знають... За таких умов здається, що зміни невідворотні, але їх чомусь немає.Можливо, тому що до бібліотек ще не прийшло розуміння, що безкоштовність не є цінністю.  І що сьогодні самої лише книжки недостатньо для того, щоб залучити до себе людину – занадто багато є альтернатив. Потрібна додаткова цінність. Бібліотека може бути набагато ширшим поняттям, ніж передача книжок. А що, як вона стане місцем творення сучасної культури народу, життя громади, нових відкриттів, простором з певною атмосферою? Або платформою для виходу в інші контексти, історичні періоди? Для пошуку відповідей на такі запитання і з‘явилась ця програма. Дванадцять бібліотек, починаючи від Парламентської та імені Вернадського і закінчуючи Державною юнацькою, єдиною в Україні, намагались зрозуміти головне: ким і для кого ми будемо? Директори та керівники відділів бібліотек – люди, які приймають стратегічні рішення і їх команди, разом з викладачами kmbs виходили з зони власного комфорту та шукали шляхи перетворення. Учасники мали змогу подивитися на себе очима клієнта і визначитися – що може робити бібліотека? Яку роль у науковому середовищі вона відіграє та чим вона є для інших? Що може зробити маленька бібліотека?    

 

Сучасна українська бібліотека - як перша обчислювальна машина, що займала цілу кімнату і чомусь залишилась донині

      Іншими очима учасники подивилися й на роль команд у розвитку бібліотек. Адже як залучати і розвивати молодь, якщо управління у більшості випадків здійснюється за старою адміністративно-командною логікою? Середній вік бібліотекаря - сорок років плюс. Молодь приходить, але не затримується. Керівники часто сприймають її активність як загрозу. Тому залишаються лише пасивні. І, всі разом з дирекцією, працюють на головного клієнта - чиновника Міністерства освіти чи культури. За час навчання та спільних пошуків команди дійшли згоди, що кожна бібліотека унікальна у своєму контексті й створює власну історію. І, зрештою, ці маленькі та великі історії рухають світ. Скажімо, маленька бібліотека міста Арциз на Одещині стала драйвером змін регіону. Кілька років тому була можливість безкоштовно обладнати у бібліотеках комп’ютерну кімнату. Єдиною умовою було звільнити приміщення, щоб встановити обладнання. В Одеській області лише одна бібліотека погодилась на цю пропозицію – арцизька. Інакше розташували книжки, звільнили кімнату – і зробили там комп’ютерну залу. Потім захворіла єдина вчителька англійської у школі. Знайшли по світу волонтерів, які погодились безкоштовно, через Skype, викладати дітям мову. Згодом волонтерів ставало більше, з’явились інші навчальні програми… І наразі бібліотека – інтелектуальний центр містечка. Тернопільська бібліотека планує стати мультимедійним простором. Бібліотека КПІ хоче бути драйвером наукових змін в університеті. А бібліотека імені Вернадського запускає проект з підтримки молодих науковців спільно з Малою Академією наук України. Бібліотека надаватиме свої ресурси, залучатиме науковці-модераторів, проводитиме події. Є бібліотеки, які обрали своєю стратегією створення третього простору для спілкування громади. Виявилось, що бібліотеки відрізняються від бізнесу менше, ніж їм здавалось. Вони створюють цінність, мають свого клієнта і місію. Відрізняється хіба що зворотний зв‘язок: для бізнесу це сума зароблених грошей, для бібліотек – щось інше. Наприклад, талановиті діти, які приходять з бажанням досліджувати і змінювати світ.   Ярослава Сошинська, виконавчий директор Української бібліотечної асоціації, доцент Національного технічного університету України «КПІ»: Бібліотечна справа в Україні зараз потребує якісних змін, а не косметичної модернізації. Ми в УБА вважаємо, що в основу трансформації галузі мають бути покладені зміни у професійній свідомості та у менеджменті на всіх рівнях. При цьому головним ресурсом ми вбачаємо активного професіонала, який творчо і повноцінно використовує всі можливості (і посадові, і громадські) заради реалізації потенціалу бібліотек як соціальних інституцій. У співпраці УБА та kmbs була розвинута ідея про агентів змін, якими мали стати активні бібліотечні команди, що представляли б різні типи бібліотек з різних областей України. Саме такі вмотивовані учасники, які вже розпочали зміни у своїх бібліотеках, були відібрані для участі у програмі.    

