Школа для лідерів,
які прагнуть змін

Дізнайся першим

Останні новини KMBS в реальному часі

Останні події та новини з життя KMBS дізнавайтеся у розділі KMBS Live що знаходиться у верхньому правому куті екрану

Відкрити kmbs live
Головна
/
Статті
/
Україна зараз – місце народження сильних людей
20.10.2022
1807
18хв
Україна зараз – місце народження сильних людей
ALUMNI
Проблема в іншому — це серія інтерв’ю з випускниками Києво-Могилянської Бізнес Школи. Історії про людей, з якими відбулись важливі та глибокі зміни масштабу мислення. У черговому випуску подкасту kmbs «Проблема в іншому» Андрій Сусленко поспілкувався з Євгеном Саранцовим, засновником платформи відкритих інновацій REACTOR.UA та випускником програми MBAF kmbs, про інновації до і під час війни, про бізнес-освіту й навчання після MBA.

Андрій Сусленко: Як ти почуваєшся зараз, як позначається на тобі війна?

Євген Саранцов: Коли перебуваєш поміж людей, які відчули жахіття війни, й людей, які героїчно захищають Україну, то твоя історія, яка б вона не була, здається дуже посередньою. Хоча, звичайно, я усвідомлюю, що зараз кожен українець постав перед екзистенційним викликом: ми не знаємо, що буде завтра й чи взагалі існуватиме те, що сьогодні робимо. І всі ми мали досвід мужності.

Останні місяці були для мене часом випробувань. І я гордий із того, які рішення приймав і як діяв. Наприклад, у перший ранок на паркінгу я побачив багато наляканих і розгублених людей, які не знали, що робити. Я, маючи певні управлінські навички, зміг організувати декілька сімей. Упродовж першого тижня мені вдавалося, хоча б на 50%, погасити стрес і страх у цих людей. Цікаво, що мій персональний страх у цих обставинах ставав меншим – я був зайнятим, відповідав за інших.

Другий виклик постав, коли ми зрозуміли, що потрібно виїжджати за кордон. Поїздка тривала майже п‘ять днів, і теж потрібно було все організувати: де спати, де зупинятися, коли комендантська година, тощо.

Третім викликом було прощання, коли всі їдуть – а ти залишаєшся. Я не міг виїхати, але й не хотів. Я чітко розумів, що хочу розділити цей біль. Тому разом із братом повернувся до Києва. Це було дивне відчуття, бо всі їхали туди, а ми майже одні – назад. Але це було правильне рішення. Зрештою, тут були батьки, які самі, напевно, збожеволіли б від страху й новин.

А.С.: А що допомагало не збожеволіти тобі?

Є.С.: Я розумів, що я та людина, яка має бути на зв‘язку й приймати рішення, щоб інші могли рухатися далі. Я допомагав працівникам вивозити їхні родини, підказував, спілкувався з їхніми батьками, які не хотіли їхати.

Ще я три місяці був у ТРО, нам дали зброю й сказати, що охороняти. Я мав вибір, міг не підписувати контракт, не стояти ночами, не допомагати. Але це також було моє рішення. Звичайно, це не військова справа, а допомога військовим, тому що вони зайняті іншими речами. А наша роль була – «стій біля дороги і щось перевіряй».

Потім нам сказали: «Повертайте зброю, у нас вже є багато людей, які вміють користуватися більшим арсеналом, тому поки що ви нам не потрібні». Мене приємно здивувало, що навіть у такий час люди думають, кого брати, і не беруть усіх підряд. У мене було декілька подібних випадків, коли мені відмовляли й казали: «Йдіть заробляйте, сплачуйте податки, піклуйтеся про своїх». Я зрозумів, що людяність працює навіть у такий час.

Згодом стало легше, бо ситуація почала стабілізуватися. Мама і сестра з родиною, які залишилися вдома, почувалися розгубленими. Я побачив це й запропонував «стратегічний хід» – робити ремонт у будинку. У магазині на мене дивилися, як на дивака, бо я був майже єдиним, хто купував будматеріали.

Ремонт тривав десь три місяці, а я знаходив нові й нові заняття: то рубати дрова, то фарбувати стелю… Я навіть почав займатися садом, чого ніколи не робив: деревами, теплицею. І усе це ввімкнуло якусь енергію, не лише в мені, але й у моєї сестри, її чоловіка. До того вони не мали жодної ідеї, куди рухатися, а хотіли просто спати, їсти і думати, де взяти їжу, якщо що.

