У місті Сієна є площа Пьяцца-дель-Кампо, над якою височить вежа. Площа — це ринок, майдан, громадське спілкування, місце, де люди зустрічаються на рівних. У вежі ж сидять ті, хто править містом.

Зазвичай історію пишуть як історію ієрархій — держав, церков, корпорацій, бо всі ієрархії дуже добре задокументовані. Проте, як каже Ферґюсон, не менш, а подеколи навіть більш значущими стають горизонталі. Хоча їхня діяльність не зафіксована в жодних документах, у певний час вони мають велику вагу. Власне, ця книжка про ієрархії і мережі, про горизонталі і вертикалі.

Гутенберг і сучасна доба

Виступаючи на форумі ЄС в Києві, Ніл Ферґюсон сказав, що серед політологів, істориків, журналістів поширена думка, що епоха, яку ми переживаємо, нагадує 1930-ті роки. Більша напруга у світі, торгівельні війни, до влади приходять популісти (у 1930-тих – фашисти та інші радикали). Але Ферґюсон не погоджується з таким порівнянням. Натомість він проводить, на перший погляд, дуже дивну паралель — порівнює наш час з тим півстоліттям, коли Гутенбергом був винайдений друкарський верстат. Епоха появи книжок характеризується справжнім проривом у швидкості поширення інформації, в її доступності, кількості, у вмінні людей переробляти цю інформацію. А в наш час аналогом винаходу Гутенберга є інтернет.

Ієрархії чи мережі?

У книзі описується багато різноманітних ієрархій та мереж. У ній йдеться про те, як повсякчас горизонталі й вертикалі дуже сильно між собою конкурують. Часом домінують горизонталі, а часом — вертикалі. Коли ж важливіші «вежі», а коли — «площі»?

Світ проходить крізь різні стадії розвитку. Зміну однієї на іншу марксисти називають революцією (хоча насправді, як ми знаємо, революція буває еволюцією). Але йдеться про великі трансформації — про те, що футуролог Елвін Тоффлер назвав «фазовим переходом».

В епоху стабільності домінують ієрархії, а мережі є вторинними. Але на певному етапі суспільство виростає — технологічно, організаційно, духовно, економічно. І стара система більше не годиться. У цей момент ієрархії втрачають свою владу — і владу набувають мережі. В суспільстві відбувається прорив — фазовий перехід, який охоплює різні сфери. Далі поступово все стабілізується — і будується нова ієрархія. Вона знов підпорядковує мережі — наступає епоха стабільності.

Перша фаза в історії людства — племінна, первісна. Люди живуть просто, без сільського господарства. Класичні ієрархії — це ієрархії племінні. Далі відбувається прорив. Його здійснюють кочовики — ті, що не живуть в старих системах. Проходить сільськогосподарська революція. Потім знов запановують ієрархії — знову вежі.

В епоху стабільності домінують ієрархії, а мережі є вторинними

В епоху стабільності домінують ієрархії, а мережі є вторинними

У наступний фазовий перехід з’являється те, що прийнято називати «етичними системами». Ієрархії руйнуються — руйнується Римська імперія. Сили набуває мережа християнської релігії. Ферґюсон запитує: чому християнство стало таким привабливим в ті часи? Тоді вирували епідемії, і величезна кількість людей гинула. Натомість в християнських громадах, які жили за новими заповідями (турбота про ближнього, обов’язкове відвідування хворого тощо) відсоток тих, хто виживав, був суттєво вищим, ніж в розпорошеному позахристиянському суспільстві.

Чергові ієрархії руйнуються проповідями Мартина Лютера, появою друкарського верстату, науковою революцією. Виникають різноманітні мережі: мережі проповідників, реформаторів релігії, наукових товариств. Коли закінчується період нестабільності й наступає стабільність, виникають корпорації, банки, уряди національних держав. Це все «вежі».

Подобається нам це чи ні, але ми живемо в епоху нового фазового переходу. Традиційна система капіталізму, демократії, лібералізму, індустрій, національних держав — потроху руйнується. Ієрархії перебувають у страшенній кризі. Який зі світових урядів зараз знаходиться не в кризі? Криза врядування, криза міжнародних відносин, криза традиційної корпорації, криза традиційної економіки, демографії й т.д. І так само, як в часи появи друкарського верстату, сили набирають мережі — ті, в яких ми сидимо: Facebook, Twitter, LinkedIn, YouTube.

Можливо, років через 50 знову переможуть ієрархії. Але це будуть вже нові ієрархії. Так само, як в епоху після Гутенберга зникли старі ієрархії (поміщики, лицарі тощо) і з’явилися нові (національні уряди, корпорації і т.п.).

Закони мережі

Цікавий момент у книзі – опис початку боротьби за незалежність США. Квітень 1775 року. Хлопці, які працюють на різних підприємствах, мають задавання: одночасно спостерігати за переміщенням британських солдатів. І ось настала мить, коли було зауважено певні підозрілі речі та небезпечні маневри. Тоді два гінця з однієї точки вирушили в двох різних напрямках, попереджуючи всіх про те, що британці готують наступ. Один із них підняв величезну хвилю повстання, інший — не підняв нічого. Як так сталося? Здавалося б, двоє людей робили одне й те саме — і отримали різний результат.

