Нещодавно декан Києво-Могилянської Бізнес-Школи Олександр Саврук узяв участь у програмі «Україна розумна» з Володимиром Єрмоленком на Громадському телебаченні. Говорили про те, хто такий сучасний лідер, чому ідея веде за собою краще, ніж людина, про відкриті системи і чому саме вони визначатимуть майбутнє. Ділимось ключовими тезами інтерв'ю.

Про сутність бізнесу

Бізнес — це про створення цінності, і творчість тут точно присутня. І це вже не тільки про виробництво, як це було в останні 100-150 років. Це про цінність, яка має бути прийнята і в персональних, і в більш широких логіках сприйняття. Тож у нинішньому мінливому середовищі це завжди дуже творча задача.

Про те, що приводить людей до бізнес-школи

Гроші в бізнесі — це можлива винагорода за певні зусилля. Часи, коли людина компенсувала, скажімо, напівголодне дитинство, закінчуються. Сьогодні, коли в тебе є «будинок, три сини, три дерева», чекіни в усіх музеях та на всіх островах, виникає питання: «А що далі?» Звісно, таке стається переважно після 30. І якщо людина проактивна, їй хочеться чогось більшого.

Вона є успішною за формальними ознакам, прийнятими в суспільстві. І правила, де успіх вимірюється грошима, цифрами і так далі, вже сутнісно людину більше не задовольняють. Вона хоче і може більше створювати, впливати. При цьому раніше все життя було в тих вимірах успіху. Інших правил гри вона не знала, інших точок опори, інших моделей дій, однак бачить, що вони існують десь за кордоном, у «нормальних світах». Ми намагаємося пошуки цього нового забезпечувати.

Ми у kmbs створюємо таке середовище, де в певній логіці разом міркуємо «вголос», ділимося. Учасники приносять в аудиторію свій досвід, свої сумніви, свої приховані глибинні питання. Коли бачать, що поруч такі ж, як вони, їм стає легше відкритися. Ми разом працюємо над системними знахідками, розглядаємо кейси, рефлексуємо. Ми знаходимо розуміння. Все це народжує можливість створити власну, проактивну суб’єктну логіку: «А як я тепер буду ставитися до світу, з розумінням природи людини і природи систем», як ми це називаємо, соціальних систем. Тоді наш учасник починає бачити в собі, як у керівникові, нові можливості, здатність впливати в більших масштабах.

Про ідею та мистецтво

Ми тішимося від композиційних рішень, дизайну, синтезу. У нас є поняття модель, композиція, гармонія в моделі. Ми працюємо над створенням природних збалансованих систем, людських систем, незалежно від того, чи це компанія, чи інша спільнота. Держава, місто, міністерство, якщо треба. Немає значення, що це за спільнота, якщо вона має спільне смислове поле, відповідь на питання, для чого вона існує. Лідеру цієї спільноти, системи, треба створити Ідею — таку композицію правил, інфраструктури, матеріальних і нематеріальних речей, щоб вона стала гармонійною та існувала без «штовхання» з боку менеджера. І тут дуже багато творчості, спорідненої з сучасним, актуальним, мистецтвом.

Про управління

Людьми не управляють. Управляють або системами, або ролями, які беруть на себе люди. Не можна людиною управляти. Хай хтось мною покерує. Пройшли ті часи. Але, якщо я свідомо заходжу в роль, вибираю власну ідентичність через вибір ролі, тоді я приймаю правила гри, які мені пропонують. І для спільного успіху краще зіграти разом за цими правилами гри. Якщо ж ви не хочете бути в цій грі — хочете грати у футбол, а тут грають у баскетбол, то очевидно, ви не на тому місці і не в тій ролі.