Коли моя стратегія спрацювала, у мене з‘явилася енергія рухатися й зі своєю справою – платформою інновацій REACTOR.UA. З’явилася сила й навіть вдача, нам повезло, бо практика продовжилася. А нам було важливо не зупинятися.

А.С.: А ви якось готувалися, закладали у свій бізнес цю практику «не зупинятися»?

Є.С.: Ні, ми не могли це закладати. Тому що інновації – це героїчний акт. Він спочатку може бути дуже популярний, хайповий, але це не легка прогулянка, а напруга. Ти використовуєш усі свої когнітивні спроможності, які не задіяні зазвичай, бо в інноваціях потрібно вийти за межі.

До війни ми працювали з дуже великими компаніями: «Укрсіббанк», «Метінвест», «ОККО». Ми були зайняті інноваціями для них. З початком війни ми втратили цих клієнтів. Але нам пощастило, що з‘явилися технологічні команди, які під час війни почали рухатися у бік ЄС, і їм знадобилася розробка нових рішень. Вони звернулися до нас, і це дозволило нам відновити активність.

Також я вирішив найняти ще людей та інвестувати у покращення ідеї відкритих інновацій для України. Незабаром матимемо реліз нової платформи, яка називається MONITOR.REACTOR.UA.

Ми зібрали майже 300 відкритих топових платформ інновацій з ЄС, США. Це місце, де люди говорять ідеями, а не мовою «скільки це коштує». І там постійно з‘являються запити за зразок «ми хочемо перебудувати місто» або американські запити оборонної сфери для України. Ми почали збирати виклики, які там зустрічаємо, і кожен тиждень маємо 20-30 відкритих колів для української технологічної екосистеми. Зараз ми підключаємо вже 10 технологічних компаній, які вирішили системно працювати, рухатися на глобальний ринок через певну ідею.

А.С.: Звідки у тебе ця сміливість – взяти на себе ризик, інвестуючи під час війни?

Є.С.: Напевно, завдяки програмі MBAF kmbs. Я не завжди був підприємцем. Колись я робив досить непогану кар’єру найманого топменеджера. А потім почав інвестувати у стартапи. Їх було чотири, і один вдалося продати – він був пов’язаний з онлайн-закупівлями . Ми були першими у цій сфері.

Цей продаж дозволив мені вийти в нуль, але не заробити. Тоді я зрозумів, що щось робив не так – і пішов навчатися до kmbs. Це було єдине місце, де говорили про ризики, зокрема, з Євгеном Пенцаком. Пам’ятаю, як він розповів ідею, яку ми постійно використовуємо зараз: перед тим, як кудись інвестувати, потрібно зробити усе те, що нічого не коштує. Ти можеш працювати з ідеєю, тестувати гіпотези, тестувати клієнтів, можеш навіть щось підписати й оформити… Але не треба починати з найму людей та оренди офісу. А у нас же є така українська традиція: «Поки не готова хата, запрошувати не буду». Все повинно бути ідеально, а коли воно ідеально, то часто вже не потрібне.

Завдяки навчанню у kmbs я навчився «опціонній логіці»: якщо є час і можливість щось закласти на майбутнє – то роблю це. Зараз це теж спрацьовує. Ми продовжуємо діяти як платформа, як медіа, дуже багато розповідаємо про інновації, говоримо з ринком. Колись воно дасть свої плоди.

А.С.: Якими були твої очікування щодо MBA у kmbs?

Є.С.: Було очікування, яке потім не справдилось – воно було замалим порівняно із тим, що я отримав. Коли ти приходиш в бізнес-школу, то спираєшся на свої «м‘язи досвіду» й кажеш: «Я тут також досвідчений». Але вже через пару тижнів розумієш, що «зброї немає», й починаєш вчитися.

Для мене навчання – це було захоплення. Це була подорож, яка дозволила переосмислити, чим я займаюсь, як займаюсь, чим потрібно займатись, а чим не потрібно.

А.С.: Які зі змін, що з тобою трапилися за ці два роки у kmbs, були потрібні, а який досвід був зайвим?

Є.С.: У мене немає досвіду, який я не хотів би отримувати. Я вдячний за будь-який досвід, сприймаю його чесно і дуже відкрито. Після бізнес-школи я вирішив рухатися з інноваціями. І це було сміливе рішення, тому що в Україні цим займатися непросто. Але я був захоплений моделлю Монте-Карло, яку я вивчав у kmbs, – як інвестувати в проєкти з високою невизначеністю. І коли вийшов з kmbs, то зрозумів, що це взагалі ніхто в Україні не використовує. Ба більше, й сьогодні, шість років потому, коли я розповідаю, що можна моделювати майбутнє, а не планувати, то на мене дивляться з подивом.

