Фундаментальні навички сучасної людини

Сьогодні як у західному світі, так і в Україні, ми помічаємо повернення філософії в публічний простір. Ми бачимо зростання інтересу до філософії в широкому значенні. Вона пов’язана з набором певних навичок, у яких нині відчувається все більша потреба: вміння читати, писати та говорити. Зараз ми відчуваємо потребу заново відкривати в собі ці компетенції.

Ми втратили навички читання в широкому сенсі. Дивлячись на витвір мистецтва, ми привчаємося його читати; коли ми слухаємо музичний твір – ми його читаємо. Читання – це закодована в символічних системах інформація. Ми часто читаємо «по діагоналі», ми звикли отримувати поверхневу інформацію з третіх чи четвертих джерел.

Сьогодні виникає дуже багато клубів, спільнот, починаючи від університетських і закінчуючи бізнесовими, які практикують повільне читання. Воно навчає нас  декодувати інформацію, переводити абстрактні символи на мову сенсів. Ця навичка є затребуваною і ми бачимо, що сучасній людині її важко практикувати.

Ми щодня отримуємо тисячі квантів інформації. Та що дозволяє нам перекласти інформацію мовою знань? Когнітивні психологи, соціологи, нейрофізіологи вказують, що саме читання тексту є центральним. Коли ми дивимося на відео, то сприймаємо його пасивно. І мова йде не про наше бажання чи небажання сприймати інформацію, а про специфіку роботи мозку. Певні ділянки мозку, які відповідають за аналітику, критичне мислення більше включаються, коли ми читаємо тексти. Декодуючи книжки, ми створюємо знання. А цей перехід від набору інформації до цілісних структур – і є нашою головною метою у навчанні.

У своїй книзі Альберт Гор вказує на небезпеку того, що більшість американців отримує новини з телебачення. Цей пасивний відеоряд дозволяє впливати на людину, оскільки вона сприймає вже готову, упаковану картину сенсів.  Вона не сама дешифрує інформацію, як це відбувається у випадку з текстами.

Ділянки мозку, які відповідають за аналітику, критичне мислення, більше включаються, коли ми читаємо тексти. Декодуючи книжки, ми створюємо знання

Ділянки мозку, які відповідають за аналітику, критичне мислення, більше включаються, коли ми читаємо тексти. Декодуючи книжки, ми створюємо знання

Про серйозні книжки

Що таке серйозні книжки? Це – книжки, написані фахівцями або тими, кому довіряють авторитетні освічені люди. Існують книжкові огляди, списки авторитетних досліджень з історії, економіки, філософії та інших сфер. Одне з завдань університетів, на відміну від самоосвіти, полягає в тому, що вони повинні формувати у студентів критерії відбору джерел.

Для того щоб навчитися мислити, ми маємо менше читати новин і якомога більше читати серйозні книжки та статті. Наприклад, однією з таких книг є поки що не перекладена українською праця гарвардського психолога Стівена Пінкера «Просвітництво тепер» (“Enlightenment now”), яка вийшла цього року. У своїй роботі він наводить аргументи на користь того, що ми живемо в кращому зі світів, що людство прогресує, і на підтвердження цього надає факти, статистичні дані. Пінкер вказує на те, що з якоїсь причини інтелектуали не помічають прогрес людства, більше того – ненавидять його.

Про навичку писати

Практика повільного читання, вміння аналізувати текст, реконструювати основні ідеї, навчання через серйозні книжки потребує іншої чесноти – писання. Наша пам’ять працює таким чином: якщо ми не включаємо наші нові знання й досвід у певну систему координат – все це втрачається. Дуже важливо створювати уявну систему координат, у яку ми вбудовуємо свій досвід від прочитання якогось тексту, спілкування з цікавою людиною. Таким чином виникатиме взаємодія наших ідей, досвідів.

Саме тому нам важливо навчитися викладати свої ідеї чи враження в невеличких текстах (есеях), від 3 до 15 сторінок. Так ми практикуватимемо переклад власних думок і вражень мовою тексту.

