Підводні камені знання

З раннього дитинства у нас виховують позитивне ставлення до знання: зокрема, нас хвалять за хороші оцінки і досягнення. Зі шкільної лави, потім – в університеті й на роботі ми переконуємося в тому, що статус залежить від компетентності, від того, що ми знаємо (і вміємо це показати іншим).

Все більше людей у сучасній економіці зайняті інтелектуальною працею. А значить – наявність великої кількості знань і документів, що їх підтверджують (дипломи, сертифікати про навчання тощо), роблять нас більш впливовими та цінними для суспільства.

Знання володіє ще однією дуже привабливою особливістю: воно дає нам відчуття визначеності. Автори книги наводять результати нейробіологічного дослідження, які свідчать: прагнення до визначеності – вроджена властивість мозку, одна з головних умов нормального існування людини.

Здатися некомпетентним – дуже сильний страх, властивий майже всім нам. А багато ще й схильні завищувати свої досягнення, щоб виглядати краще в очах оточуючих. Кемерон Андерсон з бізнес-школи Хааса при Каліфорнійському університеті в Берклі ініціював цікавий експеримент. На початку навчання 243 МВА-студентам запропонували список імен історичних постатей і назв значущих подій, попросивши позначити – які з них їм відомі. У списку були й вигадані назви та імена. Дослідники впевнені: ті, хто відзначив придумані пункти, виявляють зайву самовпевненість, вважають себе більш обізнаними, ніж вони є насправді.

 

Якщо керівник «знає все», то його підлеглі втрачають мотивацію розвиватися

Якщо керівник «знає все», то його підлеглі втрачають мотивацію розвиватися

Цікаво те, що в кінці семестру виявилося: саме цих людей однокласники поважають більше за інших. Вони володіли більш високим статусом в колективі, а колеги з навчання не вважали їх надмірно самовпевненими.

Автори переконані: адекватна оцінка своїх знань допомагає досягти в житті вищих цілей. Однак переоцінка себе може довести до біди. Проте людям властиво завищувати свої успіхи. Так, 94% університетських викладачів оцінюють свою роботу вище середнього рівня, а практично кожен скаже вам, що управляє машиною краще за середньостатистичного водія.

Надмірна самовпевненість, при всіх її ризиках, досить поширена. А причина в тому, що вона приносить соціальні блага. Це добре знають політики: шанси перемогти на виборах підвищуються, якщо виглядати впевненіше за інших кандидатів.
У компетентності є ще одна сторона: чим більше ми знаємо у своїй сфері діяльності, тим сильніше нам загрожує «прокляття знання». Воно означає: чим більше знаєш, тим складніше стає обмірковувати і обговорювати свої знання в доступній для інших формі. «Там, де головне завдання – передавати і поширювати інформацію, прокляття знання знецінює всі переваги фахівця: аудиторія його просто не розуміє», – пишуть Д’Соуза і Реннер. У той же час, складна термінологія дозволяє дилетанту видавати себе за фахівця.

Сліпота експертів

У сучасному світі значимість експертів часто переоцінена. Скажімо, ніхто з аналітиків не зміг передбачити світову фінансову кризу 2008 року. Існує навіть думка, що саме прогнози фахівців найменш точні. Адже світ змінюється швидше, ніж вони можуть визнати, а коли вони роблять помилку, то схильні списувати її на обставини, що змінилися.

Дуже часто експерти потрапляють у пастку власних знань: вони залежать від статусу, бояться втратити його і тому не можуть визнати, що в чомусь неправі. «У реальності саме спеціальні знання, які роблять людину експертом в тій чи іншій сфері діяльності, і звужують її кругозір, – пишуть автори. – Люди, визнані фахівцями, позбавляють себе стимулу виходити за межі своєї ніші».

Надмірні знання перешкоджають руху вперед. Причому це стосується не тільки самих експертів, а й тих, хто їх оточує. Наприклад, якщо керівник компанії «знає все», то його підлеглі втрачають мотивацію розвиватися. Адже вони в будь-який момент можуть звернутися до менеджера за порадою. А сам керівник, швидше за все, не буде активно отримувати нові знання – тому що і так «все знає».

 

Ілюзія, ніби фахівці все знають, заспокоює нас

Ілюзія, ніби фахівці все знають, заспокоює нас

Дуже часто посада створює ілюзію знання. «Компетентність не залишає місця для сумнівів, людина звикає говорити таким тоном, ніби знає все до тонкощів – навіть коли зовсім не розбирається в предметі», – кажуть Д’Соуза і Реннер.

Незважаючи на все це, люди постійно звертаються за порадою до експертів і довіряють авторитетам, замість того щоб самим спробувати розібратися в якомусь питанні або керуватися здоровим глуздом. Чому так відбувається?

Спеціаліст з теорії організаційної поведінки Янніс Габріель провів дослідження, яке довело: коріння цього явища ведуть у дитинство. Наші батьки повинні були бути для нас всезнаючими і всемогутніми, адже ми повністю залежали від них. Ця дитяча мрія часто переноситься нами на інших значущих людей, які, на нашу думку заслуговують на звання авторитетів. Нам хочеться вірити, що існують експерти, які здатні вирішити всі наші проблеми. І що більша невизначеність, тим сильніше це бажання.

