Простота і складність

Життя на нашій планеті приймає безліч форм і є, мабуть, найскладнішим феноменом у Всесвіті. Існує більше 8 млн. видів організмів, які відрізняються розміром, тривалістю життя, тим, як вони народжуються, живуть і вмирають. З появою людини складність цього світу ще сильніше збільшилася: з’явилися будинки, міста, культури…

Однак якщо подивитися на те, як влаштована Сонячна система, то стає очевидним: існують закони, за якими планети пересуваються по своїх орбітах. Можливо, подібні закони є і для нашого хаотичного світу? Автор вважає, що так.

Якщо побудувати графік залежності кількості серцевих скорочень тварин від їхньої ваги, то вийде спадна пряма лінія (а сумарна кількість серцевих скорочень за все життя у всіх тварин практично однакова: і у миші, що живе лише кілька років, і у кита, який може прожити понад століття ). Кількість патентів в містах прямо пропорційна чисельності населення. Прибуток і вартість активів компаній практично лінійно залежать від кількості працівників. Йдеться про надзвичайно складні процеси – однак їх описує найпростіший математичний закон. Все це – ілюстрації до принципу масштабу, якому підпорядковуються тварини, рослини, екосистеми, міста і компанії.

Мережі й фрактали

Всі організми, починаючи від найменших і найпростіших бактерій і закінчуючи найбільшими тваринами, для підтримки життєдіяльності і відтворення потребують інтеграції численних елементів – молекул, органел, клітин. І ці мікроскопічні компоненти повинні «обслуговуватися» порівняно «демократичним», ефективним способом – щоб підтримувати метаболізм, виводити відходи, регулювати активність.

Природний відбір вирішив це завдання найоптимальнішим шляхом: організувавши ці елементи в мережі, які розподіляють енергію. З функціональної точки зору біологічні системи обмежені тією кількістю енергії, метаболітів та інформації, яку здатні передавати ці мережі.

Простіше кажучи, людина – це ефективно інтегрований набір мереж, кожна з яких переносить енергію, матеріали та інформацію. Та й майже будь-що живе можна представити у вигляді ієрархії мереж. Автор зробив припущення: універсальні закони, що описують все живе, повинні брати свою основу в фізичних і математичних властивостях біологічних мереж.

 

Якщо ви знаєте розмір міста, то можете передбачити з точністю 80-90%, яка середня зарплата його мешканців, яка довжина його доріг, скільки злочинів там відбувається

Якщо ви знаєте розмір міста, то можете передбачити з точністю 80-90%, яка середня зарплата його мешканців, яка довжина його доріг, скільки злочинів там відбувається

Вест спільно з Джеймсом Брауном і Брайаном Енквістом дішли висновку, що більшість біологічних мереж (таких як, скажімо, серцево-судинна система людини) демонструють цікаву властивість – фрактальність. Іншими словами, їхня структура повторює свою геометрію на всіх рівнях.

Фрактали в природі й у нашому повсякденні зустрічаються дуже часто. Їх можна побачити в будові легенів і в екосистемах, в хмарах і містах, в руслах річок і компаніях. Найпростіший приклад факталу – броколі. Якщо розділити овоч на маленькі шматочки, кожен з них буде виглядати зменшеною копією цілого. Цей процес можна повторювати знову і знову, і кожного разу в черговому фрагменті можна буде впізнати броколі.

Математичні фрактали є ідеальними – вони тривають нескінченно. Об’єкти реального світу мають природні обмеження. Броколі можна ділити на фрагменти, що повторюють структуру цілого, лише до певного моменту – а потім залишаться лише тканини, молекули і клітини.

Вест, Браун і Енквіст визначили, що найефективнішими мережами є ті, що мають фрактальну структуру. І майже всі мережі, які підтримують життя в організмах, є фракталами, що повторюють себе. Причому це справедливо для різних систем рослин, комах, тварин і людини.

Міста і майбутнє

Майбутнє нашої планети багато в чому визначають міста і глобальна урбанізація. Місто є джерелом інновацій, двигуном створення цінності, «силовим центром», магнітом, який притягує креативних людей.

Міста стимулюють зростання, генерують ідеї. Однак у них є і темна сторона: забруднення атмосфери, кримінал, хвороби, бідність, надмірне споживання ресурсів. Занадто швидка урбанізація призводить до того, що людство стикається з новими викликами, в тому числі екологічними, соціальними, фінансовими.