Про вміння говорити та слухати

Уважне слухання – ще одне втрачене вміння. Коли ми читаємо, то привчаємося стримувати свої враження і давати слово авторові. Це також слухання. Коли ми читаємо складний текст, нам важливо прислухатися до автора і не поспішати з власними висновками.

У писанні текстів також важливо не сприймати свої думки, як готові, ніби відсторонюватися від своїх первинних ідей. Мінус соціальних мереж в тому, що ми одразу викидаємо в простір неготові, невідшліфовані емоційні репліки. Те ж саме стосується й розмови, дискусії, де ви відстоюєте свої аргументи.

Коли ми читаємо складний текст, нам важливо прислухатися до автора і не поспішати з власними висновками

Коли ми читаємо складний текст, нам важливо прислухатися до автора і не поспішати з власними висновками

Наприклад, як легше переконати людину у будь-якій сфері: моралі, політиці, бізнесі, релігії? Спочатку потрібно дати опоненту можливість висловитися, а не починати одразу контратакувати. Якщо його позиція протилежна, не потрібно казати, що він говорить нісенітницю, оскільки таким чином ми принижуємо людину, відмовляємо їй у статусі раціональної істоти. Потрібно сказати: «Я розумію, чому ти так думаєш. Я розумію підстави твого мислення», – це навичка відтворення логіки висловлювання опонента. Коли ви дієте в такий спосіб, то виграєте для себе хвилини поваги. А вже потім починаєте переконувати.

Перед тим, як спростовувати позицію опонента, дайте йому змогу дізнатись, що ви розумієте його логіку, контексти, які стоять за його позицією. Це схоже на шахову партію: якщо ми граємо тут і тепер, нам важливо знати, у яку партію грає наш опонент.

На мою думку, ми привчаємося слухати, коли засвоюємо три головні навички. Слухання– це вміння ставитися з повагою, з пієтетом, з увагою до іншого, яке неможливе без повільного читання книжок, праці над своєю мовою, розуміння того, як ведеться дискусія. Тільки тоді слухання має сенс. Якщо ми не привчаємося до дискусійної раціональності і не розуміємо, що світ має різні альтернативні пояснення, нам слухати немає сенсу.  Тобто, читати, писати й говорити – це ключові навички, які вчать нас мислити.

Ми всі – філософи, тільки не знаємо про це

Довгий час в історії людства, починаючи з Месопотамії й закінчуючи серединою ХХ-го століття, існувало те, що можна назвати відповідальністю еліт. Невелика група людей визначала політику, культурне, релігійне спрямування, певний порядок у межах соціальної системи. На них і покладався весь тягар відповідальності.

У третьому томі «Історії англомовних народів» Черчіль говорить, як британські політики вийшли в народ. Це відбулося тільки десь в середині ХІХ-го століття. Тепер вони формували свої промови до народу не у своїх закритих клубах, не в парламенті. Їм довелося перебудовувати власну риторику, виходячи на публічний рівень.

У ХХІ-му столітті, коли всі мають доступ до соціальних мереж і можуть висловлювати власні позиції, ми стикнулись із великим викликом. Не маючи навичок читати, писати і говорити, ми дуже легко потрапляємо під вплив і засвоюємо чуже. Ми не бачимо межі між власним баченням і тим, що вкладають у нашу свідомість.

Саме тому сьогодні є великий попит на філософію загалом, і на три фундаментальні чесноти зокрема. Якщо ще не всі з нас є філософами, то повинні ними стати. Нині ми кожен день робимо ті речі, що раніше називалися філософськими. Ми оцінюємо інформацію: висловлювання політиків, прокурорів, блогерів, дипломатів. Ми маємо право голосу, обираємо владу, впливаємо на певні процеси (або ілюзорно впливаємо). Від того, настільки якісно ми можемо оцінити, наприклад, політичні програми, багато що залежить.

Зростання ролі кожного з індивідів, розчинення поняття еліт через створення такого феномену, як соціальні мережі, покладає зайвий тягар на всіх членів відкритого суспільства. Кожен має сам приймати рішення, бути інстанцією оцінювання, розуміння й обробки інформації. Різноманіття шляхів до підтасовок, маніпуляцій, пропаганди буде тільки збільшуватись. Це неминуче, якщо ми не стаємо самостійно мислячими людьми, які можуть аналізувати, критично ставитися до пропонованих фактів.

