Вашій компанії вже чотирнадцять років. Що у сфері «зеленої» енергетики питомо змінилося за цей час? 

Олексій Бадіка: Переломний момент припав на 2016-2017 роки. Пожвавився кліматичний рух, світові лідери почали звертати пильну увагу на екологічні питання. Україна долучилася до цих процесів: у нас нарешті з'явилося законодавство, що стимулювало підтримку відновлюваних джерел енергії («Енергетична стратегія України»). На жаль, за тим законодавством тягнеться токсичний слід, бо перша редакція була зроблена під конкретну політичну групу, тож їй бракувало прозорості. Проте воно дало серйозний поштовх до розвитку «зеленої» енергетики. Якщо до 2017-го то був здебільшого бізнес ентузіастів, то від 2017-го почалась робота у справжніх ринкових умовах. З'явилися гроші, перспективи та відчуття невідворотності змін. 

Наша компанія також досягла точки окупності операційних витрат у 2017-му. До того майже сім років я інвестував власні кошти у розвиток команди, підтримку ринку. І упродовж цього часу ми самі активно навчалися, вчили працівників та клієнтів. У нас модель B2B, ми працюємо з інженерними компаніями, з фахівцями, яких треба було вирощувати, адже раніше на ринку їх просто не було.

Ринок ще має розвиватися – цивілізований, зрозумілий, з доброю репутацією. Останніми роками  відбувалася справжня інформаційна війна з відновлюваною енергетикою. «Зелених» звинувачували геть у всьому: від співпраці з олігархами до підвищення тарифів. Бджоли померли і яблука не налилися – винні «зелені»! Зараз протидія тихіша, але над репутацією нашої сфери ще працювати і працювати. 

Тобто ваш бізнес має і просвітницьку функцію? 

О.Б.: Понад 10 років у нас працює навчальний центр. У доковідні часи ми навчали близько тисячі фахівців на рік, розробили чотиримодульну програму, мали по 25-30 осіб у групі: фахівців з ринку, викладачів вишів, студентів із факультетів, дотичних до енергетики й економіки. А наші кінцеві клієнти — головні енергетики, економісти. Зараз «Атмосфера» реалізує спільну програму з потужною світовою фінансовою організацією, в котрій ми є технічними партнерами: навчаємо, до прикладу, фахівців із банківського сектору прораховувати проєкти з відновлюваними джерелами енергії. Просвіта щодо джерел відновлюваної енергії — частина місійного складника нашого бізнесу.  

Така системна робота скерована не лише на клієнта, а й на самого себе, чи не так? Вартує тут запитати: як почалася ваша історія з kmbs? 

О.Б.: Мій приятель, який був учасником МВА-програми школи, кілька років поспіль казав: «Олексію, тобі час!». Руки довго не доходили, але якось я записав собі на дошці цей план-бажання — і потрапив на Prestart-зустріч. Назавтра я уже був на співбесіді, за пару днів писав есей «Я, як підприємець: вчора, сьогодні, завтра». Спочатку написав просто три рядки — про вчора, сьогодні, завтра, тому есей довелося переписувати. 

Просвіта щодо джерел відновлюваної енергії — частина місійного складника нашого бізнесу

Коли я потрапив на MBA, все змінилося. Для мене це дійсно досвід трансформації, хоча й, можливо, повільнішої, ніж я хотів. Але нас попереджали викладачі: перші пів року-рік навчання не ініціюйте різких змін, не поспішайте. Інколи до нас приходили випускники й зі свого досвіду казали: пройшло вже п'ять років після закінчення програми, а трансформація досі триває. Я тоді думав собі: «щось ви гальмуєте». А тепер і сам готовий казати новим учасникам: «Не поспішайте, готуйтеся до спокійної, послідовної, довгострокової роботи над собою, командою, бізнесом». 

Звіти 2020 року за даними 27 країн ЄС фіксують: сонячна енергія — підйом на 15%, вугілля — спад на 20%. І це уже питання максимально широко поставлено: відбулися світоглядні зрушення? 

