Внутрішня тиша

Цей модуль був незвичним для випускників MBA-програм kmbs: замість лекцій — спілкування у вільному форматі, замість вечірніх рефлексій — персональне осмислення й внутрішня тиша. Але це не завадило учасникам отримати цінність — навіть навпаки.

Микола Демченко, співзасновник юридичної компанії «Правое Дело» та випускник групи Presidents’ MBA-10, ділиться: «Це був інший формат, не схожий на навчання. Немає лекційного матеріалу, а є зустрічі, на яких вистачає часу на спілкування, і несподівані відкриття. Як, скажімо, випадковий візит до будинку, де знімали “Тіні забутих предків”.

У цій подорожі ми були не просто учасниками, а співтворцями. Не було лекторів, спікерів … Ця логіка зазвичай штучно створюється для навчання. А тут деколи важливо було мовчати. Іноді довго. Тому добре, що ця рефлексія відбулася не раніше, ніж через тиждень після закінчення модуля. Потрібен був час, щоб одержане “вистоялося”».

Чому ж саме такий формат? Декан kmbs привідкриває завісу: «Коли я був дитиною, батько казав мені: говори більше з бабусею, в її історії — уся історія України. Вона пройшла Голодомор, війну, втрати, колгоспи. І, дійсно, через її історію можна було розкодувати ДНК усієї країни. Я впевнений, що й через майже будь-яке село можна таке зробити. Тому ми свідомо не готували місцевих людей до зустрічі з учасниками модуля – щоб вони були собою й ділилися тим, що у них “лежить на поличці”.

У нас було відчуття, що треба просто приїхати й відкритись. Основну цінність створювали люди, з якими ми зустрічалися. Деякі з цих зустрічей не були заплановані, але були не менш цікавими. І це свідчить про те, що таких можливостей була нескінченна кількість.

За ці дні ми наче напилися з певного джерела, й потім мусили деякий час побути з цим наодинці. І тоді отримали змогу через резонанс відчувати схожі явища в інших місцях».

Персоналії й зв’язки

Людина формує спільноту, культуру, країну, націю, державу. Але людина не з’являється з нічого. «Робота над плеканням особистості — це те, що проглядалося у цьому модулі», — каже Олександр Саврук.

І з ним згодна Оксана Джус, завідувачка кафедри професійної освіти та інноваційних технологій ПНУ ім. В. Стефаника, учасниця Школи освітніх управлінців kmbs. Вона розповідає: «Я побачила у цьому модулі персоналістичний контекст: формування еліт та їхньої ролі у становленні держави. Нещодавно я прочитала на Facebook пост про сорочку, у якій ховали Івана Франка. Це була сорочка Романа Шухевича. Це нагадало мені про модуль, коли ми бачили, як пов’язувалися між собою окремі деталі, інколи на перший погляд містичним чином. Але насправді там немає містики — це про міцний хребет, який тримає українство. А формується він через людей, яких творить середовище».

На Андрія Наконечного, керівника напрямку міжнародного розвитку kmbs, найбільше враження справила тяглість поколінь. «Люди, з якими ми зустрічались, часто виводили певні речі з минулого, — розказав він. — А після модуля прийшло усвідомлення, що самі вони є продовженням і насправді працюють на наступне покоління, формують його. А інструментом насамперед виступає освіта».

Схожі висновки зробив і Андрій Сівак, генеральний директор компанії «Сучасний факторинг» та випускник групи Еxecutive МВА-28: «Мене вразив Іван Зеленчук, який спілкувався з нами у Криворівні. Вразило, як він знайшов у селі, де начебто залишився тільки “попіл історії”, стільки цікавого й живого, знайшов ланцюги, які тягнуться з минулого в сьогодення».

Вогонь українськості

Місця, які відвідали учасники, дійсно є унікальними, це відмітили усі учасники модуля. Зокрема, Евген Саранцов, засновник reactor.ua та випускник MBF-6, сказав: «Я людина зі сходу, і для мене було культурним шоком побачити, як на Прикарпатті захищають українську культуру. Я відчув, частиною якої країни, якої спільноти я є. І частиною яких знань я є».

