Споживання органічної продукції у ЄС, Північній Америці, Китаї, Японії та Австралії зростає щорічно від 5 до 20% останні кілька років поспіль. Частка органічного виробництва в деяких країнах ЄС сягає більше 10% від загального об’єму, але локальний виробник не встигає за попитом. Лише в 2015-му німці витратили на  імпорт органічної продукції 3 млрд євро.

Світові рітейл-продажі органічної продукції перевищили $100 млрд. у 2015 році. За стриманими оцінками експертів, ринок збільшиться вдвічі, до $200 млрд., до 2020 року. Високий попит обумовлений популяризацією наукових досліджень і знань та зростанням екологічної свідомості споживачів.

Відносно повільний розвиток місцевого органічного виробництва в розвинутих країнах світу спричинений дотаційною підтримкою неорганічного с/г виробництва, яка сягнула $723 млрд. у 2014 році. Штучне здешевлення інтенсивних хімічних технологій агровиробництва стримує перехід фермерів на органічне виробництво, що спричинило великий попит в США та Європі на органічні фуражні культури.

Стрімко зростає сектор “здорового харчування” в розвинутих країнах, що фокусується на так званих “суперпродуктах” органічного походження: горіхах, насінні гарбузу, льону, коноплі, свіжих, заморожених та сушених ягодах, фруктах та грибах, свіжих та сушених травах та пророщеному органічному насінні злакових та бобових.

 

Потенціал органічного виробництва в Україні в десятки разів перевищує поточні потужності

Потенціал органічного виробництва в Україні в десятки разів перевищує поточні потужності

Повний обсяг виробленої у світі органічної продукції спрямовується на харчове використання або корми для органічного тваринництва – на відміну від неорганічних культур, де значна частка продукції йде на виробництво біоетанолу та біодизелю. Зниження цін на нафту останнім часом спричинило значне падіння цін на неорганічну кукурудзу, пшеницю, сою, ріпак тощо. В той же час, ціни на органічні аналоги є менш волатильними.

Тренди та можливості виробництва України

Загальна площа під органічним виробництвом в Україні складає біля 400 тис га — менш ніж 1% від всіх земель. При цьому, основна вирощена в Україні органічна продукція експортується на суму більше 100 млн євро. Внутрішній ринок сьогодні перевищує 20 млн євро і продовжує активно розширюватись через мережі супермаркетів, які дедалі активніше розвивають привабливу та іміджеву лінійку органічних продуктів.

Потенціал органічного виробництва в Україні в десятки разів перевищує поточні потужності. Так, на кінець 2015 року німецькі трейдери намагались придбати в Україні 100 тис тон органічної пшениці. Вітчизняні виробники з органічним сертифікатом ЄС змогли зібрати 10 тис тон з загальних 20-ти вироблених в Україні.

Собівартість виробництва в органічному рослинництві нижча від інтенсивних хімічних технологій на 200-400 $/га, основна частина яких (55-65% загальної собівартості), складається з енергомістких агрохімічних продуктів. Прибутковість на 1 органічний експортно-зорієнтований гектар сягає 1-1,5 тис доларів за умов комплексного аграрного виробництва та дотримання оптимальних технологій вирощування.

 

Одна з причин повільного розвитку органічного виробництва в Україні — це міфи про ризики “перехідного періоду

Одна з причин повільного розвитку органічного виробництва в Україні — це міфи про ризики “перехідного періоду

Культури “суперпродуктів” дають ще вищу рентабельність, аніж класичні зернові та бобові. Дедалі цікавішими стають ніші виробництва органічних горіхів, ягід, лікарських рослин, маслянистих культур та “втратившими традиційність” зернових, таких як полба, гречка та овес.

Навіть виробництво органічного сіна на експорт є в рази рентабельнішим за вирощення неорганічних кукурудзи або сої.

Основні причини повільного розвитку органічного виробництва в Україні — це міфи про ризики “перехідного періоду”, низька поінформованість виробників та інвесторів про стан світового ринку органічної продукції, загальний консерватизм інвесторів у агросекторі, комерційна незацікавленість технологів у безхімічному виробництві. З іншого боку — відсутність кваліфікованих фахівців, навчальних академічних і практичних баз та будь-якої державної стратегії розвитку агровиробництва.

Джерело: Agravery.com