Всі звикли, що потрібен бюджет. Звичайно, бюджет можна зробити, але він не допоможе відповісти на запитання, чи буде війна, чи буде ковід, чи будуть взагалі у вас клієнти. Чому в Україні не використовують моделювання? Найчастіша відповідь: «Бо це якась складна математика, і ми її не розуміємо». Але ж сьогодні світ робить саме це, і коли ти говориш з колегами із західних ринків, то вони тебе розуміють.

Я мав такий досвід: мене запросили до великої компанії, яка хотіла зробити трансформацію. І там я використовував моделювання. Пам‘ятаю, що на момент, коли розробив модель, вони заробляли десь 7 млн грн. А модель Монте-Карло показала сценарій, де можна заробляти 25 млн. Мені не повірили, що це можливо, але через 2,5 роки цієї цифри компанія досягла.

А.С.: Коли бачиш те, що не бачать інші, легко відчути гординю. А вона може перекрити шлях до нових ідей. Як ти працюєш із гординею?

Є.С.: Мені колись потрапила до рук книжка «Буття і ніщо» Жана-Поля Сартра. Там є така ідея, що буття не будується, а дається. Тобто насправді це не твої ідеї, а тобі просто Творець дав можливість їх вхопити і цю красу розділити. Якщо ти в це віриш, тоді немає відчуття, що ти якийсь автор, геніальна людина, що ти можеш мислити стратегіями і таке інше.

Треба приймати ідеї з дуже великою вдячністю за те, що ти можеш доторкнутися до цієї краси. Найважче, коли ти цю красу не можеш передати іншим. Це треба робити обережно, лагідно: «Ось може бути така ідея, а що ви про це думаєте?». І потім люди виходять на це самі й із задоволенням з ідеєю працюють.

А.С.: Нещодавно ти був у post-MBA модулі на Івано-Франківщині. Що тебе вразило найбільше?

Є.С.: Для мене, як для людини з Донеччини, це був культурний шок. Я побачив людей, у яких в очах була така любов до того – навіть малого, – чим вони опікуються. Мені у столиці складно знайти людей, у котрих в очах така любов. І для мене було сильним враженням, як люди на Франківщині захищають нашу історію. Я за це дуже вдячний, бо я не був захисником цієї історії. А вони роблять це не тридцять, а триста років!

Я запам’ятав, що коли починалась УПА, то всі розуміли, що це буде програш. Але це був шлях воїна. Те, що вони боролися, зараз дає нам можливість виграти війну. Сьогодні на тому ДНК ґрунтується наш національний спротив.

А.С.: Як тебе змінили останні місяці? Який ти тепер?

Є.С.: У мене стало більше ресурсу діяти саме в контексті України. Мені пропонували поїхати в Париж у дуже крутий акселератор. Я запитав, чи можна там буде розвивати ідеї про Україну. Вони сказали, що ні, їм цікаві їхні ідеї – тому я відмовився.

Сьогодні я розумію, що я є частиною історії, я її розділяю і хочу рухатись у цьому все життя. Для мене це вже навіть не вибір – це аксіома. Я хочу підсилювати Україну. Сьогодні наша країна – це місток між ситим світом і майбутнім. Тут ми будемо створювати майбутнє. Тут будуть народжуватися потужні ідеї. Ми єдине місце, де є такий виклик. Тут буде розвиватися культура і відбуватися просто неймовірні речі. Я хочу бути тут і їхати не збираюся.

А.С.: А яка роль інновацій під час війни?

Є.С.: Інновації – це така річ, яка потребує лідерства. Водночас важливо, щоб держава не концентрувала усе у власних руках. У воєнний час консолідація і зменшення демократії – начебто нормальне явище, але нам треба стежити, щоб демократія повернулася. Щоб у нас держава не створювала монополію на інновації, щоб вона надавала можливість університетам робити це.

Що ж стосується REACTOR.UA, то ми хочемо притягнути в Україну найкрутіші ідейні виклики світу, щоб саме звідси рухались ідеї назовні.

А.С.: Це місія REACTOR.UA?

Є.С.: Так, я хочу, щоб українські команди вигравали найкращі челенджі – американські, європейські, будь-які, – а не лише писали код під їхні ідеї. Зараз я працюю над ідеєю кампусу на базі університету. Я вірю, що потрібно створювати не фонд, який інвестує, не агенцію, яка сама розробляє інновації, а треба піти хоча б у 30 українських університетів і створити там науково-інноваційні парки. І тоді процес почне масштабуватися.