 

При виробленні стратегії конкретної бібліотеки варто чітко визначати її клієнтів та додану цінність

    Після навчання кожна команда мала захищати власний проект, який стосувався змін у їхніх бібліотеках, формування нової місії та візії, чіткішого розуміння своїх клієнтів і тієї цінності, яку для них створюють. Таким чином, під час захисту проектів учасників ми отримали обриси нових концептів українських бібліотек майбутнього. Ще одним ефектом від навчання стало те, що активні члени нашої асоціації були «інфіковані вірусом змін». Наступним кроком для них буде «зараження» ним місцевих громад та створення нових партнерств. Одним з важливих відкриттів під час навчання стало те, що, незважаючи на загальнодоступність і багатопланову діяльність публічних бібліотек, розмаїття їхніх функцій та аудиторій, при виробленні стратегій варто чітко визначати конкретних клієнтів та враховувати додану цінність, яку вони створюють разом з бібліотекарями. Те ж саме стосується УБА як професійної громадської організації: у нас з’явилися нові ідеї стосовно головних векторів розвитку асоціації та її впливу на зміни у галузі у найближчому майбутньому.   Олена Воскобойнікова, член президії Української бібліотечної асоціації (УБА), професор Інституту журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка: Свою місію УБА бачить у тому, щоб бути каталізатором змін, професійних і суспільних. Асоціація працює вже понад 20 років, має 4,6 тис. членів. Тому коли члени асоціації навчаються – вони несуть перетворення далі, трансформуючи суспільство. Нам було важливо знайти нові шляхи інтенсивного розвитку асоціації. Спочатку ми думали сфокусуватись на посиленні комунікаційної діяльності організації, але у процесі навчання зрозуміли, що варто взяти іншу ідею, а саме – розробити концепт бібліотеки майбутнього. У минулі роки члени асоціації багато подорожували світом і бачили, які бібліотеки є у США, країнах Європи, Китаї. І ми захотіли запропонувати найкращі моделі для запровадження їх на території України. У цьому контексті ми сформулювали свою місію: створення і просування концептів бібліотек майбутнього серед активних керівників бібліотек задля якісних змін у галузі. Своїми клієнтами ми бачимо партнерів (видавництва, великі бібліотеки, інші установи, спонсори тощо), представників влади, які приймають рішення щодо розвитку інформаційно-бібліотечної справи, та активних керівників бібліотек. Оскільки існує чимало різних форматів бібліотек, для розробки концепту потрібно було обрати один з них. Ми вирішили, що будемо працювати над ідеями щодо того, якою може бути головна публічна бібліотека міста Києва. Зараз ця установа виглядає несучасною і потребує суттєвої трансформації. У процесі підготовки концепту ми розглядали різні приклади, у тому числі європейських та американських бібліотек. На них можна спиратись, брати ідеї – і розробляти щось своє. Скажімо, публічна бібліотека Сіеттла – це велика будівля у центрі міста, обладнана за найсучаснішими технологіями, з просторими приміщеннями. Вона обслуговує усі категорії громадян, наприклад, сліпі можуть приходити із собаками-поводирями, для них є зали зі спеціальними книжками і радіостанція. Є кімнати з великими екранами для тих, хто погано бачить, та ізольовані приміщення для тих, хто погано чує і мусить розмовляти дуже голосно. Інший варіант концепту демонструє бібліотека датського міста Орхус. Вона є органічною складовою  відкритого публічного  інформаційно-культурного простору. Там є також концертна зала, приміщення для ознайомлення з технологічними новаціями (3D-принтером, лазерно-музичною доріжкою тощо) і багато іншого. Такі ідеї ми хочемо реалізовувати в Україні. Зараз ми готуємось представити свій концепт на Бібліотечному форумі у Львові. А у листопаді на щорічній конференції УБА обговоримо його і остаточно вирішимо, чи будемо імплементувати. В принципі, ми вже готові розробити й втілити реальну модель для центральної бібліотеки Києва, але партнером і замовником у цьому проекті має виступити КМДА.   Галина Гуцан, директор бібліотеки міста Арциз: Зміни у нашій бібліотеці почались з того, що ми взяли участь у проекті «Вільна освіта», метою якого було створення центрів самоосвіти. Ми виділили приміщення, яке нам облаштували, перетворивши на навчальний простір, - і тепер тут проходять тренінги, семінари з програмування, курси вивчення іноземної мови тощо. Коли ми почали навчатись у kmbs, то першою ідеєю було формувати стратегію навколо цього навчального простору. Проте згодом ми прийняли інше рішення. Справа у тому, що підліткам у нашому місті майже немає чим зайнятись.  Крім того, є велика кількість незайнятого населення – скажімо, молодих мам, які не можуть себе реалізувати. Тому ми вирішили створити окремий арт-простір у приміщенні старої котельні. Ідея полягала у тому, щоб організувати там галерею і проводити творчі мастер-класи. Ми бачимо, що людям це потрібно, що вони хочуть займатись творчістю.    