О.Б.: У певний момент прогресивна світова спільнота зрозуміла невідворотність кліматичних змін, що спонукало до розвитку різних технологій, зокрема і відновлюваних джерел енергії. Треба щось робити! Відновлювані джерела енергії не є панацеєю від кліматичних змін, але вони — частина необхідних світоглядних трансформацій. 

Для мене ці теми зрозумілі, вони становлять інформаційний бекґраунд мого життя: ми з командою говоримо про сталий розвиток, про нефінансові показники діяльності компаній (ESG), про довгострокові сталі стратегії. Але на ринку України є, може, 10% компаній, 10% клієнтів, 10% споживачів, яким теж це важливо. І такі компанії переважно — це або стартапи, що використовують європейські ідеї для розвитку, або глобальні великі компанії, що уже не мислять інакше, бо їх примушує до радикальних світоглядних змін ринок. Скажімо, у нас є клієнти з аграрного сектору, які розуміють: через два роки вони не зможуть експортувати свою продукцію в Європу, якщо не матимуть відповідних сертифікатів. І це тільки початок. 

Загалом схема ухвалення рішень міняється. Я бачу, як це відбувається в Європі: споживачі приймають рішення, керуючись ідеєю сталого розвитку, екологічності, ресайклінгу — всього, що допомагає людству виживати не лише в довгостроковій, а й у середньостроковій перспективі. Нові покоління  віддають перевагу компаніям, цінності яких розділяють. Прихильність певним брендам стає декларацією цінностей споживача. А у нашій країні керівники бізнесів у найкращому випадку чули щось про «Цілі сталого розвитку» ООН. 

Ви говорите про Європу, але особисто для вас історія «зеленої» енергетики почалася в Китаї, так? 

О.Б.: Так, у 2007 році у мене був консалтинговий бізнес, котрий зокрема допомагав китайським компаніям виходити на ринок України. Я часто їздив до Китаю, бувало, що й на місяць-півтора. І от одного разу в місцині, віддаленій від популярних регіонів, жив у готелі (єдиному на 4.5 млн людей). Зі свого двадцятого поверху я бачив маленькі будівлі, де на кожному даху щось виблискувало. Сонце відбивалося, блищав буквально кожен дах, скільки видно було, аж за горизонт. Придивився — на дахах стояли сонячні водонагрівальні системи, банальні водогрійки, які забезпечували місто гарячою водою. 

Виявилося, що таке обладнання просто продавалося в супермаркетах за якихось двісті доларів. Чому ж у нас про таке знають хіба що ентузіасти на технічних форумах? – подумав я. Мені здалося (і то, звісно, було безглузде самогубство), що і у нас воно повинно злетіти. Я мріяв, як привезу перший контейнер цих водогрійок, одразу стану мільярдером, бізнес так і літатиме... Насправді ж літати воно почало років через десять. 

Відновлювані джерела енергії не є панацеєю від кліматичних змін, але вони — частина необхідних світоглядних трансформацій

І цікавість до сонця, що виникла тоді, завжди була про те саме? 

О.Б.: Сонце – це моя тема. Інші відновлювані джерела енергії також, але саме сонце — найпростіша в імплементації технологія, її найкраще транслювати на широкі маси. 

Мені не все одно, чим займатися, чим торгувати, я точно знаю, в якому бізнесі я точно не буду. Мене драйвить те, що мій бізнес приносить користь не тільки мені як власнику, не тільки моїм працівникам, учасникам команди, клієнтам, а й країні і світові загалом. Цей бізнес дає мені можливість реалізуватися: тому хлопчику, що любить гратися з технічними штучками (я за освітою технар), тому підприємцеві, що не має досвіду працювати на когось і не прагне такого досвіду, і, нарешті, як громадянину України. 

А як щодо атомної енергетики? Теж, так кажуть, нібито чиста енергетика, за нормальних обставин не забруднює довкілля. 

О.Б.: Щодо атомної енергетики я є класичною жертвою стереотипів і фобій. Якби мене спитали, чи хочу жити поблизу найбезпечнішого атомного реактора, я б відмовився: не хочу бути поруч із цією технологією, маючи за плечима дитячу травму Чорнобиля. Я дуже добре пам'ятаю, як сталася аварія, пам'ятаю евакуацію школи під Харків і пізніші стани — уже не в школі й навіть не в інституті, – коли я почав давати собі раду з усвідомленням наслідків катастрофи. 