Катерина Мартиненко, CEO у Благодійний фонд ПриватБанку «Допомагати просто» та випускниця групи ЕМВА-27, розповіла: «На Франківщину я потрапила ще у березні й досі тут перебуваю. Війна дала мені шанс пожити тут, якого інакше у мене б не було. А цей модуль, якби відбувся рік тому, сприймався б зовсім інакше.

Коли ти тут, то розумієш, що ці люди, цей край зберегли вогонь українськості, який в інших регіонах десь горів, десь ледь тлів, а десь зник взагалі. Але тут він ніколи не згасав. І, зокрема завдяки цьому, відбулася сучасна Україна».

Так само відчуває й Олена Ткаченко, партнерка юридичної фірми «Кайрен» та випускниця групи MBL-2: «Люди, з якими ми зустрічалися, казали, що незалежна Україна у їхньому краї ніколи не припиняла існування. І складалося враження, що десь була радянська Україна, десь була імперія, але у тій місцевості залишалися люди, хто зберіг незалежну Україну й проніс її крізь усі роки. Вони начебто сховали її — і передали цей дар нам. А вже наша відповідальність — нести її далі.

На Прикарпатті дуже помітні горизонтальні зв’язки: зокрема, між сусідніми селами, або зв‘язки через покоління. Люди пам’ятають своїх пращурів, відновлюють історії. Відчувалося, що кожен з тих, із ким ми зустрічалися, має потужне коріння й традиції. І я почувалася вдячною їм за те, що вони усе це зберегли й тепер передають нам.

Зрештою, я ще краще зрозуміла, що СРСР робив на сході України, створюючи штучну спільноту, яка не має розуміння, “хто ми”».

А Андрій Сівак, генеральний директор компанії «Сучасний факторинг» та випускник групи Еxecutive МВА-28, розповів, як його вразило те, що він дізнався про УПА: «Вони розуміли, що не переможуть, але йшли до кінця. У них була ідея, яка їх рухала, — і це той поштовх, який допомагає нам сьогодні. Адже те, заради чого вони загинули, допомогло Україні відбутися».

Відповідальність за теперішній час

Що ще зачепило учасників модуля за живе? Микола Демченко, скажімо, розповів, що ця подорож для нього також була — про справу життя. «Багато хто хоче змінити країну за пів року, але мало хто готовий інвестувати у це 10 років свого життя, — каже він. — А у когось може начебто й бути справа життя, але вона не робить життя змістовним. І от я згадую, як хтось казав: “почніть з квадратного метра, а не беріться трансформувати свою країну”. Я для себе назвав цей “квадратний метр” – малою Батьківщиною, за яку ми беремо на себе відповідальність. І найголовніше, щоб це було всерйоз і надовго».

«Це схоже на біблійну метафору сіяча, — вважає Олександр Саврук. — Коли ти засіваєш зерно, то не знаєш, куди воно впаде: у землю чи на камінь. Не можна знати або довести, що воно принесе плоди. Може, й не принесе. Тут включається щось інше — віра. Плодів може не бути, або я можу не дожити до них. Але інших варіантів для мене немає — я маю це робити.

Спроможність працювати на результати, які можуть з’явитися далі, ніж наше життя, — це про масштаб особистості. Це один з моментів, який визначає поняття “еліта” у нашому суспільстві. І таких людей, насправді, навколо дуже багато. Їх треба побачити й підтримати, стати поруч. Наша генерація відповідальна за сьогоднішній час, і кожен може робити неймовірні речі».

Побачити такі феномени, простежити зв’язок між минулими поколіннями й сучасністю, відчути «м’яку» силу — усе це вдалося учасникам post-МВА модуля. І це був лише початок: найголовніші зміни у них попереду. Зрештою, як сказав Микола Демченко, такі модулі “доганяють” хвилями й даються взнаки у різних аспектах: у зустрічах із людьми, нових подорожах, в роздумах і діях.