 

Арцизька бібліотека має стати (і вже стає) результатом синергії навчального та арт-просторів

    А почати ми вирішили з гончарного мистецтва. Це ремесло колись було дуже розповсюдженим у нашій місцевості, а зараз майже забуте. Його відродження дало б молоді змогу виготовляти вироби, продавати їх – і одночасно популяризувати регіон. Ми плануємо створити інтернет-платформу, яка б допомагала людям у цьому. Вже знайшли викладача з гончарства, який буде вчити усіх бажаючих – а їх наразі дуже багато. У тому числі – діти-інваліди, яким робота із глиною допоможе у розвитку моторики. Туризм у нашому місті не дуже розвинутий, адже дивитись особливо нема на що. А бібліотека займає дуже вигідну позицію – у самому центрі. Тобто ми можемо активно впливати на імідж міста. Місія бібліотеки, яку ми сформулювали під час навчання, звучить так: дати молоді можливість отримувати переваги мегаполісу, живучи у маленькому місті. Ми хочемо робити це, поєднуючи два напрями – освіту та творчість. Сама бібліотека має стати (і вже стає) результатом синергії навчального та арт-просторів. Свою візію ми сформулювали наступним чином: надавати якісні ресурси та створювати нові можливості кожному члену громади для інтелектуальної та творчої реалізації і самоосвіти. Спочатку ми думали, що нашими клієнтами є креативні бібліотекарі, які самі створюють імідж бібліотеки, та адміністрація району (яка могла б допомогти нам матеріально). Та згодом розширили клієнтський ряд. Також нашими клієнтами є пенсіонери, яких багато і які могли б ініціювати «сарафанне радіо»; спонсори, для яких ми можемо проводити тренінги та інші події; творчі люди, яким ми надаємо простір для самореалізації та які стають волонтерами для нас. Та зрештою нашим головним клієнтом є молодь. З кожним із цих типів клієнтів у нас є стратегія взаємодії. Скажімо, для молоді ми проводимо онлайн-зустрічі  по Skype зі спікерами, які не можуть до нас приїхати, інтелектуальні та тематичні вечірки, зустрічі з поетами (не тільки місцевими, але й з Запоріжжя, Одеси, Києва). Для підприємств – події, що стосуються права. Для спонсорів-депутатів – тренінг з місцевого самоврядування та децентралізації. Для шкіл – семінари з медіаграмотності, англійської мови. Для творчої інтелігенції ми започаткували проект «Вернісаж бібліотеки»: створили художню галерею і регулярно проводимо там зустрічі, презентуємо художників, даємо їм можливість просувати себе і навіть продавати полотна. До нас вже приїжджали з одеської галереї і відбирали картини для себе. Кожні два місяці розпочинається нова персональна виставка, і бажаючих взяти участь – дуже багато. Зараз у нас – виставка дитячого малюнка. Також перед бібліотекою є вільний майданчик – там ми плануємо проводити літні кінопокази, пленери для художників. Для молоді у нас є клуб з програмування, кіноклуб. Організували клуб журналістів, і діти вже брали інтерв‘ю у голови адміністрації міста. Нещодавно ми проводили проект Design For Change: діти зустрілись із волонтерами, визначили проблеми, які їх хвилюють, а потім обрали з них одну - немає спортивного майданчика. Протягом місяця вони самі провели суботник в центрі міста, а потім дводенний фестиваль зі змаганням музикантів, дитячою та арт-зоною, фудкортом, кіно-показом під відкритим небом, майстер-класами, одночасно навчаючись комунікаціям та піару. І у результаті зібрали 9 тис. грн. для вирішення проблеми.    

