Школа для лідерів,
які прагнуть змін

Дізнайся першим

Останні новини KMBS в реальному часі

Останні події та новини з життя KMBS дізнавайтеся у розділі KMBS Live що знаходиться у верхньому правому куті екрану

Відкрити kmbs live
Головна
/
Статті
/
Інтерв’ю з Іриною Горовою
17.08.2022
362
16хв
Інтерв’ю з Іриною Горовою
Люди. Лідерство і менеджмент. Культура
Як війна вплинула на шоу-бізнес, нашу ідентичність та культуру? Про це, а також багато іншого, у черговому ефірі проєкту kmbs «Проблема в іншому» Андрій Сусленко поспілкувався з Іриною Горовою, співзасновниця та СЕО MOЗGI Group та випускницею Presidents’ MBA kmbs.

«Дякую, що запросили, — каже на початку інтерв’ю Ірина. — І привіт, моя улюблена школа kmbs!». Андрій моментально реагує й питає, а що робить для Ірини саме цю бізнес-школу улюбленою?

Ірина Горова: Мені здається, це якась енергія, що йде від душі. Як кохання до людини, любов до дітей. Зі школою стався «метч» за цінностями — тому мій досвід тут став улюбленим. І взагалі, він розділив життя на період «до» і «після». Тут я знайшла друзів і відкрила для себе двері, на які раніше навіть не дивилася. У мене наче завантажили zip-файли, які я поступово розпаковувала потім — і ще більше закохувалася. Отже, зміни відбувалися не тільки під час навчання в kmbs, а ще й після. Я кожного разу в собі відловлюю цю реакцію: «Ага, я це бачила чи чула в kmbs! Варто повернутися». І повертаюся — до книжок, до своїх записів тощо.

Андрій Сусленко: Такий початок розмови надихає, попри війну, попри те, як усі ми зараз почуваємося. А як твій бізнес і ти відреагували на війну? До чого ви були готові, а до чого ні?

І.Г.: Скажу чесно, я до війни не готувалася. Я навіть не уявляла, що таке можливо. І хоча війна тривала вже вісім років, такого відчуття, як зараз, у мене не було. Це дуже прикро й сумно. Ми бачили це в новинах, але не відчували всередині. І це було моє перше усвідомлення — яка ж це прикра помилка.

Наша креативна сфера, звичайно, дуже постраждала. Це почалося ще під час COVID: відміна виступів, офлайн-подій… Зрештою, ми переробили нашу стратегію. Тоді я навчалася у kmbs, багато спілкувалася з викладачами й колегами. І якось ми пережили ковід та навіть збільшили прибуток і команду. Але війна — це зовсім інше. Десь на 95% скоротилися усі наші доходи, але найгірше — немає нічого стратегічного. Ми не виробляємо те, що потрібно зараз: ліки, бронежилети... Зараз ми робимо багато інших проєктів, які допомагають, але це не про бізнес, а радше про благодійність.

Ми шукаємо соціальні проєкти й фокусуємося на них. Ми шукаємо шляхи для трансформації і перебудування всієї системи, шукаємо нові ринки, шукаємо зовсім інший погляд на те, як працювали раніше. Це розуміння викристалізувалося у мене за місяці війни. Думаю, що ця стійкість і віра у те, що є якісь шляхи, які можуть мені допомогти у майбутньому, — це база, яку надала мені школа.

А.С.: Що саме змінилося зараз? Чи змінилося розуміння клієнта?

І.Г.: До війни ми мали сформований клієнтський вимір (це методологія школи — ред.), розклали основні бізнес-процеси. І тут почалася війна. Але я дуже логічна людина, і картинка у мене вже на той момент склалася. Зараз я розумію, що ми класно попрацювали, бо й тепер зберегли цей клієнтський вимір, але трошки змінили напрямок руху. Раніше було багато артистів, які створювали контент російською мовою. Зараз ми все перебудовуємо на українську та англійську. І, відповідно, ми не лише зберегли локальний, український ринок, а ще й виходимо на інші, європейський зокрема.

А.С.: З чого складається твій клієнтський вимір? Для кого ти працюєш?

