Люди похилого віку та маломобільні громадяни під час кризи першими потрапляють під удар. Олександр Ворона, керівник Спілки громадських організацій людей з інвалідністю Києва, директор Центру інклюзивного дизайну та випускник Presidents’ MBA kmbs, запустив декілька ініціатив, які мають на меті надати допомогу тим, кому вона найпотрібніша.

Перші кроки

Ще місяць тому, коли в країні було оголошено карантин, ми почали робити перші кроки. Спілкуючись із колегами з інших європейських держав, де вже була криза, розуміли, на що варто чекати. А розмови з членами громадських організацій допомогли окреслити коло проблем, з якими ми зіштовхнулися у першу чергу.

Я зв’язався з Асоціацією випускників kmbs, і ми написали пост із закликом об’єднати сили. Це потрібно було робити швидко, бо вже за тиждень почалися більш серйозні проблеми – з транспортом, поставками тощо.

Найперше, що ми зробили, – поширили заклик залишатися вдома серед вразливих категорій населення. Наша спілка працює з людьми з інвалідністю і людьми похилого віку, тобто тими, хто має найбільші ризики ускладнень у випадку захворювання на коронавірус. Коли ввели обмеження, вони зіштовхнулися зі складнощами – поїхати кудись неможливо, купити необхідне важко.

Для маломобільних громадян в Україні, на жаль, не виходити з дому впродовж місяця – типова ситуація. Причина найчастіше – у бар’єрності: наприклад, будинок не пристосований. Але зрідка їм все ж потрібно або виходити, щоб купувати продукти, або просити когось. В умовах карантину людям довелося обмежити спілкування через ризик захворіти, тому гостро постала проблема забезпечення їх харчами й іншими речами.

Тому ми запустили ініціативу: за допомогою волонтерів акумулювали дані про таких людей (зараз – близько 1000) та їхні потреби, почали збирати кошти, купувати й доставляти продукти. Ми приносимо те, що справді необхідно, про що просила людина.

Наприклад, мама з інвалідністю має дітей без інвалідності. Вона не може вийти з домівки, і дитину саму не може випустити. Їй потрібно, щоб хтось приніс ліки, продукти, речі першої необхідності, підгузки тощо. Такі люди можуть нам подзвонити, і ми вирішимо проблему: організуємо адресну доставку чи через волонтерів, чи «Новою поштою».

Співпраця з бізнесом

Ми не намагаємося самостійно допомогти всім. Багато ініціатив ми передаємо на рівень міста, бо це дає змогу охопити набагато більшу кількість людей. Зараз чимало компаній, у тому числі супермаркети, співпрацюють з державою, щоб забезпечити людей необхідним. Скажімо, мережа «АТБ» для Києва зібрала щонайменше 5 885 продуктових пакетів та 571 572 по всій Україні.

Зазвичай компанії передають продукти територіальним центрам чи обласним адміністраціям, а ті вже розподіляють їх між людьми. Мені здається, це правильно – відбувається синергія зусиль держави, громадського сектору та бізнесу.

Консультативна допомога

Оскільки я маю великий досвід у роботі з людьми з інвалідністю, я став допомагати порадами, інформацією іншим організаціям. Спільно з волонтерами та «АТБ» ми розробили рекомендації щодо механізму обслуговування клієнтів у магазинах в умовах пандемії. І тепер соціальні працівники, які допомагають одиноким непрацездатним громадянам, можуть здійснювати покупки в мережі «АТБ» без черги.

Соціальні працівники щодня обслуговують маломобільних громадян. Ми рекомендували, щоб фахівців забезпечили засобами індивідуального захисту, створили умови безпечного виконання професійних обов’язків.

Я надав рекомендації для місцевої влади – як діяти соціальним працівникам у поточних умовах, які антисептичні засоби вони можуть використовувати, надаючи послуги, як взагалі налагодити роботу цієї сфери. Наприклад, соціальні працівники повинні мати одноразові рукавички, так само як лікарі, коли приходять до клієнта. А зайшовши до приміщення, їх потрібно зняти й викинути. Маски мають бути правильні, які дійсно знижуватимуть ризики зараження. Купити їх було складно, тому спочатку соціальні працівники часто приходили у саморобних масках.

Масове використання засобів індивідуального захисту призводить до виникнення нової проблеми – утилізації відходів. Адже на масці вірус може зберігатися досить довго, і якщо її просто викинути в сміття, то вона залишатиметься джерелом зараження. Розуміючи це, я рекомендував КМДА розробити механізм правильної утилізації одноразових засобів індивідуального захисту.

Про роботу та майбутнє інклюзивності

У нас в Спілці працюють люди з інвалідністю, зараз всі продовжують роботу віддалено, тому для нас нічого не змінилося. Ми мали проводити низку семінарів для обласних адміністрацій зі впровадження інклюзивного дизайну в міський простір. Провести їх ми тепер можемо тільки онлайн. Але є й хороше у цій ситуації – залучити закордонних експертів вийде значно дешевше, аніж оплачувати їхній приїзд.

Ця криза, скоріше за все, змінить нас усіх. Тепер ми будемо більше цінувати можливість вільного пересування, спілкування. Сподіваюся, що зміниться і ставлення до інклюзивності. В Україні близько 40% населення – маломобільні громадяни: або люди похилого віку, або люди з інвалідністю, або ті, хто тимчасово втратив мобільність. Всі вони є споживачами інклюзивного дизайну. Проте ця проблема досі не привертала достатньої уваги. А в умовах карантину ми всі стали «маломобільними громадянами» на деякий час і, як ми вже відчули, це зовсім інше життя.

Світові парадигми ведення бізнесу зазнають змін, вдосконалюються. Для компаній, що прагнуть працювати на міжнародних ринках, питання інклюзивності стає як ніколи актуальним. Втримати ринок – означає дбати про інклюзивність, про комфортні для людей технології, думати про те, як ваш продукт змінить їхнє життя. Для всіх нас криза має стати точкою відліку – для переосмислення сенсів та втілення змін.

Олександр Ворона: «Ми всі тимчасово стали маломобільними — і цей досвід змінить нас»