Фантазії про прийдешнє

Найбільше досягнення людського мозку – це здатність уявляти предмети та події, яких не існує в реальності. Саме ця здатність дозволяє нам думати про майбутнє. Наш мозок вміє «створювати» прийдешнє двома способами. Перший з них ґрунтується на прогнозуванні найближчого, локального майбутнього на базі попереднього досвіду. «Як калькулятор складає два і два і отримує чотири, не думаючи про арифметику, так мозок додає минуле до сьогодення та отримує майбутнє», – описує цей тип передбачення Гілберт. Для нього не потрібно ані глибинного розуміння ситуації, ані особливої кмітливості.

Незважаючи на корисність цього методу моделювання майбутнього, він має серйозні обмеження. Наприклад, він не допоможе аналітику передбачити темпи економічного зростання. Припущення про майбутнє, сформовані за допомогою цього механізму, стосуються тільки того, що може трапитися саме з вами, саме тут – наступної секунди.

Мозок людини займається припущеннями в будь-який момент. Він створює очікування, а коли реальність з ними не збігається – ми дивуємося. «Подив говорить про те, що ми чекали чогось іншого – не того, що отримали, – навіть якщо і самі не знали, чого саме варто чекати», – пише автор.

Другий спосіб уявляти майбутнє – набагато незвичніший. Ми користуємося ним, коли мріємо про те, чим будемо займатися через 10 років. Або моделюємо подумки різні варіанти розвитку ситуації на роботі.

Дослідники підрахували, що 12% часу ми витрачаємо на думки про майбутнє, про те, що тільки може статися. Чому ми це робимо? По-перше, тому що найчастіше мріяти про майбутнє дуже приємно. Настільки, що іноді ми навіть відкладаємо певні події, щоб насолодитися передчуттями. Наприклад, в одному експерименті учасникам повідомили, що вони виграли візит у дорогий ресторан. Потім їх запитали: коли вони хотіли б зробити цей візит: прямо зараз, сьогодні ввечері або завтра? Більшість учасників відповіли: через тиждень. І все це для того, щоб вдосталь помріяти про майбутнє задоволення.

 

Якщо людині легко уявити собі якусь подію, вона схильна переоцінювати ймовірність її настання

Якщо людині легко уявити собі якусь подію, вона схильна переоцінювати ймовірність її настання

Втім, ми не завжди уявляємо собі тільки позитивне майбутнє. Іноді, йдучи до лікаря, ми фантазуємо про погані новини, які можемо там почути. Або уявляємо авіакатастрофу, в яку можемо потрапити. Навіщо наш мозок формує такі лячні картини?

Гілберт стверджує, що передбачення неприємностей може послабити їхній вплив на нас. В одному експерименті учасники повинні були отримати 20 ударів струму в кісточку. Їх розділили на дві групи. Першій дісталося 20 сильних ударів, другій – 17 слабких і всього 3 сильних. І хоча другі отримали менше вольт, їхнє серцебиття було вищим, а страх наступного удару – сильнішим, ніж у учасників першої групи. Причина – в тому, що вони не могли передбачити своє майбутнє, не знали, удару якої сили очікувати.

Бажаний контроль

У будь-якому випадку – коли ми уявляємо щось приємне або нові проблеми – наш мозок однаково бажає створювати конструкції щодо прийдешнього. Автор книги впевнений, що причина тому – прагнення до контролю над тими переживаннями, які у нас будуть. Численні дослідження підтверджують, що люди отримують задоволення, коли контролюють своє життя. А за відсутності можливостей для контролю вони відчувають себе нещасними і навіть впадають у депресію.

Ми прагнемо контролю настільки сильно, що нерідко поводимося так, немов здатні контролювати навіть те, що не піддається управлінню. Наприклад, якщо під час партії в карти людині здається, ніби його супротивник не розбирається в грі, то він ставить на кін більше грошей.

 

Люди часом помиляються в теперішньому, коли стверджують, що помилялися у минулому

Люди часом помиляються в теперішньому, коли стверджують, що помилялися у минулому

Отже, здається абсолютно логічним, що ми повинні прагнути контролю. Адже деякі варіанти майбутнього набагато кращі за інші, і нам потрібно вміти визначити, куди треба рухатися, щоб прийти до бажаного результату. Однак Деніел Гілберт запевняє, що це – велика помилка. «Майбутнє фундаментальним чином відрізняється від того, яким ми бачимо його крізь підзорну трубу передбачення», – пише він.

Відносність щастя

Коли люди говорять про щастя, вони можуть мати на увазі масу різних речей: починаючи від смачного пирога і закінчуючи посмішкою дитини. На думку автора, це слово застосовується для опису як мінімум трьох станів, які він назвав емоційне, моральне і розумове щастя.