Про лідерів

В індустріальну епоху, та й раніше, управлінські підходи будувались на управлінцях з «божим даром», як називають харизму. Тоді це забезпечувало ефективніший вплив на людей навколо. Сьогодні ж у світі відбувається перехід від закритих систем, де хтось впливає, штовхає, а хтось на цей поштовх реагує, — до відкритих систем, із спільним смисловим полем, де свідомо об’єднуються самомотивовані суб’єкти.

Нещодавно почув цікаве слово self-starters про таких людей, які спроможні самі щось робити, приймати рішення, зі своїм баченням світу, які природним чином розуміють, що таке відповідальність за себе. Якщо вони входять у «гру», вони розуміють свою роль, міру впливу на більш широкі системи, ефективність спільних дій через цю гру. А «правила гри» — це та ідея, яку хтось має створити. Вплив через ідею набагато потужніший, системніший, аніж будь-який лобовий вплив людини на людину.

Про ролі у відкритих системах

У таких системах ти не обов’язково маєш обирати роль творця ідеї. Є ролі виконавчі. Зазвичай люди тяжіють до свого природного типу реалізації власного «Я». Ми ж шукаємо сродну працю за Сковородою. Наприклад, творці нового — вони для системи стабільної не дуже зручні, але саме вони забезпечують поступ. Є піонери нових парадигм, апостоли, які беруть на себе відповідальність і впроваджують нові, але не власні, ідеї та забезпечують сталість нової системи. А є ті, хто радий просто виконувати правила гри, і всі від того тільки виграють.

Про екосистеми

Сьогодні сутнісно змінились важливі для вчорашнього дня поняття. Кордони держави сутнісно вже не є такими, як були 50 років тому, також змінився тип відносин між державою та громадянами. У бізнесі те саме — він уже не може бути регульований у логіці тільки однієї держави та конкурує і взаємодіє незалежно від державних чи культурних кордонів.

Тож через інформаційні та смислові потоки можна працювати з американцями та китайцями у одному проєкті, перебуваючи в Україні. У цьому випадку IT, енергетика, наука, освіта, військові моделі вже мають екосистемну логіку. Кластери є прикладами регіональних відкритих систем, які забезпечують як конкуренцію, так і взаємодію.

Якщо український бізнесмен себе бачить, наприклад, в екосистемі Фейсбуку, то має працювати за стандартами Фейсбуку. Ці стандарти створюються не ним, тож він має акцептувати цю логіку і зрозуміти, яка у нього стратегія — нішевого гравця, R&D гравця тощо.

В Україні є люди, які створюють свої хороші пропозиції цінності для ширших систем, але їх ще інфраструктурно тут підтримують не так ефективно і швидко, як це могло би бути у більш розвинених суспільствах.

Візьмемо, до прикладу, Ілона Маска, хоч це й трішки притертий приклад. Нещодавно якось була сказана фраза, що Роскосмос сьогодні конкурує вже не з NASA, а з «колективним Ілоном Маском», і хто виграє, як на мене, вже очевидно. Тобто суб’єкт має ідею та виходить із пропозицією на якусь професійну спільноту, і вона об’єднується. Такі умовні «долини» готових до об’єднання людей є в різних країнах, у тому числі, і в Україні. Навіть якщо вчора я із ними мав проблеми чи конкурував, сьогодні кажу: «Давайте об’єднаємо наші зусилля і полетімо на Марс», а вони відповідають: «О, як цікаво».

Всі домовленості відбуваються зазвичай значно швидше, ніж раніше, створюється відкрита структура, у якій вже немає важких управлінських традиційних відносин всередині. Ця структура може також швидко розпастись після того, як смислова взаємодія суб’єктів завершується. У процесі суб’єктність аж ніяк не втрачається — після того, як ви створили нові можливості, кожен суб’єкт рухається далі як суб’єкт.

Деякі речі неможливо зробити, якщо не існує екосистемної, свідомо взаємозалежної логіки відносин. Наприклад, ви хочете пересісти на електричний автомобіль, але для цього має бути заправка, ремонт, постачальники тощо. Без існування ширшої системи гравців, стандартів ви не зможете реалізувати цю ідею.

