Андрій Сусленко: Коли я міркував, як саме тебе представляти, я загубився у кількості речей, над якими ти працюєш, і ролей, які маєш. Хто такий Микола Демченко?

Микола Демченко: Соціальні ролі, наприклад, власник компанії чи голова асоціації, не дають повноту картини людини. Зрозуміти людину можна тільки після довгого спілкування, й те повністю ми ніколи не пізнаємо іншого.

Якщо говорити про мене, то частину дня я присвячую бізнесу. Я присутній у трьох ініціативах, де у мене є власні 100% або партнерство: юридична компанія «Праве діло», яка до війни спеціалізувалася на податках і держзакупівлях, агрегатор відкритих даних Clarity-Project та компанія «Моноліт», яка працює на стику юридичної площини та нерухомості й допомагає новим компаніям реєструватись і вести бізнес, зокрема, коли у них є потреба в маленькому приміщенні, але вони не готові орендувати бізнес-офіси класу А.

Отже, частину мого дня займає участь у цих ініціативах в різних ролях та режимах: тут і взаємодія з першими особами, і менторство, і допомога у побудові спільної візії, місії, процесів тощо. Я не беру участі в цих бізнесах як управлінець. В одному донедавна був керівником, але зараз також почав виходити. Я для себе обрав таку модель: є перший пілот, а я виступаю другим.

Ще один напрямок моєї діяльності – це те, що можна назвати соціальними та громадськими ініціативами. Основна – це асоціація випускників Alumni kmbs. Зараз я є там операційним директором. Також є ініціативи у Дніпрі, премія Гонґадзе тощо.

А.С.: В якомусь інтерв’ю з тобою я прочитав фразу: «Мені в kmbs сказали: я – це моє середовище. Якщо я не врятую своє середовище, то втрачу себе, а інвестуючи в нього, я себе розвиваю». Ти вже зробив кроки у цьому напрямку?

М.Д.: Цю цитату Хосе Ортеги-і-Гассета я почув у kmbs, але й ще до того, неусвідомлено, так жив. Проте коли ця фраза з‘явилась, то я більш усвідомлено почав робити якісь речі для підсилення свого оточення. Я б до цієї цитати додав ще ідею про те, що відбутись у власній ролі можна тоді, коли ти створюєш передумови для того, щоб інший був у своїй ролі. Наприклад, у ролі власника я можу бути реалізований, тільки якщо створюю всі передумови, аби СЕО міг відбутися у своїй ролі. А коли він відбувається у своїй ролі, я автоматично реалізуюсь як власник. І те саме – з соціальними системами. Неможливо змусити людину навчатись, можна сформувати передумови, щоб вона навчалась, створити середовище. 

А.С.: Ти пройшов більше ста різних курсів, тобто маєш жагу до навчання? Чи це тому, що навчання є необхідністю?

М.Д.: Частина відповіді – у тому, що з шести близьких людей в моєму житті (батьки, дідусі, бабуся) четверо є педагогами. Я з дитинства спостерігав за дорослими, вони постійно знаходились у середовищі самоосвіти, і для мене це було нормою. Коли я почав самостійне доросле життя, це залишилося доброю звичкою. Скажімо, упродовж останніх дев‘яти років я щодня пишу по дві сторінки у щоденнику, у якому б стані не був.

Є така метафора: коли ти ходиш із металошукачем і щось цікаве знаходиш, то чуєш звук. Те саме відбувається, коли ти описуєш день і починаєш бачити резонуючі фактори. Ти їх підсилюєш і починаєш розглядати ширше. Колись я складав план на день, потім почав писати рефлексію на книжки, які прочитав, враження від сесій з психологом… Зараз залишив тільки опис дня, але по роботі не пишу нічого, намагаюсь знайти якісь риси в собі, оточенні, зовнішньому середовищі. Загалом виходить 2-3 години писання на день.

Ще одна практика, яку я роблю, стосується того, куди я витрачаю час свого життя. Практикую її вже п’ять років: розділив рік на стоденки та 20 вихідних днів між ними, коли я переключаюся з поточного контексту, намагаюся кудись виїхати і не працювати. Натомість складаю «бюджет» на наступний період: куди б я хотів інвестувати час свого життя. Потім дуже цікаво звіряти факт із планом і бачити, що у своїй уяві ти інша людина, ніж у житті.