І.Г.: На першому місці в мене артист. Без нього нічого не можливе, тому я повинна працювати на нього. Наступний клієнт — це творці, які пишуть пісні, музиканти, студії, всі, хто створює музичний матеріал. А далі — це продакшни, режисери, творці відеоконтенту. Наступний клієнт — радіостанції, телеканали, стримінгові платформи, концертні майданчики, які залучають нас до фестивалів, заходів, корпоративів. І, нарешті, усе доходить до слухача, який споживає контент.

Тут можна було б зупинити клієнтський вимір, але ми йдемо далі: до компаній, брендів, які залучають нас до рекламних кампаній, амбасадорства, корпоративів. Адже коли ти працюєш з великими брендами, вони у декілька разів збільшують твою капіталізацію. Якщо компанії на зразок Chanel чи Dior запрошують тебе стати їхнім амбасадором, це потужно працює на наш бренд.

Коли ми створили такий клієнтський вимір, усе стало дуже зрозумілим. У мене була гіпотеза, що так само ми можемо зараз вийти на європейський ринок. Ми поїздили й подивились, як там працюють. І у них, фактично, такий самий клієнтський вимір.

А.С.: Звучить так, що ти провела величезну роботу. Що тобі допомогло?

І.Г.: Наша сфера хоча й дуже усім відома, але зовсім не структурована й працює несистемно. А друга проблема нашої сфери — у тому, що вона майже невидима для держави. Ми майже нічого не вносили до ВВП, тому й права голосу практично не мали.

Я думаю, що була першою, хто з цієї сфери пішов системно навчатися. Я мала 10-річний банківський досвід та розуміла, що без побудови системи, ринку та правил роботи на ньому — сфера не може розвиватись. І додатково упевнилася у цьому в школі.

Моя команда — дуже класна й творча. А творчість не завжди ладнає з цифрами, прибутками, системами. Одним словом, зі структурою. Часто моїй команді було важко мене зрозуміти, тому я вирішила, що принаймні декільком працівникам теж треба навчатися. Їм це було цікаво, і ми нарешті змогли спілкуватися спільною мовою.

У грудні ми завершили стратегічний процес, та усі зрозуміли, куди ми рухаємось, яку цінність створюємо та як її збільшуємо. Це було надзвичайно класно! Це та робота, яка зараз допомагає нам побудувати щось інше, але за такою самою логікою.

А.С.: А як змінилася ти сама за цей час?

І.Г.: До цієї компанії я ніколи не створювала бізнес власноруч, але розуміла, як це робиться, бо працювала з VIP-клієнтами в банку. І коли ми починали, то це було наче поєднання двох планет: одна — бізнесова, це я, й друга творча — це Потап. І це нібито непоєднуване поєднання дало класний результат.

Я хотіла, щоб це була найбільша компанія. І Потап також. Ми будували її не тільки для себе, а щоб запросити до себе весь шоу-бізнес, щоб розвивати шоу-бізнес в Україні. Це було неструктуровано, інтуїтивно, наче вибух емоцій. Але, думаю, майже всі, хто створював власний бізнес, починав з хаосу: я спробую тут, і тут, а потім тут… А вже потім доходиш до етапу, коли цю юнацьку енергію потрібно перетворити на зрілу компанію. Відбудувати процеси, цілі, «загорнути» у систему.

Іноді компанії не доходять цього рівня. Вони розсипаються чи не масштабуються, або працюють тільки на себе. Я ж у певний момент вперлася у стелю й зрозуміла: щоб її пробити, треба щось змінювати, і змінювати кардинально. Бо у «підвішеному» стані довго перебувати не можна, система тебе розхитає.

Тоді я пішла до СЕО Сlub, де є класна спільнота бізнесменів, але не було нікого з шоу-бізнесу. Це була нова кров і для них, і для мене. Я побачила крутих бізнесменів, які побудували неймовірні міжнародні бізнеси. Я почала у них питати, що мені потрібно, аби стати великою, системною, структурною і не залежати ні від себе, ні від артиста. Бо артист може списатися, втомитися. І я можу втомитися. Якщо все тримається на мені, то це не стала система. Тоді мені й порадили або найняти якогось крутого СЕО, який все зробить, або йти в бізнес-школу.