Поки що в українському суспільстві немає розуміння необхідності цього процесу серед критичної маси людей, які приймають рішення. Але ми бачимо, що є такі прагнення у людей, які пройшли навчання у бізнес-школі — вони тяжіють до співпраці один з одним і намагаються цю логіку, культуру взаємодії розповсюджувати у своєму колі впливу.

Про освіту

Часто у наших освітніх закладах ще немає сутнісного, ціннісного ставлення до знань, умінь в контексті їх застосування у творчих діях. Університет — це дуже важлива річ, але він став продовженням середньої школи. І тут мало хто робить акцент на спроможностях — творчих, лідерських тощо. Натомість концентруються лише на навичках та компетенціях, таких собі виконавчих сутностях.

Я часто розповідаю учасникам kmbs про так званий сінгапурський тип освітнього «продукту» в середній школі. Там визначення починаються двома симпатичними фразами: to be able to… — створювати спроможності людини до… Знаннєвої парадигми на сьогодні вже недостатньо, все можна зараз вирішувати у 1001 спосіб. Треба знати, до чого ці знання, де їх брати і до чого їх застосовувати. Треба виховувати людину з відкритим образним і цілісним сприйняттям світу.

Скажімо, управління — це вже далеко не економічна дисципліна. Проблема в тому, що у нас концепції «менеджменту» викладають на базі вчорашніх економічних спеціальностей. Це неправильно, бо управління — це про відносини між людьми у соціальних системах в першу чергу. А це інша природа знань.

Середня школа має формувати людину. Формувати особистість, формувати характер, у першу чергу. І спроможність бути відкритим, самодостатнім, сильним, розуміти, як влаштований світ, робити власні висновки. Є популярна фраза «вчити критичному мисленню». Мені цього недостатньо. Критичне мислення все одно вторинне. Це означає, що щось відбулось, і я маю його критично оцінити. Творче мислення мені більш симпатичне. А ще середня школа має навчити дитину вчитися самостійно упродовж життя.

Університет має давати той тип універсальних знань, після якого людина має йти вже у будь-яку спеціалізацію — від підприємницько-створювальної до науково-дослідницької.

Про перспективи України

У майбутньому Україна — це країна із власною ідентичністю, яка не є блідою копією західних держав, західної цивілізації, створює цінність для світової цивілізації, свій вклад. Вочевидь, вона багато чого бере й звідти, але знайшла себе, отримала досвід взаємодії з іншими цивілізаціями східного, південного типу.

Ми регулярно отримуємо «щеплення» різними ситуаціями, які дають нам можливість більше зрозуміти, хто ми є, які ми різні, яке різне у нас, українців, бачення майбутнього. Але зараз Україна відкрита, люди їздять по всьому світу, навчаються в усьому світі. Україна показала, що у нас є суб’єкти, спроможні до самоорганізації. Нам ще треба вчитись, як працювати з ідеями, створювати в собі лідерство і лідерів, які можуть працювати з комплексними ідеями, що об’єднують людей.

Культурний аспект — вміння взаємодіяти і домовлятися — у нас теж поступово формується. Це повага до іншого, розуміння іншого, емпатія. Усе це у молоді більш-менш з’являється. Звичайно, є проблема соцмереж, які фрагментують. Адже можна через екран собі створити міні-світ і там залишитися назавжди. І тоді важливе питання: молодь, яка сидить в екрані, — чи вона бачить ширший контекст? Але наші Майдани, розвиток інтелектуальних секторів в Україні показує, що ми маємо дуже хороший людський та емоційний потенціал, який може бути проявлений у творчому сенсі. Коли ми почнемо створювати і пропонувати світу українське, яке стане затребуваним і популярним, тоді Україна відбулася.

Джерело: hromadske.ua

Олександр Саврук: «Тепер лідер — людина з ідеєю, а не з харизмою»