А.С.: Скільки часу ти читаєш на день?

М.Д.: Півтори-дві години точно. Нещодавно я закінчив читати книгу Сергія Гайдачука «The Сlub», яку він написав через 10 років після створення СЕО Club. Зараз, для підсилення цієї книжки, почав перечитувати Рендалла Коллінза «Соціалогія філософії». Це книжка про те, як народжуються і просуваються у світ ідеї, ми проходили її у філософському гуртку, який організували з випускниками kmbs. Займаємося там уже чотири роки поспіль, по п‘ятницях, чотири години на день.

А.С.: Як ти мислив у 2010-2012 роках, і що змінилося?

М.Д.: Тоді була інша логіка, інший етап розвитку бізнесу, інший етап мене. 2010 – це був перший рік мого підприємницького досвіду. Зараз все зовсім інакше, бізнес трансформувався. Юридична компанія тепер для мене є певною мірою продюсерським центром. Коли ми виходили на цю ідею, то робили таку вправу: нам сказали, щоб ми написали свою історію створення компанії. А я її підв‘язав до витоків своєї підприємницької ідентичності й проаналізував із дитинства до поточного часу, як цей підприємницький дух створювався.

Я побачив, що від цього бізнесу «відпочкувалося» десь 13-14 інших юридичних компаній. Це сталося тому, що я багато часу приділяв персональному спілкуванню з людьми й такому собі «насильницькому вихованню» (постійне навчання, тренінги, збори). А людям, можливо, це непотрібно було, або вони досягали певної стелі, але система не могла запропонувати їм нічого іншого. Я думав, що це слабкість. Для мене кожне відокремлення було болючим. Та потім я цю слабкість перетворив на силу.

Ми довго міркували на тему справедливості, пів року говорили тільки один з одним і з філософами: яким чином розподілити спільне благо в компанії, як ми заробляємо разом. Підписували меморандуми і внутрішній контракт стосовно розподілу прибутку в компанії. І на початок війни у нашій компанії було вже десять партнерів, які продавали послуги, замість одного.

Взагалі пандемія і війна дуже сильно прискорили пошук відповідей на екзистенційні запитання: для чого, навіщо, де сенс і куди ти рухаєшся?

А.С.: А коли ти вперше серйозно замислився про те, куди живеш?

М.Д.: Перший свідомий спогад – це восьмий чи дев’ятий клас. Я сів із олівцем перед білим аркушем паперу, а в центрі – «Я» і знак питання. Думаю, що саме звідти пішли подальші пошуки відповіді на це запитання.

А.С.: В тому інтерв‘ю ти казав, що збирався вийти з «операційки», коли йшов навчатися в kmbs. А що стояло за цим запитом – бажання мати час на себе, переосмислити бізнес, щось інше? 

М.Д.: Я не можу пояснити, чому так. Хотілося просто. У мене бізнес – юридична компанія, а я за освітою не юрист. Я радіофізик за першою, економіст за другою освітою. В юридичний бізнес я потрапив якось випадково. І ніби все добре, є чим займатись, але підсвідомо я відчуваю, що це щось не те. Юридичний бізнес – це про допомогу, я пояснював його витоками родової ідентичності. Мати – лікар, з ранку до вечора консультування людей, вночі зателефонували – і вона кудись виїхала. Але все ж, всередині було оце бажання знайти свій шлях. 

Я думав, що воно звучить як «вийти з операційки», хотілося більше часу приділяти собі. «Операційка» – це ж величезна відповідальність, ти постійно зайнятий. Я пам‘ятаю перші модулі навчання, коли я під час лекцій виходив по 6-7 разів, бо мені телефонували. А під час останніх модулів, якщо хтось дзвонить, то це означає, що в системі щось працює не так. Якщо тобі телефонують – то ти за ці два роки погано навчився.

А.С.: Який результат був наприкінці навчання?

М.Д.: Я вийшов з «операційки» фізично і почав на бізнес дивитись як на систему. Та й на все навколишнє почав дивитись як на систему чи екосистему. Це як Нео, який вийшов з матриці й побачив її у циферках, які йдуть по монітору. Так я після навчання почав бачити світ як набір систем або якусь екосистему. Ти бачиш зв‘язки, залежності, бачиш якусь ситуацію чи явище через певні «лінзи», тобто світоглядні моделі. Ти можеш приймати рішення зовсім іншої якості, коли знаєш, що ця ситуація має декілька можливих пояснень. Але світ систем після kmbs – це перше, що дозволяє тобі побачити все більш-менш цілісно.

