Імператив бізнесу — бути добрим громадянином: впевненим у собі, але зосередженим на інших. Часто чуємо ту чи іншу варіацію відомого висловлювання Джеффрі Іммельта, та значно рідше усвідомлюємо, що тут ідеться про чесноти. 

Очевидна проблема: поняття «чеснота» визначити складно. Ми його розуміємо інтуїтивно, але трактуємо, виходячи зі свого досвіду, з потреби історичного контексту, зі своїх сприйняттєвих ґраток, цехових, наприклад. Чесноти зазвичай визначають описово, через переліки і списки. Віра, надія, любов, доброчесність, смиренність, поміркованість, терплячість, щедрість, старанність, лагідність, гідність, завзятість, духовний авторитет, мужність, серйозність, побожність, абощо. Списки нарощуються і скорочуються, а саме поняття вислизає. 

• Прагнення людини до дієвого щастя. 

• Зусилля поводитися добре і одночасно благо, яке принесе це зусилля. 

• Повністю розвинена спроможність людини, яка стосується волі й інтелекту. 

• Розум, воля і почуття скеровані на добро.  

• Радість, яку переживаєш від спроможності творити моральне добро, навіть ціною жертв і через внутрішні перешкоди.  

• Тип поведінки і свого штибу громадська власність. 

• Елементи публічної ідентичності, «обмежувачі», природні за своїми законами. 

• Сукупність етичних принципів і правил, визначених законом. 

• Якість, яка дозволяє виконувати якомога краще свою роль. 

Всі ці визначення — коли комплементарні, коли конфліктні — звучали під час розмови в kmbs. Кожен зі спікерів, залишаючись в полі своїх компетенцій, формував протягом двох годин насиченої розмови смислове поле складного поняття «чеснота». 

Наталя Старченко — історикиня, докторка історичних наук, авторка інтелектуального хіта «Честь, кров і риторика. Конфлікт у шляхецькому середовищі Волині» — апелювала до досвідів шляхти XVI—XVІІ століття.  

Чесноти — не емоція, а суто спонука для дії, дієвий акт. Захист честі — конкретні практики. Якщо ти народився шляхтичом, то живи поштиво, яко шляхтичові належить: в політичній сфері, в співіснуванні з собі подібними, в ставленні до підданих. Мислення про державу має такий спосіб: держава — це ми, держава розвивається, поки ми поводимося у відповідності до чеснот, псування чеснот означає псування держави, добробут держави означає поштиве життя особи. В ті часи любили посилатися на метафору Аристотеля: ми всі в одному човні, значить, всі попливемо до берега чи всі потонемо. І одна з чільних чеснот тут — згода. І відразу за нею — справедливість: віддати кожному, що йому належить. Ми живемо, поки тримаємося свого права і не порушуємо права іншого, його честі і доброї слави.  Якщо так сталося і ти порушив добру славу іншого, то поспішай це виправити зло без судового вироку і тиску, зроби це добровільно. Та нарешті доброчинність: не втомлюватися служити — вітчизні, народу, спільноті, іншому. «Мої герої це називають в категоріях дару від дару, — уточнила Наталя Старченко, — обміну симетричними дарами; віддаємо з радістю, приймаємо з вдячністю, і тим ми пов'язані». Саме ці засадничі принципи спільноти дають відчуття єдності.      

Лариса Денисенко —  адвокатка і правозахисниця, одна з адвокатів, які представляють інтереси громадян в Європейському суді з прав людини, співзасновниця «ЮрФем» — поділилася з аудиторією труднощами правової визначеності, що з ними стикається право через нечіткість визначення морально-етичних категорій.  

Чесноти правництва — повага до людини і людяність, які ми маємо демонструвати всім своїм професійним життям. Інституційні норми працюють на благо людини, враховуючи все різноманіття людей, а значить, відкриваються нескінченні можливості до діалогу. Таким є представництво правників. В українському правництві кожна спільнота (суддівська, адвокатська, прокурорська) має свої кодекси етики, ніби живуть за різними етичними постулатами. Не втратити при цьому в собі людини важить: тут і емпатія, і доброчесність, і служіння, і активна позиція — то і буде чеснотний спосіб життя: «Виклик до правозахисту нині — не лише тренувати в собі м'яз людяності, а й думати про людей, які знаходяться у вразливих станах».   

Антона Мартинова (засновника видавництва «Лабораторія») і модераторка Ганна Улюра заохотила поміркувати про аретологію в буквальному її значенні. Адже це зараз ми її називаємо наукою про чесноти, колись аретологія була збіркою діянь видатних людей.  

Біографії в секторі нон-фікшн завжди були і залишаються найзатребуванішими. Якщо розглядати чесноту як внутрішню якість людини, що допомагає торувати шлях до благої мети, то читання біографій видатних людей буде таким собі мапуванням цього шляху. Залишатися людиною в оточені інших людей і навчатися обмеженням, які забезпечать таке співіснування. Хітами-біографіями «Лабораторії» (розказав Антон Мартинов) є «Черчилль і Орвелл» Томаса Рікса та «Гітлер і Сталін» Лоренса Ріса; яким би бентежним фактом не виглядав успіх другої книжки, він все ще стосується інструментів самообмеження.        

Філософ, правник, засновник освітніх платформ «Клуб творчої філософії» та «Майстерня політичних трансформацій» Олександр Комаров підхопив і розвинув тему вольового обмеження як людського в людині.  

Біологічне, психічне, моральне життя людини має певні закони, що на практичному рівні  не відрізняються від законів природи. Але в цих процесах саме людина приречена на мораль. Чесноти притаманні людині, в тваринному світі ми не бачимо такої міри самообмеження. Людина індивідуалізується в процесі соціалізації, вона не розчинена в спільноті, але й не може існувати без інших. Ми повсякчас мусимо дбати про власні межі, але мати гнучкі границі з іншими людьми. Це називається вразливістю, її можна і треба буферити (інакше то буде вкрай травматичним досвідом). В ролі буферу — мораль. В ролі інструменту моралі — чесноти, себто моральні самоподолання. Я можу як індивідуальність досягти своєї мети у вельми агресивний спосіб, я можу стати пасивним і повністю загубити мету в колективних процесах, але якщо я знайду позицію, де моє самовдосконалення слугує інтересам суспільства, то і буде простором реалізації чеснот. Мати формальні чесноти — тільки початок. Мета — активне життя, коли  пройшли вимір вразливості і граємо в гру win-win, врівноважуючи свій успіх щодо інших гравців. На цьому етапі чесноти стають принципами, котрими люди дійсно керуються, а не формально їм відповідають. «І виходить, що правильно здійснений успіх є запорукою набуття чеснот», — акцентував Олександр Комаров.