 

Людина – це ефективно інтегрований набір мереж, кожна з яких переносить енергію, матеріали та інформацію. Та й майже будь-що живе можна представити у вигляді ієрархії мереж

Людина – це ефективно інтегрований набір мереж, кожна з яких переносить енергію, матеріали та інформацію. Та й майже будь-що живе можна представити у вигляді ієрархії мереж

Проблеми, з якими ми маємо справу, не нові. Більшість із них з‘явилась ще на початку промислової революції. Однак урбанізація розвивається експоненційно, і зараз ми починаємо відчувати, що на нас насувається цунамі викликів. Небезпека в тому, що ми можемо усвідомити деякі загрози вже тоді, коли стане занадто пізно, щоб впоратися з ними.

Лише нещодавно ми побачили руйнівний потенціал глобального потепління, кліматичних змін, обмеженості ресурсів (води, енергії та інших), викидів в атмосферу, фінансових криз. І навіть зараз чимало політиків і економістів вважають, що ці проблеми – лише тимчасові труднощі, які скоро будуть вирішені за допомогою якоїсь сміливою інновації. Однак автор не впевнений, що це так. Епоха стрімкої урбанізації – це щось нове для людства, і щоб впоратися з викликами, які вона несе, у нас не завжди достатньо інформації.

Таким чином, нам необхідна якась «наука про міста» – концептуальна модель, що дозволяє зрозуміти і передбачити динаміку розвитку, еволюцію мегаполісів. Те ж саме можна сказати про компанії – нам потрібно розібратися в тому, яким законами вони підкоряються, щоб більш ефективно ними управляти.

Міста й організми

Ми часто використовуємо словосполучення «ДНК компанії», «метаболізм міста» і т.д. – як ніби бізнес і мегаполіси є біологічними об’єктами. Навіть у Аристотеля ми зустрічаємо ставлення до міста, як до «природної» органічної автономної одиниці. Чи є ці порівняння лише красивими метафорами?

Вест і його колеги з Інституту Санта-Фе впевнені, що між містами і живими організмами чимало спільного. Мегаполіси підтримують своє існування завдяки мережам, таким як дороги, залізничні колії, лінії електропередавання. Ці мережі транспортують енергію, людей, ресурси – і є уособленням метаболізму міста.

 

Компанії часто нагадують організми. Тому можна припустити, що вони стикаються із тими ж обмеженнями, що і тварини

Компанії часто нагадують організми. Тому можна припустити, що вони стикаються із тими ж обмеженнями, що і тварини

Якщо подивитися на різні міста – Нью-Йорк, Даллас, Лос-Анджелес, – то вони будуть сильно відрізнятися від Токіо, Осаки, Парижа чи Лондона. Однак їхні відмінності будуть набагато меншими, ніж різниця між китом, конем і мавпою. І, в той же час, всі тварини підкоряються однаковим законам. Те ж саме і з містами: вони можуть бути влаштовані приблизно однаково, відрізняючись в масштабі. Вест зі своєю командою підтвердив це, досліджуючи різні міста за різними показниками: ВВП на душу населення, рівнем злочинності, кількістю зареєстрованих патентів і іншими.

Виявилося, що якщо ви знаєте розмір міста, скажімо, в США, то можете передбачити з 80-90% -вою точністю, яка середня зарплата його мешканців, яка довжина його доріг, скільки злочинів там відбувається, скільки там ресторанів, скільки патентів реєструють люди. Все це визначається тільки розміром населеного пункту. Цікаво й те, що мова йде про міста в межах однієї країни. Закони масштабу діють не так точно, коли ви порівнюєте міста з різних країн. Скажімо, рівень злочинності в Японії в середньому набагато нижчий, ніж в США, а кількість патентів – вища.

Потрібно враховувати і те, що міста – це щось більше, ніж просто набір фізичних об’єктів. Париж – це не тільки красиві будинки й вулиці, хоча саме це спадає на думку в першу чергу, коли ми думаємо про столицю Франції. Міркувати про урбанізацію тільки з точки зору збільшення розмірів міста, появи нових будинків та інфраструктури, – означає робити велику помилку.

