З дитинства він захоплювався різними головоломками. Працюючи в Мангеттенському проекті, проявив себе не тільки як талановитий молодий фізик, але й як зломщик сейфів. Таке незвичне хобі виявлялося дуже корисним в ситуаціях, коли хазяїн сейфу забував код. Не володіючи нотною грамотою, вчений навчився грати на барабанах; а щоб передати захоплення красою цього світу, опанував малювання.

За його словами, «Існує певний аспект загальності. Його відчуваєш, коли розмірковуєш над тим, яким чином речі, які здаються дуже різними, «за лаштунками» підпорядковуються одній й тій самій організації, одним й тим же законам… Я відчув, що це почуття шанобливого страху — наукового захоплення — можна передати через малюнок.»

Напевно, найкраще характер фізика передають винайдені їм діаграми (відомі як діаграми Фейнмана), елегантний та дієвий спосіб описати поведінку елементарних частинок. Вони прикрашали автомобіль вченого з номером QANTUM. Свої погляди на світ, науку та природу людини Фейнман висловив в автобіографічних книгах «Звісно, ви жартуєте, пане Фейнман!» («Surely You’re Joking, Mr. Feynman!» і «Що вам до того, що думають інші?» («What Do You Care What Other People Think?»), а також у публіцистичних й наукових працях.

Поза межами «престижності»

«Знакові» для багатьох події вчений сприймав як щось позбавлене будь-якого сенсу. Навіть отримання Нобелівської премії стало для нього не просто рядовим, але й обтяжливим епізодом. Він казав: «Було б краще, якби я не отримав цю премію, тому що в якому товаристві ти б не з’явився, тебе перестають сприймати як звичайну людину.»

Обов’язковий виступ з промовою став для Фейнмана ритуалом, позбавленим будь-якого сенсу. За його словами, «навряд чи хтось буде слухати мене уважно, а читати цю промову взагалі ніхто не буде.»

 

Звичайний дурень — не шахрай, в ньому немає нічого страшного. Але пишномовний дурень жахливий!

Звичайний дурень — не шахрай, в ньому немає нічого страшного. Але пишномовний дурень жахливий!

Від участі у конференціях Фейнман відмовлявся. На одному з таких заходів він розважався, намагаючись знайти сенс в тому, що відбувається, та почав перекладати мудровані формулювання на зрозумілу для всіх мову. Проте нічого, крім «клубів туману», виявити не зміг. Тоді фізик вибухнув роздратуванням: «Ця конференція просто роїлася дурнями — пишномовними дурнями, які приховують свою глупоту та намагаються показати всім, які вони мудрі. Звичайний дурень — не шахрай, в ньому немає нічого страшного. Але пишномовний дурень жахливий! Саме це я й побачив на конференції — величезний букет пишномовних дурнів, що мене дуже засмутило. Більше я не хочу так засмучуватись.»

Також Фейнман уникав участі в різних комітетах, куди часто запрошують відомих людей. Лише одного разу, в 1960-тих, вчений протягом короткого часу входив до комісії штату Каліфорнія, яка займалася оцінкою шкільних підручників.

Ось один з його коментарів (йдеться про підручники з арифметики для початкової школи): «Багато чого було поперебріхувано. Писалися вони однозначно поспіхом… У всьому була присутня певна двозначність. Авторам не вистачило розуму, щоб усвідомити, що таке чітке визначення. Вони намагалися вчити того, чого самі достоту не розуміли, і що для дитини було абсолютно беззмістовним… Особисто я не спроможний зрозуміти — як можна вчити дітей за книгами, написаними людьми, котрі не розуміють, про що говорять.»

Індивідуальна свобода

Що означало для вченого поняття «свобода», дозволяє зрозуміти епізод, пов’язаний з курсом англійської літератури. Гуманітарні курси були обов’язковими для студентів Массачусетського технологічного інституту). Фейнман розповідав про цей епізод так: «Ми писали есе на найрізноманітніші теми. Наприклад, Джон Мілль щось там сказав про свободу, а ми мусили його розкритикувати. Проте замість того аби слідом за Міллем зайнятися свободою політичною, я написав про свободу у відносинах з людьми — про проблему, пов’язану з тим, що якщо ти хочеш виглядати вихованою людиною, то доводиться шахраювати та брехати, що такі безупинні махінації призводять до «руйнування моральної тканини суспільства». Питання, хоча й цікаве, було зовсім не тим, що нам належало обговорювати.»

 

Немає жодного значення, наскільки досконалою є ваша теорія. Якщо вона не узгоджується з експериментальними даними — вона неправильна

Немає жодного значення, наскільки досконалою є ваша теорія. Якщо вона не узгоджується з експериментальними даними — вона неправильна

Як приймати раціональні рішення

Чи завжди розширення діапазону наявних виборів допомагає людині? На думку Фейнмана, «Коли ти молодий, тебе допікає сила-силенна турбот — на чому краще зупинитися, що скаже про це твоя мама? Ти хвилюєшся, пробуєш знайти якесь рішення, а тут зненацька само собою трапляється щось цілком інше. Набагато легше просто взяти й прийняти хоча б якесь рішення і більше не ламати над цим голову. Якось, ще під час навчання в МІТ, я хворів та, лежачи в ліжку, намагався уявити, який десерт візьму, коли знов піду до ресторану. Тоді я вирішив: завжди братиму шоколадний і більше не хвилюватимуся з цього приводу — тобто ця проблема була вирішена раз і назавжди.»