Нині ми кожен день робимо ті речі, що раніше називалися філософськими. Кожен має сам приймати рішення, бути інстанцією оцінювання, розуміння й обробки інформації

Нині ми кожен день робимо ті речі, що раніше називалися філософськими. Кожен має сам приймати рішення, бути інстанцією оцінювання, розуміння й обробки інформації

Цікаво, що й за таку позицію ми несемо відповідальність. Коли ми кажемо: «Ні-ні, ми – не філософи. Навіщо нам так себе перевантажувати?» – то добровільно надаємо право іншим все за нас вирішувати. І при здійсненні цього вибору ми зв’язуємо себе наслідками такого рішення. Якщо ми відмовляємося розуміти, що відбувається, то не повинні й скаржитися на ті наслідки, які виникають.

Що нам заважає розвивати в собі перелічені навички, подивитися на власний світогляд та на свої можливості критично? Насамперед, думка, що певні речі дані нам від природи. Наприклад, дехто вважає, що оскільки його в школі навчили читати, то він вміє читати книги. Це вже помилка. Те ж саме стосується й писання. Зараз 75-80% студентів не можуть написати нормальний есей. Якщо людина вміє виводити літери чи натискати на клавіші, то це не означає, що в неї без проблем вийде написати текст.

Про культуру мислення

Ми вважаємо, що здатність мислити маємо від природи, адже в нас є мозок, нервова система. І коли нам хтось каже, що мисленню треба навчатися, що мислення – це те, що має засвоюватися, ми ставимося до того з іронією. Щоб проілюструвати, що мислення не є природним феноменом, звернемося до наступного прикладу. Ми всі дихаємо, утім, якщо будемо підійматися на високу гору без підготовки, нам буде бракувати повітря, ми матимемо проблеми з диханням. Тобто, ми всі дихаємо, але культура дихання передбачає певну підготовку.

Схожа історія і з почуттями та емоціями. Дуже важливо розвивати свої емоції, тому що вони невичерпно можуть культивуватися та поглиблюватися. Про це пишуть сучасні дослідники. Потрібно вчитися розуміти один одного, співчувати, відчувати радість. Філософ Марта Нуссбаум навіть говорить, що ми повинні вчитися осмислено ненавидіти. Це пов’язано з тим, що у світі не всі – друзі, і ми можемо розуміти про іншого, що в певних аспектах він загрожує нашій сім’ї, державі. Це має бути свідома ненависть, так само, як і сподівання, радість. Тобто попри те, що деякі почуття дані нам безпосередньо від природи, ми маємо їх постійно практикувати.

Ще одним поширеним упередженням є те, що окремі думки – це і є мислення. Мислення починається, коли ми розуміємо, що ці думки треба якось зв’язувати між собою, за певними правилами. Це досить складно зробити, тому що кожна думка «атакує» попередню, вони блокують одна одну через те, що ми мислимо хаотично. Основне завдання для тих, хто вчиться мислити, – перетворити хаос на порядок.

Один музикознавець запропонував цікаву аналогію. Він сказав, що музика – це не звук, вона є впорядкуванням звуків, включенням їх у певну структуру. Музика – це мелодія. Так само й людина, яка вчиться мислити, поєднує елементи в цілісність. Це вимагає від нас не тільки інтелектуальних, але й психологічних зусиль, а саме: уваги, вміння хоча б на 5-10 хвилин концентруватися. «Зламуючи», дешифруючи складний текст або візуальний ряд, намагаючись виписати своє бачення, намагаючись висловити свої думки, ми привчаємося до дисципліни мислення.

Кожен вдома може це практикувати. Я часто на заняттях, коли ми читаємо якийсь текст або обговорюємо актуальну проблему,  прошу слухачів у семи реченнях сформулювати власну позицію. Умова завдання – кожне наступне речення має розкривати попереднє. Це не повинно бути повтором, відходом від головної лінії – це має бути проводженням думки з резюме в кінці. Як показує практика, половина людей здається вже на першому реченні. Робити це дійсно непросто, але тільки так ми зможемо навчитися мислити.