На війні

Коли війна почалася, це був шок для усіх нас, не лише для цивільних. Напередодні я розмовляв зі знайомими, які перебували на лінії розмежування, й вони казали: ворог святкує 23 лютого, випиває. Втім, керівництво країни, скоріше за все, знало. Адже наше ППО було готове: з першого залпу збили 90% ракет. А от військкомати готові не були: такого напливу добровольців ніхто ще не бачив. Оскільки на Київ від початку була сильна атака, сюди з’їжджалися чоловіки з інших міст. Автомати «вписували» прямо в паспорти!

Для мене рішення йти до армії було очевидним, бо я військовий. До того ж, я цю справу люблю. Перші дні були «чьоткі». Одразу ж у Нацгвардії сформували групи з військових із досвідом (таких, як я). Мене зарахували до РСП-2 (роти спеціального призначення). Ми отримали зброю, вдягли бронежилети (навіть у форму не встигли переодягтися) — і почали «зачистку»: прибирали коригувальників, диверсантів, приводили до ладу дахи, брали під контроль перехрестя…

Спочатку було складно, пару разів я навіть міг загинути, зокрема від гелікоптера. Потім стало легше. Армія наша у гарному стані: класна форма, сучасна зброя, гарне навчання. Я дізнався чимало нового, скажімо, що крилата ракета — це найповільніша після гелікоптера ціль для наших повітряних сил.

Зараз я живу у такому режимі: тиждень — бойове розпорядження, тиждень — готуємо новобранців на полігоні, потім — 4-5 днів відпочинку (відносного, бо ж часом треба супроводжувати евакуацію).

Ця війна об’єднала нас усіх у цілісний організм. Усі щось роблять, усі ми ніби пульсуємо в одному ритмі.

Стан бізнесу

Поєднувати ролі військового та управлінця — важко. Лише раз на тиждень, коли я в частині (вчимо новобранців), я можу зустрітися зі своїми працівниками у Zoom. Втім, якщо бізнес системний, то це не завада його ефективній роботі.

Команда FinStream зберіглася, хоча люди й роз’їхалися. Вона вже повертається до роботи. Спочатку ми, як і багато хто, думали, що війна триватиме декілька днів. Про всяк випадок одразу виплатили людям подвійний оклад. Але не так сталося, як гадалося.

Наш бізнес практично й паузи не робив. Контрагенти продовжили виконувати зобов’язання, ми відновили виплату дивідендів інвесторам. Зараз оцінюємо масштаб збитків (вони точно будуть, це ми розуміємо).

Мене сильно здивував малий та середній бізнес, які казали: ми й не думаємо припиняти роботу. За даними нашого опитування, 80% портфеля ми зберігаємо. Ба більше, є такі інвестори, які після нашого повідомлення про відновлення виплат сказали: краще перерахуйте ці гроші на ЗСУ. Це дорогого варте!

Зміни у собі та в нас

Я думаю, що війна вже нас змінила. Це той пограничний стан, через який — як казав нам у kmbs Володимир Пилипович Моренець — розширюється світогляд. Так, ціна висока. Але я впевнений, що за нею буде прорив. Зараз в усіх формуються підвалини для роботи на максимумі задля відродження бізнесу, економіки, правильного використання коштів. Важливо запам’ятати цей стан.

А ще ми позбулися почуття меншовартості як нації. Ми зрозуміли, що є найкрутішими в Європі щодо боротьби за свободу. Ми своїми тілами, своїми життями стали між росією та Європою. Наступний етап — ще один подвиг, економічний.

Ця війна — набагато жорсткіша за АТО. Багато втрат, яких я ніколи не бачив раніше. Як кажуть мої хлопці, «АТО у порівнянні з нинішньою війною — наче бійка в барі». Але мене тримає виконання бойових завдань та підтримка близьких.

Дуже важко, що мої діти поїхали, що вони — біженці. Але є й хороше: я щойно вчетверте став татом! Дружина зараз у Львові, там і народжувала. Дочка повертається з Франції, каже: «не хочу я бути за кордоном». Але я думаю, що треба ще трохи почекати — ще буде «друга серія».

Коли все буде добре? А все вже добре. Ми вже перемогли. Зараз наше головне завдання — дожити до параду перемоги. Майбутнє – точно за нами.