І зараз в одній із таких смарт-галерей триває виставка фотопроєту Ігоря Гайдая — вкрай символічного і  тим цікавого.
Ігор Гайдай — відомий харківський фотограф — міркує в своїх роботах про екологію міського простору. Один із його попередніх фотопроєктів (найбільш відомий із робіт Гайдая за останній час, певно) звався “Хліб”. Нині Гайдай вирішив піти, очевидно, вглиб, до самих основ і першоматерій: слідом за “Хлібом” представив серію “Зерно”.  

Cаме тут постає складний символізм: зерно з одного боку символізує запліднення і відновлення, а з іншого — є обов'язковим атрибутом поховальних обрядів. На одному тому самому фото — саме життя, і сама смерть. А буквально: на фото — зерна, гігантські, максимально наближені до глядача, майже позбавлені через той зум виняткових і характерних рис. От це, здається, жито, а тут — може бути, кава, а тут — скидається на рис. Але точно назвати, де є що, буде складно. Так, неначе позбавляючи зерна впізнаваних рис, виводячи їх в якийсь специфічний режим (не)видимості, нам пропонують побачити саму суть зернини — власне, побачити те, що з неї проросте. “Одне зерно оте в наступний рiк зросте, сторицею — плiд”.  

Не згадати цього вірша Григорія Сковороди під час знайомства з роботами Гайдая буде складно. Бо таки ж проросте, послання фотопроєкту є вкрай оптимістичним. На цих фото світ не такий, яким є зараз, а такий, який має потенціал стати. Тому-то він для нас неочевидний і незнайомий, наразі.