Міста мають органічну властивість: вони фізично ростуть і розвиваються завдяки взаємодії між людьми. І найвидатніші мегаполіси стають такими, тому що спрямовують зусилля людей на створення «душі»: інновацій, цінності.

Таким чином, у кожного міста є два виміри: фізична інфраструктура та соціально-економічна активність. На думку Веста, їх можна представити у вигляді фрактальної мережевої структури. Фрактали часто є результатом еволюційного процесу, спрямованого на оптимізацію якоїсь функції (наприклад, забезпечення енергією всіх клітин організму або всіх людей міста). Може здатися дивним те, що і соціальні мережі мають цю властивість: досить великі соціальні групи також часто виглядають як фрактали.

Існують деякі закономірності, які виявив Вест, досліджуючи міста:

– Збільшення розміру міста, скажімо, удвічі веде до генерації інновацій, економічної цінності більш як у двократному розмірі. Виходить, що чим більше населення міста, тим більше інновацій і багатства припадає на кожного мешканця.

– Швидкість життя зростає в міру зростання міста і, відповідно, його соціальної мережі. Відповідно, хвороби поширюються швидше, бізнеси з’являються і помирають швидше, навіть люди на вулицях ходять швидше.

 

Найвидатніші мегаполіси стають такими, тому що спрямовують зусилля людей на створення «душі»: інновацій, цінності

Найвидатніші мегаполіси стають такими, тому що спрямовують зусилля людей на створення «душі»: інновацій, цінності

Наука про компанії

Компанії є головним механізмом створення економічної цінності: тільки в США загальна вартість публічних бізнесів на 15% більше за ВВП країни. У цій країні є 30 млн. незалежних компаній. У більшості з них працює лише декілька працівників, однак є 4 тисячі великих організацій, чиї акції виставлені на біржі.

Існує чимало літератури, де інвестори і бізнесмени розповідають про те, що допомогло їм досягти успіху. Такі книги фокусуються в основному на структурі й динаміці розвитку організацій. Механізми, за допомогою яких ми звикли розглядати бізнес, можна розділити на три групи: транзакційні витрати, організаційна структура, ринкова конкуренція.

Не заперечуючи цей підхід, Вест все ж вважає, що компанії потрібно розглядати як складні адаптивні системи в рамках парадигми масштабу. Однак таких досліджень сьогодні існує дуже мало. Як немає і докладних моделей того, як працює економіка.
Компанії часто більше нагадують організми, ніж міста. Тому можна припустити, що вони стикаються із тими ж обмеженнями, що і тварини. Наприклад – з обмеженим життєвим циклом.

Зростання і у випадку організмів, і у випадку міст забезпечується різницею між метаболізмом і підтриманням життєдіяльності. У компаній «метаболізмом» можна вважати дохід або продаж, а витрати – «підтриманням життєдіяльності». У тварин інтенсивність метаболізму зменшується зі збільшенням розміру, у міст – навпаки. Вест виявив, що у компаній ця залежність є практично лінійною. Для бізнесу це хороша новина, адже вона говорить про можливість експоненційного зростання – тобто про мрію будь-якого підприємця.

Втім, це не означає, що якщо компанія стрімко зростає, то вона неодмінно виживе. Адже швидкість її розширення повинна бути не меншою, ніж швидкість збільшення ринку.

Ще одне цікаве відкриття автора: ризик смерті компанії не залежить від її віку та розміру. Кількість п’ятирічних бізнесів, які закрилися на шостий рік, приблизно така ж, як і число 50-річних організацій, які загинули на 51-му році існування.

Чому компанії часто гинуть, а для міст це рідкість? Можливо, тому що з метою підвищення ефективності й прибутку, збільшення ринкової частки бізнеси діють стереотипно: додають ще більше правил, процедур і протоколів. У результаті зростає бюрократичний контроль, і часто це відбувається за рахунок інновацій і R&D (а саме вони повинні забезпечувати процвітання в довгостроковій перспективі).

Статистика говорить, що в міру зростання компанії витрати на R&D зменшуються.
На відміну від міст, компанії нерідко старішають. А ринкові сили виштовхують тих, хто «втомився». Тому головним викликом для бізнесу, на думку автора, є дотримання балансу між позитивним зворотним зв’язком від ринку щодо наявних продуктів, і стратегічної потребою розвиватися в нових напрямках, які можуть не принести негайного результату.

Повну версію рецензії можна прочитати на сайті Digest