Відродження Центру української культури

Перші враження після приїзду до столиці Франції в Ольги були важкі: виявилося, що російська культура та її діячі займають тут чимале місце, а українська ще має відвойовувати своє місце. Зокрема, так вона описала свої думки від вечора солідарності з Україною, проведеного у Центрі Помпіду: «Українці говорили про війну, насильство, геноцид, знищення міст та сіл. Інші спікери про глибоку кризу та занепокоєність, необхідність підтримувати один одного, силу мистецького єднання… Пропозицій про допомогу ніхто не висловлював, про бойкот російського мистецтва присутні воліли не дискутувати. Коли звучав заклик “Закрийте небо”, всі меланхолійно дивились в небо. Французи люблять російську культуру, бояться атомної бомби і екологічної катастрофи. Вони не помічають, що їхні білі пальта й рукавички вже давно вкриті попелом війни в Європі».

Втім, так само як українці від закликів до світу закрити небо перейшли до самостійного вирішення проблем, так і Ольга почала діяти, не чекаючи на допомогу. І вже до кінця березня анонсувала про старт ініціативи «Українська весна в Парижі», у межах якої упродовж двох місяців у Центрі української культури у Франції відбуватимуться різноманітні події (виставки, кінопокази, дискусії, літературні зустрічі, концерти).

Фактично це означало відновлення активного життя цього Центру, яке до того лише жевріло. Як каже Ольга, «На жаль, ця будівля в центрі Парижа (колишнє помешкання Алена Делона та Ромі Шнайдер), єдиний український культурний центр в світі, який є державною власністю, завжди залишався на маргінесі через брак стратегічного бачення його ролі. Мізерне фінансування, брак працівників, а головне – відсутність місії та планування призвели до того, що Центр відкриває двері тільки під точкові події».

Натомість ініціативна група поставила собі за мету зробити його серцем експертизи про культуру України, місцем зустрічі українських та французьких митців, співпраці, створення нового, а також місцем залучення ресурсів для підтримки культурних ініціатив.

Також серед цілей проєкту Ольга зазначає невпинну комунікацію про війну: «зараз ми будемо, зокрема, багато і в різний спосіб говорити про ВІЙНУ, невтомно пояснювати, чому російська культура несе відповідальність за злочини держави, боротися із фейками та стереотипами».

Події та колаборації

З моменту старту ініціативи пройшов майже місяць, і за цей час у Центрі відбулося чимало подій у різноманітних форматах. Зокрема, показ фільму «Війна химер» (2017) Анастасії та Мрії Старожицьких та обговорення його з режисерками. Відкрилася фотовиставка «Незламні», де представлені 34 світлини українських митців, які залишилися в країні, щоб документувати життя під час війни. Відбирала фотографії кураторка Мистецького Арсеналу Соломія Савчук.

А 14 квітня у Центрі провели концерт, який став втіленням співпраці українки, що знайшла в Парижі тимчасовий прихисток, ще однієї українки, яка давно мешкає у Франції, та француза. Ольга описала свої враження так: «Зала знову переповнена. Нам треба негайно забрати культурний центр росії, він їм вже не потрібен, а нам бракує місця. Французи мають наснагу знайомитися з Україною. Команда #УкраїнськаВесна має гаряче бажання займатися культурозаміщенням... витісняти імперський нафталін».

Ще однією знаковою подією став приїзд до Парижа Наталки Ворожбит. Центр української культури організував показ її фільму «Погані дороги», а після нього – розмову з Наталкою та польсько-французькою письменницею Агнєшкою Жук. «Говорили про війну, жінок під час війни, зйомки, сенси в контексті та поза ним. Майже чотири години відвертого спілкування, складні питання від аудиторії», – написала Ольга на своїй Facebook-сторінці. А ще розповіла історію, яка передувала цій події.

Оскільки французи хочуть дивитися кіно з субтитрами своєю мовою, потрібно було швидко знайтти перекладачку. Таку відшукали у В'єтнамі. Продюсер переслав фільм зі США, діалогові листи надійшли з Києва. І за вісім годин до показу субтитри були готові. «Оцініть масштаб/географію проєкта і швидкість реалізації (2 тижні)», – прокоментувала Ольга.

Неймовірні українці всюди, вони здатні робити нереальні речі.

А під час найсвіжішого показу (фільму «Стоп-Земля») Ольги у Парижі не було. Вона поїхала в Україну, лише на декілька днів, щоб побачитися із чоловіком, із яким досі не розлучалася більш ніж на два тижні за 25 спільних років. Зворотною дорогою вона написала: «Я повертаюся до Франції, бо зараз там мій маленький син і літні батьки. Бо хочу разом з Українським інститутом посилити наш голос в цій країні». Але вона, як і усі українці, що вимушено опинилися закордоном, мріє лише про одне: повернутися й будувати своє життя вдома, відновлюючи Україну.