А.С.: Що ти думаєш про військову індустрію інновацій зараз в Україні?

Є.С.: Мало хто знає, що вже сьогодні американська агенція DARPA (Defense Advanced Research Projects Agency) починає інтегрувати український досвід в інновації. Вони системно беруть зворотний зв‘язок звідси, проводять пошук виробників для того, щоб покращувати військові технології. Це важливо, тому що ми всі бачимо: зараз іде війна технологій. У кого є HIMARS, той може протистояти навіть силам, які переважають. А немає у тебе гарних дронів чи супутників, то все – нічого немає.

І я маю надію, що сьогодні військовий досвід починає працювати на нас. Тому що дуже хотілось би, аби це нас підштовхнуло до інновацій.

А.С.: Які зміни ти помічаєш в українцях?

Є.С.: Мені подобаються ті зміни, які відбуваються, бо я відчуваю, що народжується суб‘єктність. А це для нас головне. Ми починаємо мислити, брати відповідальність, кожен на своєму рівні. Корупція ще нікуди не поділась, але толерантності до неї вже немає. Ми наче підписали такий собі жорсткий контракт, що в нас немає іншого виходу, як стати державою, з якої будуть брати приклад багато століть.

Спільнота kmbs alumni є одним із осередків суб’єктності. Більшість інших спільнот побудовані на ієрархічній ідеї: там є харизматичний лідер, він формує концепцію, а ти або долучаєшся, або ні. А спільнота випускників kmbs – це місце, яке посилює ідеї випускників. У нас вже є понад 10 різних проєктів соціальних трансформацій. Ми ними пишаємось, підсвічуємо, підсилюємо, щоб інформація поширювалася й давала приклад лідерства.

А.С.: Як ти навчаєшся під час війни?

Є.С.: У спільноті kmbs ми постійно навчаємось. Ідея спільноти побудована на дослідженні, яке ми хочемо проводити кожні декілька років. Скажімо, у попередні роки ми досліджували ідею спільнот: на чому вони побудовані, як саме. Ми навчаємося, постійно запрошуємо до себе лекторів, а потім спілкуємось, рефлексуємо.

Зараз досліджуємо ідею національної безпеки. Зрозуміло, що війна вже йде ідентична і культурна, а не тільки за фізичне існування. Тому у нас є філософський гурток, і декілька професорів нам допомагають працювати зі Сковородою, Кантом тощо. Це допомагає зрозуміти, чим егоцентризм відрізняється від чистого розуму, що чесноти – це насправді базові речі, для всіх вони однакові. І якщо їх практикувати, то відкриваються нові ідеї.

А.С.: Про яку Україну ти мрієш?

Є.С.: Я завжди вірив, що Україна має якийсь дуже унікальний шлях. І сьогодні ми стаємо країною пробуджених янголів. Це найжахливіше, що могло з нами трапитись: ми довго будемо плакати за друзями, знайомими і взагалі людьми. Але складні часи народжують сильних людей, тому ми – місце народження сильних людей. Я бачу Україну таку, яку я навіть не очікував побачити. Атлант уже розправив плечі. Наш час розправляти плечі настав.

kmbs live
28.11.2022 в 17:00
Минулого тижня група PMBA-24 зустрілася у стінах kmbs на черговий навчальний модуль. З 21 по 25 лист ...
25.11.2022 в 11:00
Презентація «Переробна промисловість — фундамент повоєнного економічного відновлення» Кисилевський Д ...
23.11.2022 в 17:30
Надзвичайний і Повноважний Посол Японії в Україні Мацуда Кунніорі зустрівся з учасниками Школи Страт ...
23.11.2022 в 13:00
Навчання під час війни — не лише можливе, а й необхідне та ефективне! Цю тезу ще раз довела група Ex ...
22.11.2022 в 15:30
Як дотягнутись душею до співробітників в інших містах? Із таким питанням учасників 17 листопада ст ...
22.11.2022 в 12:00
З першого дня на MBA-програмах, кожен учасник стає частиною унікального середовища однодумців, з яки ...
21.11.2022 в 16:00
Традиційно географія міст наших учасників MBA охоплює всю Україну. Але цього разу, презентуючи себе, ...
19.11.2022 в 12:30
17 листопада 45 сміливців долучилися до спільноти kmbs. Сміливців, бо потрібно мати неабияку відвагу ...