Про початок війни і перші кроки

Війну я зустрів у ліжку: у мене панорамні вікна, тому я бачив те, що відбувалося зі сторони Василькова. Одна з ракет впала у 1,5 км від мого будинку. Я до останнього не вірив, що це станеться, як, напевно, і всі ми. Наша помилка полягала у тому, що ми мислили раціонально, на відміну від росії.

За пару годин я вже спілкувався з колегами. Сказав їм: якщо хочете їхати, то їдьте, але не робіть це у першу ж добу, бо скупчення людей буде величезне. Я й сам вивозив дітей через добу після початку війни. Зараз вони з дружиною за кордоном, а я повернувся до Києва. Тут нині дуже динамічно: відкриваються кафе й магазини. Коли їду велосипедом і бачу міновані ділянки або чую вибухи – спочатку лякався. А тепер це нова нормальність.

Частина наших працівників змогли виїхати з гарячих зон, але деякі залишилися у заблокованих містах. Ще деякі пішли служити у ЗСУ. Один з наших радників – перший іноземець, який приєднався до Іноземного легіону та підписав контракт, щоб захищати Україну.

Звичайно, спочатку чимало робочих питань зупинилися, бо стали неактуальними – усім українським клієнтам було не до того. Іноземні ж спочатку не зрозуміли, що у нас відбувається, а потім почали шалено нас підтримувати. Ми отримували купу листів, звернень…

Як і переважна більшість українців, наша команда волонтерить. Зокрема, долучилися до фіксації злочинів. А ще ми розробляємо новий продукт для українського бізнесу – оцінка та фіксація шкоди, щоб потім можна було отримати компенсацію.

Робимо свій внесок у бойкот російського бізнесу: скажімо, пишемо звернення до клієнтів. У перші ж дні війни ми публічно звернулися до усіх замовників і повідомили, що не продовжуватимемо співпрацю з тими, хто має російських бенефіціарів. Навіть якщо ці клієнти приносили багато прибутку.

Про стипендію

До війни я мав персональну стратегію, частиною якої було навчання у Джорджтаунському університеті на програмі LL.M.. У грудні я зібрав усі документи, написав есей (досвід навчання у kmbs дуже допоміг) й подав заявку. На стипендію не дуже сподівався: вимоги були доволі суворі, зокрема, робити вагомий внесок у розбудову громадянського суспільства.

У есеї я розповів про те, що в Україні є «зневірені» (постраждалі від корупції тощо) люди, є ті, хто «не знає» – і є «прогресивні». Останніх – лише 2-4%. Моя ідея полягала у тому, що якщо ми робитимемо свою справу добре й публічно, то будемо транслювати новий спосіб мислення, і їх ставатиме більше.

Як і переважна більшість українців, наша команда волонтерить. Зокрема, долучилися до фіксації злочинів. А ще ми розробляємо новий продукт для українського бізнесу – оцінка та фіксація шкоди, щоб потім можна було отримати компенсацію

Декілька днів тому я отримав рішення про те, що мене зарахували. А ще за пару днів дізнався, що отримав стипендію.

Навчання триватиме 1 рік, даючи доступ до дуже широкого кола предметів. Свідомо обираючи Джорджтаун, я хотів фокусуватися на чотирьох напрямах: антимонопольне законодавство (хочу зрозуміти американську специфіку), міжнародна торгівля та митниця, санкції, експортний контроль. Навчання має стартувати наприкінці літа – на початку осені, й я сподіваюсь, що мені вдасться поїхати.

Про майбутнє

Я вірю, що ми виграємо, хоча не знаю, коли це станеться. І вважаю, що ми маємо докладати зусиль, щоб коли це відбудеться, ми були у формі – аби надавати підтримку.

Також вірю, що після війни Україна стане потужним, цікавим, перспективним місцем. І ми всі будемо прагнути повернутися.

Звичайно, ми потребуємо реформ і для бізнесу, і в судовій системі. Без цього нічого не вийде. Старі судді й працівники цієї системи залишаються заручниками корупційного минулого. Їх треба буде кимось замінити – і кимось кваліфікованим. Це може зайняти певний час, скажімо, 1-2 роки. Це непросто, але реально.