Я почала питати, яку школу, і чимало людей назвали kmbs. Звичайно, були й такі, хто казав: їдь в Америку. Але я розуміла, що американський досвід не «налазить» на нашу індустрію, тому обрала kmbs — і дуже задоволена.

А.С.: Чи вдалося тобі зрештою відійти від операційного управління?

І.Г.: До війни я рухалась у цей бік і пройшла десь 40%. Уже думала, що за рік-два зможу бути лише візіонером, а не щодня вирішувати щось у зумах. Але сталося те, що сталося. І ми всі зараз починаємо майже спочатку.

А.С.: З якими упередженнями, когнітивними бар’єрами ти стикнулася, коли почала навчатися?

І.Г.: Найбільшим моїм бар’єром був «синдром самозванця». Ти начебто стільки усього зробила, але все одно є відчуття, що ти ще зовсім маленька, наприклад, щоб іти на зустріч до супербізнесменів. З одного боку, це змушувало мене постійно йти уперед, а з іншого, стримувало. Я сильно сумнівалася в собі. А у школі побачила, що я не менш крута за інших, що і я добре навчаюся, і у мене є класні думки, цілі.

Ще було у мене таке упередження, що я ніколи не зможу працювати на інших ринках, що український — це мій ліміт. Також я думала, що це не на часі, ще треба порозвиватися, гальмувала себе. Це змінилося після початку війни. Я нарешті побачила, що це можливо.

А.С.: А який твій ліміт зараз?

І.Г.: Хіба що не можу полетіти в космос. Мені здається, що всі зараз відчули — особливо ті, хто виїхав вимушено і щось шукає за кордоном, — що світ насправді дуже маленький. З Варшави до Відня, наче з Житомира до Києва. У мене є класний продукт і накопичений досвід. Коли я чую щось нове, то знаю, як його покласти на свій фундамент.

Я поїздила та побачила, як працюють європейські бізнеси. Нічого особливого у них немає, хіба що вони раніше отримали вільний перетин кордонів і швидше роблять якісь справи. А ще їхній шоу-бізнес не побудований навколо одного артиста, як часто буває у нас. У нас є умовний Потап, і навколо нього будується система. Виймаєш Потапа — система рухнула.

А ще вони відкриті, бо в них немає одного головного лідера чи він є, але дозволяє іншим заходити до системи. Ніхто нікого не поглинає, вони працюють спільно. Провокують творчість, з‘їжджаються в кемпи, залучають навіть конкурентів.

Нам про таке розповідали в kmbs: сталі системи і світові економіки працюють на колабораціях і взаємозв‘язках. Я тоді подумала: «це ж класно, коли ти об‘єднуєшся з кимось, з ким ти нібито конкуруєш». Я впевнена, і ми до цього дійдемо. Я дуже відкрита до цього, хочу побудувати екосистему, велику, сталу. Бо краще бути рибкою в океані, аніж королевою у болоті.

А.С.: А ти можеш назвати свою систему, яку ви збудували, успішною?

І.Г.: Звичайно, війна може нашкодити будь-якій системі. Але коли ти вже її маєш — вона нікуди не дінеться. Це як мозок: якщо ти класний спеціаліст — ти знайдеш собі застосування. Так і тут. Система є сталою, а команда може й мінятися.

А.С.: Деякі артисти після початку війни обрали росію. Чому ти обрала Україну?

І.Г.: У мене мама з Полтави, а в роду козаки запорізькі. Але ця ідентичність наче довго спала, а потім почала пробуджуватися. Я ніколи не хотіла жити ані в Європі, ані в Америці, ані в росії. Ніде, крім України, бо це моє коріння, мій дім. Тому коли війна почалася, навіть вибору не було. Навіть якщо я втрачу бізнес, то я не буду працювати там.

Напевно, зараз по-справжньому і народжується нація. Наче дівчина, яка встає, в неї розправляються крила, й вона каже: «Все, я сильна». Саме це я бачу зараз, і я буду це пам‘ятати, і мої діти, й онуки.