Нарада як інструмент оцінки людей

Ось спостереження, яке зробив Фейнман, коли тільки розпочинав працювати в Лос-Аламоській лабораторії, під час однієї з нарад: «Мені вразило те, що присутні висловлювали безліч ідей, кожен бачив проблему зі свого боку, але при цьому зауважував, що говорили інші, а під кінець вибиралася та узагальнювалась найкраща ідея — і ніхто нічого по три рази не повторював. Це дійсно були видатні люди.»

Про спокусу

Якось один університет, який докладав чималих зусиль, щоб переманити Фейнмана, запропонував йому зарплату в три або чотири рази вищу за ту, що він тоді мав. Вчений відповів категоричною відмовою, пояснивши це так: «Отримуючи такі гроші, я зможу зробити те, про що завжди мріяв: завести чудову коханку, поселити її в гарній квартирі, купувати їй всілякі приємні речі… Але я знаю, що станеться потім. Почну смикатися, постійно думати, що вона робить, коли мене немає, лаятися з нею, повертаючись додому, і так далі. Ця колотнеча позбавить мене спокою та щастя. І займатися фізикою я більше не зможу, бо в голові все змішається!»

Містика та лжетеорії

Фейнман вкрай нетерпимо ставився до ідей, пов’язаних з містикою. Не менш сильно його дратували хибні припущення, якими керувалося суспільство. Він писав: «Є великі школи, де викладаються методи навчання читанню, математиці й т. д. Але, придивившись, нескладно помітити, що читачів стає все менше (або принаймні їх не стає більше) — і це незважаючи на постійну роботу людей над вдосконаленням методів читання. І це те саме чаклунське зілля, від якого немає жодної користі.

Ще один приклад: наше поводження зі злочинцями. Теорій багато, а успіхів немає. Зменшити кількість злочинів не вдається… Тож нам дійсно потрібно уважно придивитися і до теорій, які не працюють, і до науки, яка такою не є.»

Уява в науці

Про уяву вчений писав так: «Дивно, але люди не вірять, що в науці є місце для уяви. Це дуже цікавий тип уяви, який відрізняється від уяви митця. Найскладніше — це спробувати уявити те, чого ви ніколи не бачили, але що узгоджується в кожній деталі з тим, що ви вже бачили і що сильно відрізняється від того, про що ви думали.»

 

Кожній людині надано ключ від раю. Той самий ключ відкриває ворота пекла. З наукою все аналогічно

Кожній людині надано ключ від раю. Той самий ключ відкриває ворота пекла. З наукою все аналогічно

Сумнів як складник буття

Чи варто намагатися позбавитися сумнівів? І чи людина  взагалі здатна це зробити? Фейнман вважав так: «Без будь-яких вагань ми маємо залишати місце для сумніву, бо без нього не буває ані прогресу, ані здобуття нових знань. Неможливо відкрити щось нове, не ставлячи запитання — а запитання потребують сумніву. Люди поринули в пошуки визначеності. Хоча визначеності не існує. Люди жахаються — як можна жити і не знати? Але ж в цьому немає нічого дивного, бо насправді нам тільки здається, що ми знаємо. Більшість наших дій ґрунтується на неповній інформації…Ми не знаємо, якою є мета цього світу, не знаємо величезної кількості інших речей.

Саме у визнанні незнання та невизначеності криється надія безупинного просування людей в певному напрямі, який не заведе їх до простору обмежень та безперервних блокувань, як це відбувалося раніше, в різні історичні періоди.»

Про чесність в науці

Чесність — ось чого, на переконання Фейнмана,бракує науці. Він міркував: «Не треба дурити звичайну людину, неспеціаліста, коли розмовляєш з нею як вчений. Я не збираюся пояснювати вам, що не слід обманювати жінку або пудрити мозок вашій дівчині — ці питання стосуються вас і вашого рабина. Я кажу про конкретний, надштатний тип чесності, який виявляється не просто у відсутності брехні, але й у всеохопній спробі показати людям, в чому ви можете виявитися неправим. Саме це є для вчених головним.

Я хотів би побажати вам тільки одного — вдачі, що приведе вас на роботу в такі місця, де ніхто не заважатиме вам мати чесність, де вам не доведеться нею жертвувати, щоб зберегти своє становище в організації, отримати фінансову підтримку або ще задля якихось інших цілей.»

Ще деякі цитати Річарда Фейнмана:

– Ви не несете відповідальності за те, чого від вас очікують інші. Якщо від вас очікують забагато — це їхня помилка, а не ваша провина.

– Наука як секс — часом з неї виходить щось корисне, але не в цьому полягає причина, чому ми нею займаємось.

– Ви проживаєте лише одне життя, робите помилки, усвідомлюєте, чого не потрібно робити – і тоді вам настає кінець.

– Кожній людині надано ключ від раю. Той самий ключ відкриває ворота пекла. З наукою все аналогічно.

– Я не розумію того, що не можу створити.

– Перша людина, яку не слід намагатися обдурити — це ви, бо легше за все обдурити самого себе.

– Немає жодного значення, наскільки досконалою є ваша теорія. Немає жодного значення, наскільки розумним є ви. Якщо теорія не узгоджується з експериментальними даними — вона неправильна.

– Нам пощастило жити в часи, коли все ще можливо зробити відкриття.