Це явище простежується в сучасних соціальних мережах. Facebook дуже добре показує (а LinkedIn ще краще), що не всі вузли в системі однакові. Є люди, які збирають навколо себе набагато більше послідовників, до яких більше прислухаються. Одним із гінців був Пол Ревір (належить до найвідоміших героїв Американської революції) — його знали в обличчя, йому вірили. Тому й знали: якщо він щось каже, це критично важлива інформація — тому потрібно брати рушницю та вирушати.

Такими є закони мережі. Ми оточуємо себе людьми, які нам подобаються, які поділяють наші  погляди. «Банимо» тих, хто нам не подобається. Хтось має більше друзів чи «фолловерів», хтось збирає більше «лайків», а хтось менше.

Подобається нам це чи ні, але ми живемо в епоху нового фазового переходу. Традиційна система капіталізму, демократії, лібералізму, індустрій, національних держав — потроху руйнується. Ієрархії перебувають у страшенній кризі

Подобається нам це чи ні, але ми живемо в епоху нового фазового переходу. Традиційна система капіталізму, демократії, лібералізму, індустрій, національних держав — потроху руйнується. Ієрархії перебувають у страшенній кризі

Вертикалі чи горизонталі: що нам потрібно?

Зараз ми, нарешті, маємо національну державу, яку потрібно розбудовувати. Але цього ніхто не хоче робити, бо є проблема ставлення українців до держави – воно переважно негативне. І це зрозуміло, бо раніше держава була силою, яка всіх давила.

Френсіс Фукуяма каже про три рівні політичного розвитку: держава, верховенство права та самоврядування. Якщо немає першого поверху, не можна побудувати другий. Тобто без створення державних інституцій ми далеко не підемо. Але чи обов’язково вони мають бути «вежами»? І чи можна створити інституції, які ґрунтуватимуться на мережах?

Ще в 1990-х роках кружляло прислів’я: якщо програмісти пройдуть до влади, то міністерства замінять на окремі скрипти. Власне, це і потрібно зробити. Тим більше, що приклади хороших державних інституцій вже є. Візьмемо систему ProZorro. Чи це «вежа»? Ні, це мережа — мережа закупівельників і постачальників, які взаємодіють у горизонтальній площині. Але є ще й третій елемент. Це громадянські активісти, які слідкують за чим, як все відбувається (і для цього є величезна кількість інструментів). Отже, це «площа», а не «вежа». Ця система обігнала на два покоління свої європейські аналоги.

Ще один приклад – Естонія, яка побудувала потужну державну машину, яка функціонує як мережа. Швеція, Фінляндія, Канада, Ісландія, Швеція, Нова Зеландія створюють схожі речі. У цей переломний момент найбільш сучасні держави мережеві, горизонтальні.

Що це означає для нас? Те, що нам непотрібно залазити на останній поверх вежі. Ми можемо будувати державні інституції на рівні коренів трави.

Демократія і реформи

У своїй книзі «Політичний порядок і політичний занепад» Френсіс Фукуяма згадує реформу держуправління, яка була проведена у Великій Британії за якихось 10-15 років – а в США на це знадобилося 50 років. Чому така велика різниця? Причина проста — демократія.

Це проблема, коли демократія з’являється раніше, ніж спроможні державні інституції

Це проблема, коли демократія з’являється раніше, ніж спроможні державні інституції

Америка була демократичної країною, і демократичні механізми в ній були приватизовані олігархами (хоча ці речі називалися іншими термінами). Натомість у Великій Британії зібралися декілька лордів зі своїми молодими секретарями і швидко провели реформу, яка підняла держуправління на новий рівень. Фукаяма каже: «Це проблема, коли демократія з’являється раніше, ніж спроможні державні інституції».

У Грузії реформи були проведені дуже швидко, проте на наступних виборах народ проголосував за тих, хто відкотив значну частину реформ назад. Як дуже вдало сказав один політолог: «Грузинський народ штовхали в спину швидше, ніж він міг переставляти ноги». Навряд чи авторитаризм запрацює в українських умовах. У нас немає спадкової аристократії. Немає азійської традиції сильної держави і слухняних громадян. Українці не звикли підкорятися. Так, це проблема, що демократія з’явилася в нас раніше, ніж спроможні державні інститути, але доведеться грати цими картами.

Як же будувати державу? Знаходяться люди, віддані ідеї державотворення. Причому це необов’язково державні службовці. Це ті, хто готовий віддавати справі свій час, сили, здоров’я, життя. І просто потроху розбудовувати інституції за тими підручниками, які вже давно є. Є угода про Асоціацію з ЄС, де в додатку прописано — що, коли та як потрібно зробити. Звичайно, потрібно будувати «вежі», бо без них ми далеко не підемо. Але зараз українське державотворення більше відбувається в мережах (наприклад, становлення армії, формування патрульної поліції). Ми живемо в часи, коли мережі набувають сили, і це створює величезні можливості для кожного з нас.