Країні дуже важлива енергія. Щоб люди віддавали енергетично: справами, грошами, допомогою, волонтерством. Країна потребує, щоб ти її не забув. Без тебе країна не виживе. І неважливо, де ти. І неважливо, чи ти робиш великі проєкти, чи маленькі. Я для себе зрозуміла, що хочу бути тут і робити те, що роблю.

А.С.: Про що ти мрієш?

І.Г.: Найперше, звичайно, мрію, щоб війна закінчилася нашою перемогою, поверненням усіх наших територій, щоб ми їх відбудували.

А ще мені хочеться бути людиною, яка зробила щось дуже важливе для України, для її культурного фонду. Хочу змінити уявлення світу про Україну. А MOЗGI GROUP — це інструмент, через який я буду це робити.

Я хочу узяти весь закордонний досвід, привезти в Україну й створити потужний «супермаркет» шоу-бізнесових лейблів. Не просто зробити якогось артиста зіркою, а створити сталий бізнес. Але це не працюватиме, поки ми не будемо системно платити податки, а держава не вважатиме нас бізнесом, що має право голосу у важливих питаннях. Адже шоу-бізнес — це більше, ніж просто співання пісень. Це неймовірно потужний вплив на населення, це прошивання культурними кодами, це робота на майбутнє. Тому наша сфера має бути, може, третьою за пріоритетністю після будівництва та аграрної.

А.С.: А якою ти бачиш роль культури для держави?

І.Г.: Я вважаю, що культура — це все, що створила людина. І вона не може бути спільною для всього світу, бо обмежена в часі, території. Наприклад, японський ієрогліф — це витвір мистецтва, це культурний код японців, а для нас він незрозумілий. Тому, коли ми спілкуємося про культуру, треба дуже глибоко розуміти, що це.

Також я проти розділення: що є культурою, а що ні. Скажімо, популярна музика — це не культура, а джаз чи класична — культура. На мою думку, не треба казати, що це шоу-бізнес, а це культура. Це все наш культурний фонд, це все наші творці. Хтось пише казки, хтось поеми, хтось вірші, а хтось пісні.

А.С.: Як, на твою думку, культура України реагує на війну?

І.Г.: Мені здається, що вона починає ідентифікуватися. Творці починають переосмилювати, починається щось таке, про що ми зможемо сказати: це — українське. Раніше співав хтось, і не завжди можна було сказати, з України він чи росії. А зараз ми відчуваємо цю різницю.

Зараз навіть ті артисти, які раніше казали, що навіть думають російською, пишуть українською. І виявляється, що можуть — і не тому, що квоти. А тому, що ти хочеш бути українцем. Це виходить нативно, від серця. І дай Боже, щоб після закінчення війни цього ставало тільки більше.

kmbs live
02.12.2022 в 13:40
300 років тому народився Григорій Сковорода, а його вчення не втрачає актуальності і нині. За версіє ...
30.11.2022 в 17:00
45 нових учасників розпочали навчання на програмах МВА. Про те, яким був їх перший навчальний моду ...
30.11.2022 в 11:00
Проєкт «Мистецтво української Сили і Духу», метою якого є збір коштів на психологічну та фізичну реа ...
29.11.2022 в 17:10
Учасники групи Presidents’ MBA-24 зустрілися з дипломатом Danylo Lubkivsky у межах чергового навчаль ...
28.11.2022 в 17:00
Минулого тижня група PMBA-24 зустрілася у стінах kmbs на черговий навчальний модуль. З 21 по 25 лист ...
25.11.2022 в 11:00
Презентація «Переробна промисловість — фундамент повоєнного економічного відновлення» Кисилевський Д ...
23.11.2022 в 17:30
Надзвичайний і Повноважний Посол Японії в Україні Мацуда Кунніорі зустрівся з учасниками Школи Страт ...
23.11.2022 в 13:00
Навчання під час війни — не лише можливе, а й необхідне та ефективне! Цю тезу ще раз довела група Ex ...