 

Місія нашої бібліотеки - дати молоді можливість отримувати переваги мегаполісу, живучи у маленькому місті

    Ми відслідковуємо, скільки людей відвідало бібліотеку і конкретні події. Скажімо, проект «Вернісаж» відвідало 600 людей. Проте найголовніший для нас показник ефективності – щоб до нас приходила молодь. Все, що ми робимо, спрямовано на те, щоб створити цікавий, інтерактивний і комфортний простір. І ми вже бачимо ефект. Молоді батьки приходять і запитують, наприклад, коли почнуться курси польської мови. А діти не просто ходять до нас, але й самі ініціюють проекти – скажімо, благодійну акцію до Дня Святого Миколая – і звертаються до нас по допомогу. Це те, чого ми й намагались досягти, - стати для людей джерелом інформації, вчити їх тому, чого їм не вистачає.   Оксана Бруй, директор бібліотеки НТУУ «Київський політехнічний інститут»: Вперше до бібліотеки КПІ я потрапила декілька років тому. Мене запросили, щоб розробити нову стратегію розвитку. Те, що мене здивувало тоді, – це майже повна відсутність студентів. Великі простори – і порожньо. На аналіз поточного стану бібліотеки та нову стратегію розвитку в першому наближенні у мене пішло майже півроку. Далі вже потрібно було погоджувати напрацювання із керівником та включати в цей процес ширше коло людей. Але на той момент перша особа не була готова до серйозних змін. Саме тоді мені запропонували роботу в іншій бібліотеці, і я вирішила піти. Кілька років потому у бібліотеці КПІ оголосили конкурс на посаду директора, я взяла у ньому участь і вдруге прийшла сюди вже у новій якості. Тепер я побачила, що у бібліотеці повно студентів, але причиною є безкоштовний wifi. Звичайно, вони вчаться, роблять креслення, працюють над спільними проектами, викладачі консультують студентів. І це нормально, адже бібліотека – для того, щоб там вчитись. Однак нашими ресурсами цікавляться мало, переважно займаються своїми справами. Тому один з наших викликів зараз – актуалізувати колекцію інформаційних ресурсів і спонукати студентів більш активно користуватися ними. Ще один – залучити кошти для матеріально-технічного оснащення бібліотеки. Зараз нас фінансує лише адміністрація КПІ, і цього недостатньо. Ми плануємо залучати грантові та благодійні ресурси, і вже знайшли людину, яка має відповідний досвід. Сподіваємось, що нам вдасться вивести це на систематичний рівень і мати більш-менш достатньо ресурсів і для поточної операційної діяльності, і для нововведень. Нещодавно в бібліотеці була проведена переатестація працівників, тому ґрунт для змін уже було закладено. Усім було зрозуміло, що на бібліотеку чекає трансформація, і людям, які не готові змінюватись або не зможуть виконувати свої обов‘язки, доведеться піти. Наразі звільнилися вже шестеро працівників. На програмі в kmbs я та мій заступник Марина Друченко сформували нову візію, місію, визначили цінності. За стратегією, яку я розробляла декілька років тому, бібліотека КПІ мала розвиватися як науково-освітній центр, який застосовує сучасні технології і де працюють професійні бібліотекарі. А головне – вона повинна гнучко реагувати на потреби користувачів.    

 

Довгий час бібліотека КПІ просто існувала, бо так має бути. Зараз же ми хочемо зайняти суб‘єктну позицію