Що ж стосується метазапиту – зрозуміти, куди і навіщо я йду, – то це питання до кінця не вирішено, навіть сьогодні. Але я краще розумію, куди йду і навіщо.

Під час навчання у тебе з’являється не лише спроможність бачити системи, але й впливати і змінювати їх. А також з‘являється відповідальність за своє оточення (а під своїм оточенням ми розуміємо, в першу чергу, Україну, а в ширшому сенсі – планету, людство та ініціативи, які пов‘язані зі світом). Я не знаю жодного випускника, який би після навчання не ставив би собі за мету щось змінити на краще в Україні.

А.С.: Ти прикладаєш багато зусиль, щоб розвивати громади навколо Дніпра і в Дніпрі, щоб займатись освітою управлінців. Це і є відповідь на запитання «як підсилювати своє оточення»?

М.Д: На сьогоднішній день я напряму або опосередковано дотичний до більшості основних бізнес-спільнот в Україні. У нас є ІТ-спільнота Дніпра, я там присутній у певних ролях, є клуб Inspira, де я відповідаю за освітній день, за викладачів, яких ми запрошуємо. Є ціла низка інших ініціатив, зокрема, «Друзі філармонії Дніпра». Отже, я зараз професійно знаходжусь у спільноті, намагаюсь заходити в борди або самостійно, або через підсилення перших осіб. 

В Україні є зараз величезна проблема – дуже низький рівень бази. База – це гуманітарна освіта, яка дозволяє людині працювати зі складністю. Ми колись намагалися зробити для працівників внутрішню школу, але побачили, що у людей є величезні травми освіти, які впливають на сприйняття гуманітарних предметів. Скажімо, працівники говорять: «Нам потрібен тренінг із переговорів». Кажу: «Добре. Давайте перед тренінгом подивимося на передумови, поспілкуємося з філософами і розглянемо, які є взагалі у світі моделі дискурсів, аргументацій, школи аргументації, методи проведення дебатів тощо». Кажуть: «Ні, філософія – це складно». І я згадую свій досвід в університеті й викладачку, яка цю травму спричинила. Я й сам у kmbs спочатку засинав на лекціях Володимира Пилиповича Моренця й казав: «Навіщо нам читати вірші українською, коли в нас бізнес-освіта? Давайте про гроші, давайте про бізнес, давайте про щось інше». А на пізніших модулях ти вже кажеш: «А де філософія?».

Отже, я помітив, що «фундамент» у людей слабкий, і вирішив системно працювати з цим, поєднуючи дві ідеї: навчання та створення умов, коли філософи зможуть жити гідним життям, а не виживати на 12-14 тис. грн на місяць. За останні два місяці я провів зустрічі з половиною викладачів філософії Дніпра. Зараз міркуємо, як створити фундаментальні навчальні програми, і це може зайняти до пів року. Загалом можна сказати, що ми намагаємося в освіті управлінців людей повернути до закоханості в складність. 

А.С.: Як змінилися твої цілі та ставлення до бізнесу після навчання в kmbs?

М.Д.: На старті бізнесу мотивацією може бути забезпечення базових потреб, визнання, статус тощо. Але після 10-20 років ставлення змінюється. Зокрема, після навчання в тебе змінюється «оптика», а якщо ти виходиш з «операційки», то починаєш на бізнес дивитися інакше. Відповідно, змінюються і цілі.

Ми вже чотири роки поспіль із партнерами та співвласниками робимо вправу, яка називається «Очікування власників від бізнесу». Йдеться і про фінансові, і про нефінансові. Ми проводимо глибинне інтерв‘ю, спілкуємося і потім намагаємось побачити, чи є там суперечності. Наприклад, для когось бізнес на сьогоднішній день – це тільки про гроші, і неважливо, що там всередині. Таке буває. Тоді ми фіксуємо суму і кажемо: «Якщо ти з цим згодний, то не будеш лізти в управління. У зустрічах ти береш участь?». А він каже: «Мені досить раз на квартал бачити звітність». Іншому партнеру хочеться брати більше участі в «операційці», і ми намагаємося це узгодити, знайти баланс.