Емоційне в наших очах є найбільш значущим. «Ми називаємо так почуття, переживання, суб’єктивний стан», – говорить Гілберт. А багато філософів сходяться на думці, що суб’єктивні стани неможливо передати. Як сказав музикант Френк Заппа, писати про музику – все одно що танцювати архітектуру. Те ж саме можна сказати про емоційне щастя.

Моральне щастя – це, по суті, те відчуття, коли ми чинимо відповідно до своїх життєвих принципів. Безліч століть назад філософи ототожнювали щастя з чеснотою, адже саме такого щастя, на їхню думку, повинні прагнути люди. Гілберт не заперечує цю тезу, але зазначає: «Якщо життя в чесноті й стає причиною щастя, це – не саме щастя… Щастя відноситься до почуттів, чеснота – до дій, і ці дії можуть стати причиною цих почуттів».

Що ж стосується розумового щастя, то автор ілюструє його простим прикладом: «Я щасливий, що ви привели цього маленького негідника, який розбив скло в моїй машині». Іншими словами, люди іноді кажуть «щасливий», щоб висловити своє ставлення до чого-небудь.

Але навіть якщо погодитися називати щастям тільки емоційне – залишається відкритим питання про те, чи відчувають люди однакові почуття? І як відчуття щастя в різних ситуаціях відрізняються між собою? Коли ви щасливіші: коли перевели бабусю через дорогу або з’їли шматок торта?

Проблема порівняння гостра ще й тому, що ми не здатні згадати свої переживання з минулого. Ми лише пам’ятаємо, що «були щасливі» – але в точності воскресити свої відчуття не можемо. Гілберт описує це так: «Ми стискаємо наші переживання до одного слова «щастя», яке лише приблизно передає їхню сутність, але зате буде достовірним і стане у нагоді в майбутньому».

Крім того, після отримання будь-якого нового досвіду (особливо сильних переживань) ми не в змозі забути його і повернутися до колишнього сприйняття світу. Це впливає і на наше відчуття щастя. Наприклад, багато людей після сильних змін говорять, що раніше і не були по-справжньому щасливі. Але насправді це зовсім необов’язково так. «Люди часом помиляються в теперішньому, коли стверджують, що помилялися у минулому», – описує це автор.

 

Після отримання будь-якого нового досвіду ми не в змозі забути його і повернутися до колишнього сприйняття світу

Після отримання будь-якого нового досвіду ми не в змозі забути його і повернутися до колишнього сприйняття світу

Одне можна сказати абсолютно точно – основним прагненням людини є бути щасливим. Як писав філософ і математик Блез Паскаль: «Всі люди шукають щастя – з цього правила немає винятків. Способи у них різні, але мета одна. Женуться за ним і ті, хто добровільно йде на війну, і ті, хто сидить по домівках, – кожен шукає щастя по-своєму. Людська воля спрямована на досягнення тільки цієї мети. Щастя – спонукальний мотив будь-яких вчинків будь-якої людини, навіть того, хто збирається повіситись.»

Обмеження уяви

Наше вміння уявляти собі майбутнє має свої недоліки. Один з них пов’язаний із шахрайством мозку при запам’ятовуванні інформації. Усе переживання цілком в розумі не зберігається, натомість мозок «висмикує» з нього кілька простих елементів (що підводить підсумок усьому, що сталося, – фраза або невеликий набір ознак). А коли настає час згадати той фрагмент нашого життя, мозок конструює, по суті, нову картинку. І лише кілька ключових елементів поєднують її з тим, що було насправді. У результаті ми отримуємо те, що сприймається як спогад. «Підробка створюється так швидко і легко, що у нас виникає ілюзія, ніби спогад у такому вигляді в нашій пам’яті й зберігався», – пише Гілберт.

Ще одна ілюзія, яка впливає на наше уявлення про майбутнє, пов’язана зі сприйняттям. Справа в тому, що наш мозок схильний доповнювати картину, придумуючи різноманітні деталі – і спирається при цьому на свій досвід. Автор описує це так: «Оскільки зазвичай його інтерпретації досить гарні й разюче схожі на реальний світ, ми не розуміємо, що бачимо інтерпретації. Навпаки, нам здається, що, розташувавшись з усіма зручностями всередині своєї голови і дивлячись назовні крізь чистий захисний екран очей, ми бачимо світ таким, яким він є насправді».

