Назвати третій вид логіки океанічним Бенчивенгу спонукала метафора Спінози про хвилі на поверхні води. Ми не можемо точно сказати, коли одна хвиля закінчується і починається інша, але можемо побачити поступове розчинення однієї хвилі в іншій. Не можна сказати, ніби щось одне в океані не є хвилею, а щось інше –  є. Але можна стверджувати, що океан, так би мовити, по-різному хвилястий.

Океанічна логіка відрізняється від двох інших тим, як вона пропонує вирішувати протиріччя. Вона розуміє протилежні предикати як різні способи трактування однієї й тієї ж речі, як різні модуси цієї речі. Отже, протиріччя є цінним інструментом, оскільки показують: чи буде щось вважатися білим або чорним – повністю залежить від того, як на це дивитися. Відповідно, океанічна логіка може пояснити міркування, що не пояснюються ані аналітичними, ані діалектичними термінами.

Філософське пояснення

В якості прикладу океанічної логіки Бенчивенга використовує твір «Прослогіон» середньовічного філософа Ансельма. У 18-му розділі Ансельм доводить існування Бога і всіх його якостей (досконалостей), але утворює ряд очевидних конфліктів між різними досконалостями (наприклад, між милосердям і справедливістю). Постає проблема: якщо доведено, що Бог має безліч досконалостей, тоді може бути доведено, що він складається з безлічі різних частин. А значить, може втратити свою цілісність, розпавшись на складові. Це не може бути властиво Богові, отже, виникає суперечність. Ансельм приходить до висновку, що різні досконалості Бога – це не різні речі, зокрема, вони не є різними частинами Бога. Вони мають одну й ту саму суть, тобто є однією і тією самою річчю, але сформульовані по-різному.

Ансельм міг би вирішити цю проблему через аналітичну логіку, підкресливши відмінність між субстанцією (Богом) і її атрибутами (мудрістю або чеснотою) і наполягати на тому, що субстанція може бути єдиною і неподільною, хоча в неї багато атрибутів. Але Ансельм  міркує не в рамках аналітичної логіки.

В океанічній логіці відмінність не створює нездоланного бар’єру і не долається шляхом встановлення між різними атрибутами винахідливих зв’язків, як це зробила би діалектична логіка. Вона поглинається єдністю, яка заперечує відмінність як таку.

Океанічна логіка в житті

Як можна використовувати океанічну логіку в повсякденному житті? Бенчивенга наводить такий приклад: група людей (наприклад, міська рада) приймає рішення про застосування якоїсь політики, а цінності, які вони хочуть задіяти – безпека і свобода. Аналітичне ставлення до дебатів полягало б у тому, щоб однозначно визначити «безпеку» і «свободу», чітко заявити про їх опозицію, а потім, виявивши плюси й мінуси, порівнюючи і протиставляючи їх, стати стійким захисником тієї чи іншої цінності (але, головне, не обох одразу).

В океанічній логіці протиріччя є цінним інструментом, оскільки показують: чи буде щось вважатися білим або чорним – повністю залежить від того, як на це дивитися

В океанічній логіці протиріччя є цінним інструментом, оскільки показують: чи буде щось вважатися білим або чорним – повністю залежить від того, як на це дивитися

Діалектичне ставлення розглядатиме одну з двох цінностей (наприклад, безпеку) як більш зрілу, більш пізню стадію діалектичного розвитку. І стверджуватиме, що люди, безумовно, хочуть і мають право бути вільними, але користування правом свободи вимагає безпечного пересування вулицями, висловлення думки з будь-яких громадських питань. Тому слід працювати над безпекою – тому, що вона є необхідною для реалізації свободи.

«Океанічне» ставлення можна описати твердженням: коли люди говорять про безпеку або свободу, вони говорять про одне й те саме; вони обговорюють дві сторони того самого бажаного стану, який описується як спокійне, гарантоване здійснення своїх прав.

Це означає, що на практиці океанічна логіка веде до пошуку компромісу, до пошуку (іноді вельми творчого) якоїсь політики, яка найкраще обґрунтовує єдину цінність, в якій свобода і безпека є складовими елементами. Людина, послуговуючись океанічною логікою, буде прагнути до кінцевого результату, в якому все перемагає, тому що все – це те, що вона розглядала, коли говорила про свободу або безпеку.