З іншого боку, саме суспільство чекає від нас впевненості у своїх знаннях. Це дає людям  приємне відчуття визначеності. «Ілюзія, ніби фахівці все знають, заспокоює нас», – описують цей стан автори. Тому на публіці ми зобов’язані всіляко демонструвати свою компетентність, знання, переконаність у своїй правоті. Почати сумніватися у своїх знаннях в таких умовах практично нереально – хоча ця навичка стає все важливішою у сучасному світі.

Турбулентність знань

Швидкість змін зростає, а люди продовжують спиратися на ті знання, які були ними засвоєні багато років назад. Хоча велика частка їх вже безнадійно застаріла, у нашій уяві вони залишаються статичними і раніше достовірними.

Та й саме знання прогресує надзвичайно швидко. Відомий футуролог Рей Курцвейл, наприклад, стверджує, що у нинішньому столітті людство за 14 років зможе повторити досягнення минулого століття. Прогрес все більше прискорюється, а обсяг знань – збільшується космічними темпами. Якби знань була фіксована кількість, то можна було б припустити: чим більше дізнаєшся, тим менше стає невідомого. Але насправді це не так.

 

Коли ми занурюємось у стан незнання, наявні знання перестають нас обмежувати

Коли ми занурюємось у стан незнання, наявні знання перестають нас обмежувати

Людина кожну хвилин стоїть перед вибором: залишитися в межах того, що їй відомо, або зробити крок за його межі. Кожна подібна ситуація – це новий досвід, а також невизначеність. Тому наш мозок часто намагається зупинити нас.

«Покинувши зону комфорту, ми переживаємо весь спектр складних і суперечливих емоцій – від розгубленості, заперечення, бажання врятуватися втечею до захоплення, від страху і жаху до відваги, від сорому до усвідомлення своєї вразливості», – описують цей стан автори.

Однак тільки так можна навчитися чогось нового. Більш того, Д’Соуза і Реннер переконані, що коли ми поринаємо у стан незнання, наявні знання перестають нас обмежувати. А сам простір невідомого вони описують як «простір потенційного, можливого, де ми отримуємо доступ до знання, яке ще тільки проявляється».

Незнання і підприємець

Одна зі сфер, в якій невідоме приносить користь, – це бізнес. Підприємництво за своєю сутністю – і є робота з невизначеним. Хосеп Піструї, професор бізнес-школи IE в Мадриді, вважає, що зустріч з незнанням – це шанс зрозуміти ситуацію і капіталізувати всі переваги, які вона перед нами відкриває.

Керівники в нинішніх умовах все частіше опиняються в ситуаціях, де їхні знання не допомагають впоратися з проблемою, і потрібно шукати нові шляхи. Фактично, в подібних випадках вони потрапляють до сферу невідомого. Найчастіше діяти тут доводиться не у відповідності з тим, що знаєш, а з тим, що відчуваєш. «Не відмовляючись від того, що знаєш, припускай, що ти чогось не знаєш, – ось принцип сучасного лідерства і менеджменту», – каже Піструї.

Для нього підприємництво – це процес систематичного перетворення невизначеності у щось пізнаване. На думку професора, такий погляд істотно полегшує життя бізнесмена. Невідоме робить тебе вільним, і ти можеш досягти максимальної різноманітності ідей, поставити питання, про які раніше не замислювався.

 

Підприємництво – це процес систематичного перетворення невизначеності у щось пізнаване

Підприємництво – це процес систематичного перетворення невизначеності у щось пізнаване

Піструї навіть розробив власну концепцію роботи з невизначеністю. Вона полягає в тому, щоб змінити процес прийняття рішень у компаніях. На ранній стадії, коли невизначеність велика, керівництву потрібно ділитися ідеями, обговорювати нові інсайти – це дозволяє рухатися вперед.

Також Піструї вважає, що всі працівники повинні брати участь у формуванні майбутнього компанії. Адже хороша ідея може з‘явитись на будь-якому рівні організаційної ієрархії.

Нові навички

Щоб отримувати користь від незнання, потрібно опанувати чотири навички, які, на перший погляд, можуть здатися нестандартними.

1. Спорожнювати свою чашу. Іншими словами, мати свідомість початківця (адже в повну чашку вже нічого не наллєш). Погляд новачка завжди свіжий – тому він помічає те, що пропустить фахівець. Культивувати в собі «свідомість початківця» – означає вчитися сприймати життя, не тримаючись за стереотипи.

Це стосується як людини, так і бізнесу. Не варто заздалегідь формувати очікування щодо майбутнього – відмовитися від них потім може бути складно. Скажімо, не варто припускати, що оскільки конкурент слабкіший за вас, то ви неодмінно переможете. Навпаки, стратегія повинна розглядати різні варіанти – у тому числі й той, у якому конкурент виявиться сильнішим, ніж вам здається.