Ще одна помилка, яку ми робимо, розмірковуючи про майбутнє, – не звертати уваги на певні чинники, які не помічаємо. Як показують результати досліджень, люди не здатні думати про те, що відсутнє. Наприклад, у межах одного експерименту добровольцям показували комбінації з трьох букв і час від часу говорили, яка з них особлива. Завданням учасників було визначити, що саме робить комбінацію особливою. Перша група добровольців впоралася із завданням: вони переглянули в середньому 30 наборів комбінацій, перш ніж зрозуміли, що в особливих є літера «Т». Однак друга група провалилася. Жоден учасник, переглянувши величезну кількість комбінацій, так і не зміг зрозуміти, що в особливих не було літери «Т».

Приблизно так ми діємо, уявляючи майбутнє. Саме тому нам здається, ніби жителі Каліфорнії щасливіші за інших людей. Ми беремо до уваги відмінний клімат, але забуваємо про пробки, ціни на нерухомість тощо. Якщо ж врахувати всі ці фактори, то виявиться, що середня задоволеність життям у Каліфорнії і, скажімо, в Огайо – приблизно однакова.

 

Коли ми уявляємо собі майбутнє, наші почуття можуть бути лише відгуком на те, що відбувається зараз

Коли ми уявляємо собі майбутнє, наші почуття можуть бути лише відгуком на те, що відбувається зараз

Майбутнє і сьогодення

Те, що ми переживаємо в даний момент, істотно впливає на наше сприйняття. Наприклад, під час одного дослідження експериментатори дзвонили людям і питали, чи задоволені ті своїм життям. Якщо за вікном у опитуваного була хороша погода, він найчастіше відповідав, що відносно щасливий. А якщо погода була поганою, то він говорив, що нещасний. Мозок віддає провідну роль тому, що відбувається зараз, але люди цього не помічають. Вони щиро переконані, що дають відповідь, підказану їм їхньою уявою.

Ми не в змозі уявити приємні почуття, якщо в даний момент переживаємо неприємні (скажімо, під час депресії майбутнє здається сірим і безнадійним). «Але замість того щоб зрозуміти, що це – неминучий наслідок першості реальності, ми помилково вважаємо, що майбутня подія стане причиною негативних емоцій, які ми відчуваємо, думаючи про неї», – пише автор.

Таким чином, коли ми уявляємо собі майбутнє, наші почуття можуть бути лише відгуком на те, що відбувається зараз. І саме прийдешнє швидше схоже на сьогодення з деякими змінами.

Передбачення в реальності

Розповідаючи про обмеження нашого мозку у сфері передбачення, автор все ж залишає надію на те, що уявити своє майбутнє можливо. Ось тільки покладатися для цього потрібно не на силу своєї уяви. «Існує простий метод, за допомогою якого кожна людина здатна зробити надзвичайно точні прогнози щодо своїх майбутніх почуттів» – пише Гілберт.

Імовірність того, що в даний момент хтось переживає події, про які ви лише фантазуєте, – досить велика. І якщо запитати у такої людини про те, що вона відчуває, то ви отримаєте досить точну картину того, а що можете очікувати. «Замість того щоб згадувати минуле з метою змоделювати майбутнє, нам слід лише просити інших людей аналізувати їхній внутрішній стан, – каже автор. – Можливо, нам слід зовсім перестати згадувати і уявляти й почати використовувати інших людей як замінників свого майбутнього «Я».

Проблема лише в тому, що ми вважаємо себе істотами унікальними. Середня людина не сприймає себе, як середню. Наприклад, 94% університетських викладачів впевнені, що вони більш професійні, ніж середній викладач. Ми схильні думати, що відрізняємося від інших (причому не завжди в кращу сторону). А значить, навряд чи інша людина – навіть у схожих обставинах – буде відчувати себе так само, як ми. Втім, Гілберт запевняє, що це – величезна помилка.

Численні дослідження підтверджують: коли люди позбавлені інформації, без якої уява працювати не може, і змушені використовувати інших у якості замінників, вони роблять на диво точні передбачення щодо своїх майбутніх почуттів. Те ж саме справедливо і для прогнозування майбутньої поведінки. Наприклад, люди переоцінюють ймовірність здійснення ними акту благодійності, зате вірно оцінюють ймовірність того ж для інших.

Якщо повірити, що ми не так сильно відрізняємося один від одного, як звикли думати, то перед нами відкриється маса можливостей для передбачення свого майбутнього. «Не завжди має сенс звертати увагу на те, що говорять нам оточуючі, описуючи свої переконання про щастя, але варто відзначати, наскільки вони щасливі у різних обставинах», – пише Деніел Гілберт. Тоді ми зможемо винести урок з того, що переживають інші.

Повну версію рецензії можна прочитати на сайті Digest