Політики, дипломати і торговці є успішними в своїх сферах діяльності настільки, наскільки ефективно вони ведуть переговори і можуть вийти з напружених конфліктів, виробивши компромісні рішення, прийнятні для всіх сторін. Часто це розглядається як вимушена дія кожної сторони через страх ускладнити ситуацію. Причина такого ставлення, на думку Бенчивенги, полягає в тому, що форми міркувань, прийняті до сих пір, не бачать і не пропонують справжнього способу вирішення будь-якої конфронтації.

Ці форми міркування визнають можливим такі варіанти розвитку подій, коли одна сторона повністю перемагає (аналітичний варіант), або одна сторона колонізує інші, показуючи їм, як перейти до себе (діалектичний варіант). Або, через відсутність чогось кращого, всі сторони погоджуються на деяку кількість утрат, а потім, оскільки конфронтація практично не була припинена цим кроком, кожна сторона чекає наступного випадку, щоб нав’язати свою думку іншим.

Логічні парадокси

Бенчивенга пропонує розглянути два варіанти логічних парадоксів. Перший він називає парадоксом «білої людини». Людина, чия шкіра абсолютно біла, є білою людиною, і якщо зробити її шкіру темніше на нескінченно малу величину, в результаті все одно отримуємо білу людину. Отже, всі люди – білі.

Другий парадокс – це «купа проблем», де купа проблем визначається як кількість проблем, з якими спільнота не може впоратися. Абсолютно спокійна ситуація – це не купа проблем; якщо додати нескінченно малу кількість проблем до такої ситуації, вона не перетвориться на купу проблем. Отже, проблем немає.

Компроміс в океанічній логіці є природним способом вирішення проблеми: не практикою вимушеного визнання того, чого не можна досягти, а методом глибокого відгуку на всі наявні відмінності

Компроміс в океанічній логіці є природним способом вирішення проблеми: не практикою вимушеного визнання того, чого не можна досягти, а методом глибокого відгуку на всі наявні відмінності

Будь-яка ситуація, яка традиційно розглядалася б як приклад парадоксу купи проблем, є природним випадком для океанічної логіки. Тенденція тут полягає в тому, щоб вважати, що все є одним.

Таким чином, океанічна логіка змушує протиріччя зникати. Все впізнає себе в чомусь інакшому не тому, що воно буде розглядати інше як фазу свого власного розвитку, а тому, що воно буде бачити шлях між собою й цим інакшим як путь, яку можна пройти без перешкод і в обох напрямах. Світ в океанічній логіці є місцем, де є білий, чорний, рожевий і коричневий, і дійсно все біле, чорне, рожеве і коричневе – воно є в собі, і є всім. А компроміс є природним способом вирішення проблеми: не практикою вимушеного визнання того, чого не можна досягти, а  методом глибокого відгуку на всі наявні відмінності.

Логіка й мова

Незалежно від того, застосовується океанічна логіка глобально чи локально, значення слова – це сукупність контексту: і «білий», і «чорний» означають кожну людину, оскільки «хвиля» означає весь океан. Хвилі – це лише частини цілого, чия доля – злитися з іншими хвилями, бо кожен аспект представляє обмежену точку зору і спокутує своє обмеження, тільки втрачаючи себе в інших (зливаючись із ними).

Аналітична і діалектична логіка підкреслюють і використовують величезну силу мови. Обидві демонструють прагнення звести світ до чогось схожого на мову. Океанічна логіка демонструє протилежну тенденцію: не тільки Бог, увесь світ або життя, але й будь-яка невелика матерія доводить обмеження нашої мови. Хороша мотивація, яка спонукає нас шукати компроміс, – це усвідомлення того, як мало кожен з нас бачить поодинці й наскільки повнішим є спільне бачення.

Втім, наскільки б широким не було те бачення, воно все ще обмежене, і світ все ще здається далеким. Океанічна логіка передбачає і свою власну, і мовну нездатність досягти повної цілісності. Це може бути причиною того, чому ця логіка досі не визнана гідною альтернативою своїх аналітичної та діалектичної суперниці. Проте вона не перестає від того бути цінною, пропонуючи нову цікаву форму міркування й кидаючи виклик звичному для нас мисленню.

Текст: Ксенія Мирошник

Першоджерело: Bencivenga, E. Oceanic Logic // Theories of the Logos.  – Springer, 2017