Те саме відбувається в проєктах, де я присутній один, я теж формую фінансові та нефінансові очікування. Останнім часом я намагаюся дивитися не лише на фінансові цілі, а натомість пробую зрозуміти, що всередині бізнесу важливе для довгострокового розвитку.

Юридичні послуги – це одна з перших професій, яка буде автоматизуватися. Я казав колегам: «Друзі, або ми вимремо, як мамонти чи динозаври, або треба виходити в ІТ». Так виник Clarity-Project. Вже під час війни ми вийшли у Великобританію з цим проєктом, а зараз робимо портал у Чехії.

Цікаво зараз дивитися на стратегії, які були створені до війни. Виявляється, що в усіх ініціативах все, що було заплановано до війни, зараз просто пришвидшилось. Але нічого нового ми не робили. Вихід на зовнішній ринок – візія-2025 – стала візією-2022. Clarity-Project у Великобританії було створено за три тижні. Це неможливо собі уявити у спокійному середовищі.

 А.С.: Як створювалася спільнота випускників kmbs? Для чого це було тобі, звідки виникла ідея?

М.Д.: У 2017 році у мене з‘явилося більше вільного часу і водночас я усвідомив, що школа відкрита до випускників як до суб‘єкта, а суб‘єкта немає. Чому б не розпочати шлях із його створення? Ми почали з класичних стратегічних сесій, із запрошення викладачів.

До 2019 року ми були асоціацією. Запросили виконавчого директора, менеджера… Потім побачили, що це вкрай важко працює, бо ж і вони суб‘єкти, і ми суб‘єкти. І кожен, хто виходить зі школи, є суб‘єктом. І на другій ітерації ми вирішили створити платформу, де підсилюватимемо тих випускників, які хочуть робити щось разом. Наприклад, хтось захотів запустити яхтинг – і минулого року ми поїхали в Одесу на яхтинг. На сьогоднішній день є значна кількість ініціатив, які випускники роблять, а платформа підтримує.

А.С.: А як фінансується платформа?

М.Д.: Спочатку фінансуванням платформи займалися ми з Євгеном Саранцовим, залучали інвестиції. Часом фінансували самостійно. А потім подумали, що ми недопрацьовуємо як управлінці, якщо все йде якось важко. І запросили інших випускників, знову вийшли на стратегування. На сьогоднішній день це платформа, логіка якої – суб’єктна взаємодія. Є ще 17 випускників – це ангели платформи. Вони беруть участь у стратегічних рішеннях, сплачують за це на підтримку платформи певні кошти.

А.С.: А є надціль, яку ви ставите собі, як асоціація випускників?

М.Д.: Звичайно, і це – суб’єктна незалежна Україна. А вона не може бути без суб‘єктних громадян.

А.С.: Це пояснює твій інтерес до розвитку різних бізнес-спільнот України.

М.Д. У тому числі. Там є сила, але є і величезні обмеження. Бізнес-спільноти і бізнес звикли підходити до соціальних процесів з бізнес-логікою: є влада, є гроші, мені треба щось зробити. Але це не працює «в лобову».

Це має бути довга гра. Бізнес-спільноти можуть змінювати правила гри, але на це треба працювати довше. Я бачу, що в бізнес-спільнотах йде спрощення мислення, спрощення роботи зі складними системами. Стратсесії в бізнес-спільнотах тривають один день на рік. А стратегічна сесія в компанії – це проєкт, який займає пів року.

А.С.: Які цілі ти собі ставиш зараз?

М.Д.: Війна показала, що війна у нас ніколи не закінчувалась. Ми просто про це забули. В Ізраїлі компанії будують стратегії з умовою, що війна ніколи не завершиться. Тому я почав цілі, і компанії, і персональні, ставити так, наче війна може ніколи не закінчитись.

Нещодавно знайомий запитав: «А якщо б ти зараз повернувся на 12 років тому, коли стартував бізнес, то почав би з нішевої компанії чи загальнопрофільної?». А я кажу йому: «Друже, я би почав з того, що я хочу будувати, а не з того, що в мене зараз є».

Важливо те, що є твоїм, важливо рухатися своїм шляхом. Коли кожен із нас буде робити свою справу на персональному рівні, то я думаю, що і в країні все буде добре.