    Початкова візія змінилась суттєво. Зараз вона звучить так: бібліотека – драйвер якісних змін у науковому та навчальному процесі КПІ. Ми хочемо не просто бути ще одним підрозділом, а прагнемо запускати зміни на рівні усього університету. Наша місія – створити та розвивати середовище для якісного навчання, викладання та дослідження спільноти дослідників університету через якісний інформаційний супровід. І все це - задля інтегрування КПІ у світовий науково-освітній простір. Наші цінності – загальні для будь-якої сучасної бібліотеки: сервіс та відповідальність, відкритість та доступність, повага до користувача,досконалість та інновації. Головне, щоб їх прийняли усі працівники. Формування теперішньої стратегії бібліотеки не відбувається одноосібно. Ми вважаємо, що коли зміни ініційовані самими працівниками, ефект буде кращим, вони будуть докладати більше зусиль для досягнення результату. Тому ми створили стратегічну робочу групу, до якої могли долучитися усі бажаючі, незалежно від посади. Таких виявилось 13 осіб, половина – навіть не менеджери середньої ланки, проте ми вже зараз бачимо, що це перспективні працівники. Ми ще досі дискутуємо з приводу того, чи реалістична наша візія, і намагаємось вселити в людей віру у неї. Декілька років тому, коли я складала перший клієнтський ряд для бібліотеки КПІ, до нього увійшли партнери, студенти, викладачі, але ключовим клієнтом була адміністрація КПІ. Зараз я розумію, що цей варіант стратегії був занадто замкненим: із таким ключовим клієнтом ми не виходили за межі університету. І якби це було реалізовано, ми б «варились у власному соку». Тепер, коли ми розмірковували над тим, хто є нашим клієнтом, то вирішили фокусуватись на дослідниках – викладачах та студентах. Адже такими є тенденції сучасної освіти: навчання не буде існувати окремо від науково-дослідницької роботи. Викладачам (ключовим клієнтам) ми пропонуватимемо, окрім іншого, додаткову цінність: підготовленого для наукової діяльності студента. Їм не потрібно буде витрачати свій час і зусилля, це зробить за них бібліотека. Разом зі стратегічною групою ми створили карту стратегії бібліотеки КПІ: описали наші цілі за п‘ятьма стратегічними напрямами (навчання і розвиток, процеси, клієнти, фінанси, суспільство). Ми будемо використовувати систему збалансованих показників для відстеження прогресу і наразі розробляємо індикатори.  Наприклад, для рівня «навчання і розвиток» одна зі стратегічних цілей – ефективна система підвищення кваліфікації. Показник, який ми плануємо тут використовувати, - це щорічне зменшення кількості напрямів роботи бібліотеки, де не вистачає компетентних фахівців. На рівні процесів одна зі стратегічних цілей – це реінжиніринг бізнес-процесів. Ми плануємо переглянути усі наші процеси і оцінити їх: ті, які працюють самі на себе, будуть ліквідовані, також, будуть впроваджені нові, без яких неможливо задовольнити потреби користувачів. Показник, який можна тут використовувати – зменшення відсотка незадоволених запитів користувачів. Тобто якщо наш процес ефективний, то всі запити задовольняються. Наприклад, якщо людина звернулась із проханням знайти книжку, ми можемо просто сказати, що її немає, і відправити користувача ні з чим. А можемо знайти її в інших бібліотеках, інтернеті чи деінде та надати клієнту. Також ми прагнемо збільшення кількості відвідувачів – реальних і віртуальних, адже бібліотека все більше переходить й у віртуальний простір.    

 

Нашим головним клієнтом є дослідники – викладачі та студенти

    За останні чотири місяці у нас вже відбулось чимало змін, а з нового навчального року ми плануємо запустити автоматизоване обслуговування в усіх відділах та надати можливість робити попереднє замовлення літератури віддалено (знайшов у електронному каталозі, натиснув «замовити», а потім прийшов і забрав). Зараз ми створюємо у бібліотеці центр підтримки наукових досліджень. У нас вже є декілька людей, які займаються консультуванням науковців щодо того, як оформлювати статті для наукових журналів, де і як розміщувати свої публікації, щоб вони стали більш видимі та доступні для світу.  Також ми працюємо із редакціями університетських наукових видань, допомагаємо їм освоювати нові сучасні інструменти видавничого процесу, виходити на рівень міжнародних.  Але фахівців замало, тому зараз ми навчаємо ще декількох бібліотекарів такому консультуванню. Згодом ми створимо тренінговий центр із сучасним обладнанням, де вони будуть працювати. Є дуже цікаві студентські ініціативи, які ми підтримуємо. Скажімо, у цьому році ми почали проводити у бібліотеці хакатони. А ще студенти захотіли створити креативний простір – і ми надали їм одну залу, а вони самі залучили кошти і вже планують відкриття. Довгий час наша бібліотека мала досить слабку позицію: ми просто існували, бо так має бути, без бібліотеки університет просто не ліцензують. Зараз же ми хочемо зайняти суб‘єктну позицію. Звичайно, це не буде легко і швидко, адже нам доведеться побороти й інерцію у відношенні до бібліотеки в університеті, й інерцію всередині самої бібліотеки. Але, на мій погляд, у нас є найголовніше – більшість людей має бажання змінюватись і готовність до цього.