Втім, якщо відкинути емоції, то зараз маємо чимало безпечних технологій, наприклад, модульних атомних реакторів. Про такі йшлося у крутому мінісеріалі Inside Bill's Brain: Decoding Bill Gates, який я нещодавно подивився. Багато країн нині розробляють безпечні атомні технології. Скажімо, у Китаї до 2050 року мають побудувати сотні атомних блоків – більше, ніж усі країни за всю історію атомної енергетики. Є всі передумови на те, що такі технологію почнуть поширюватися, якщо енергетика відновлюваних джерел — сонячна, вітрова — не встигне до того часу закрити більшість потреб.    

У технології сонця — ви говорили про неї як про найпростішу — є свої больові зони і драстичні питання. Одне з них: як ви утилізуєте сонячні панелі? 

О.Б.: Як класичний підприємець-романтик, маю високу толерантність до ризиків. Я читав у книжках, що на кожний технологічний прорив припадає хвиля побоювань. З’явилися двигуни внутрішнього згоряння — а куди ми подінемо стільки коней? Що робити із заготовленим фуражем? Куди дінуться повозки? А що робити потім із тонами металобрухту? Пройшов час - іі якось із цими питаннями розібралися. 

Тепер на черзі інші побоювання: куди подіти стільки літієвих батарейок і сонячних панелей? Ймовірно, людство створить заводи з перероблення: буде алюміній, скло, срібло. Наразі значна частина сонячних панелей вторинному переробленню не піддається, але у них самих немає неекологічних матеріалів. Я вірю, що технології вдосконалюватимуться і ставатимуть дедалі ефективнішими. 

Сонце – це моя тема. Інші відновлювані джерела енергії також, але саме сонце — найпростіша в імплементації технологія, її найкраще транслювати на широкі маси

Чи конкурують між собою на ринку відновлювані джерела — скажімо, вітрова і сонячна енергія? 

О.Б.: Очевидно, є прямі конкуренти — компанії, що займаються однаковим бізнесом. Є непрямі конкуренти: різні інші традиційні чи відновлювані джерела енергії. Особисто у мене є враження, що в світі екологічна спільнота більш об'єднана, а в Україні нам складно дається партнерство, і це величезна проблема для нашого суспільства. 

Нам буває складно об'єднати зусилля навіть в Асоціації сонячної енергетики, членом якої я є, хоча ми начебто маємо спільний інтерес – розвиток ринку. Можливо, проблема у тому, що ринок у нас поки дуже обмежений: грошей мало, клієнтів мало. 

«Енергетика відновлюваних джерел здатна закрити всі потреби планети» – звучить як теза на футурологічному конгресі. Наскільки ця перспектива реальна? За нашого життя, скажімо? 

О.Б.: На жаль, але ми цього не побачимо. Я зараз ставлю перед собою «приземленіші» цілі: зокрема, ми започаткували ініціативу «Мільйон сонячних дахів в Україні до 2030 року». Плануємо, що такі сонячні електростанції будуть частиною системи розподіленої генерації країни. Отже, більшість суб’єктів, підключених до мережі, будуть одночасно споживачами і користувачами. Цим шляхом колись пішла Німеччина й уже давно той мільйонний рубіж подолала. Якщо нам це вдасться, то був би добрий маркер: серйозні зміни енергетики в Україні не за горами. 

А які зміни чекають на ваш бізнес?

О.Б.: Я писав свій магістерський проєкт на MBA-програмі про трансформацію бізнес-моделі, зараз його втілюю. Ми залишаємося на тому самому ринку, але через п'ять років це радше буде IT-компанія, ніж торговельна чи логістична. Займатимемося аналітикою даних і обробкою інформації. А ще хочемо розбудовувати екосистему на ринку сонячної енергетики й стати її ключовим гравцем. 

Стаття вперше була опублікована на mind.ua

Розмовляли: Ганна Улюра, Тетяна Кузнєцова