Не менш важливо для «спорожнення чаші» перестати контролювати все і навчитися приймати зміни. І цінувати не тільки свій досвід, а й моменти своєї безпорадності. Потрібно дозволити собі сумніви, дозволити собі говорити «я не знаю». Така смиренність дозволяє вийти за межі відомого і побачити нові можливості.

У той же час, варто триматися за свої цілі й цінності. «У пучині невідомого ясні цілі й цінності можуть виявитися єдиною соломинкою, за яку ми вхопимося… – пишуть автори. – Звіряючись з ними, ми не зіб’ємося з курсу, які б вітри не вирували навколо. Ми ще не знаємо, куди пливемо, але знаємо, в ім’я чого.»

Автори пропонують таку вправу, щоб опанувати цю навичку. Почніть вчити когось (скажімо, друзів або їхніх дітей) тому, що ви добре знаєте, а вони – ні. Це вимагатиме від вас говорити просто, позбутися жаргону, а також переглянути свої знання, щоб відокремити те, що важливо, від усього іншого.

2. Закривати очі, щоб бачити. Так казав Поль Гоген: «я закриваю очі, щоб бачити». І багато художників легко розуміють, про що ця фраза. Якщо ж застосувати її до бізнес-контексту, то витлумачити можна так: якщо ми покладаємося на ринкову інформацію лише з одного джерела, то забуваємо про інші, оскільки починаємо вважати їх і власні відчуття менш надійними.

Таким чином, іноді варто «відключатися» від деяких джерел інформації, щоб підключитися до інших, не настільки звичних. У деяких випадках потрібно усвідомлено відмовлятися від частини знань, вибирати незнання, активно сумніватися – і відкриватися новому. Зокрема, такий спосіб підходить для вирішення складних завдань, де вже наявні знання не допомагають.

Для розвитку цієї навички буде корисно протягом одного дня слухати інших людей повністю, до кінця – а не прагнути заповнити паузи. При цьому варто відзначати, коли вам нестерпно хочеться вставити репліку, перебити, дати оцінку, ще не дослухавши. Потрібно повністю зосередитися на співрозмовникові, на його словах і міміці, тоні й положенні його тіла. А також звертати увагу на те, як його слова впливають на вас.

 

Не відмовляючись від того, що знаєш, припускай, що ти чогось не знаєш, – ось принцип сучасного лідерства

Не відмовляючись від того, що знаєш, припускай, що ти чогось не знаєш, – ось принцип сучасного лідерства

3. Стрибати у темряву. Іноді корисно відмовитися від плану, який ви склали деякий час тому, і почати імпровізувати. З цієї точки зору бізнес схожий на джаз. Імпровізація не означає, що потрібно вигадувати щось, не знаючи абсолютно нічого. Щоб грати джаз, потрібно розуміти досить багато, розуміти саму структуру цієї музики. Так само і в бізнесі. А далі потрібно відмовитися від звичних ритуалів і схем – тоді й виходить «стрибок у темряву», імпровізація.

Ця навичка може стати в нагоді компаніям при розробці нового продукту і виході на новий ринок. Замість того щоб зупинитися на одній ідеї і триматися за неї, працівники можуть пропонувати різноманітні гіпотези, а потім або підтверджувати, або спростовувати їх. Всі гіпотези вважаються однаково ймовірними до тих пір, поки не з’явиться інформація, яка спростовує якусь із них.

Потренувати цю навичку допоможе вправа «У кімнаті ховається слон». Класичний принцип імпровізації – це говорити «так». Наприклад, якщо хтось починає зі слів «У кімнаті ховається слон», а інший скаже у відповідь «Немає тут ніякого слона» – то імпровізація не вдалася. Але варто йому відповісти «Так, і зараз він кинеться на тебе» – як гра готова.

Попрактикуйтесь не відкидали ідеї людей, а погоджуватися з ними й розвивати їх. Це допомагає вибудувати діалог і створити що-небудь справді цінне.

4. Насолоджуватися невідомим. Іноді невідоме означає нові проблеми, неприємності, погані новини. У цій ситуації важливо закликати на допомогу гумор і легкість. Автори цитують психолога-позитивіста Джозефа Гірі: «Відчувати страх перед невідомим – це нормально. Питання – чим це завершиться». На його думку, найкраще завершити складну ситуацію сміхом.

Також насолоджуватися невідомим дозволяє допитливість. Вона відкриває нам очі на розмаїття навколишнього світу, дозволяє встановити нові зв’язки і, як наслідок, досягти успіху.

Для тренування цієї навички автори пропонують, зокрема, виділити день для того, щоб відстежувати всі свої сумніви у собі самому. Подібні думки нападають на кожного з нас час від часу, і важливо їх помічати. А потім – прийняти рішення ставитися до себе з співчуттям і добротою, як до свого друга. Це допоможе вам вітати невідоме не з острахом, а з цікавістю, а можливо, і з радістю.

Повну версію рецензії можна прочитати на сайті Digest