Про внутрішнє «так»

Екзистенція означає – «я є». Критерій цілісної екзистенції – переживання внутрішньої наповненості. Усі люди народжуються, та не всі можуть по-справжньому бути тут. Не просто функціонувати, а бути собою, проявляти себе у світі, приходити до чогось чи боротись за щось, проживати свої стосунки, свої страхи і сором. Лише тоді я відчуваю, що життя мене «годує», дає мені щось, лише тоді я отримую радість від свого існування. Якщо ж я не є собою, моє життя – порожнє, і я не знаю, навіщо живу.

Що потрібно, аби я міг дійсно бути собою? Для цього необхідне моє рішення, я маю хотіти бути тут. Іншими словами – потрібне внутрішнє «так».

Я не можу бути щасливим без мене. А без внутрішньої згоди я відсутній. Нам потрібна внутрішня згода на все те, що ми робимо. Якщо я говорю «так», я відчуваю себе вільним. І те, що я роблю, стає моїм усвідомленим вибором.

Внутрішнє «так» важливе не тільки у великих, але й навіть у маленьких речах. Чи маю я згоду у ставленні до своєї професії? Чи відчуваю її по відношенню до свого навчання, стосунків? Чи хочу я бути там, де я є зараз і робити саме те, що роблю у цю хвилину?

Якщо ви маєте внутрішнє «так», то відчуваєте – те, що у мене є, добре. Якщо ви говорите «так» своїм стосункам, то коли у них виникають проблеми, ви готові працювати над ними. Якщо ви говорите «так» тому, що робите, – життя дає вам щось взамін. Це може бути відчуття радості або цінності – і, зрештою, ви переживаєте наповненість.

Коли ви живете повним життям – значить, ви маєте внутрішню згоду. Якщо ж ваше життя здається порожнім – вам не вистачає себе самого.

Нам усім треба сприймати себе усерйоз – з усім, що ми робимо і відчуваємо. І намагатись по можливості діяти тільки там, де маємо внутрішнє «так». Або змінювати обставини, щоб отримати внутрішню згоду. Тоді у вашому житті стане більше вас.

 

Якщо життя здається порожнім – вам не вистачає себе самого

Якщо життя здається порожнім – вам не вистачає себе самого

Щоб отримати внутрішню згоду, потрібна мобілізація двох різних напрямків. По-перше, потрібна екзистенційна структура (так само, як фундамент потрібен будинку) – розуміння своїх фундаментальних мотивацій. І по-друге, потрібна сила, щоб опрацьовувати ті проблеми, які у нас є.

Про персональну позицію

Людина постійно знаходиться у діалогічному обміні зі світом, у якому живе, й зі своїм внутрішнім світом. Однією ногою вона у зовнішньому оточенні, іншою – у власному інтимному космосі. І дуже важливо, щоб ці два світи знаходились у балансі. Якщо я занадто у зовнішньому – то гублю сфокусованість на собі. Якщо занадто у внутрішньому – втрачаю зв‘язок із реальністю.

Щоб утримувати баланс, потрібно займати персональну позицію стосовно того, що ми робимо. Тобто коли ми отримуємо певні враження, варто запитувати себе: що це дає мені? Чи це важливо для мене? Чи це добре, чи це правильно? Що я думаю з цього приводу? Так ми позиціонуємо себе у житті. В іншому випадку все, що ми чуємо та бачимо, проходить повз нас.

Якщо я поводитиму себе нейтрально – то себе не знайду. Запитуйте себе: що я думаю про своїх батьків, про свого партнера? А про самого себе? Чи порядна я людина? Чи можна мене любити? Чи можу я вчинити зле? Чи, може, я найкращий у світі – я нарцис?

Дуже добре і спілкуватись про себе з іншими, щоб зрозуміти – що інші думають про мене. Адже те, що ми отримуємо від світу, також важливо для балансу.

Про передумови сповненого життя

Існує чотири основні теми екзистенції: світ (реальність, факти), життя (стосунки та почуття), буття собою та ширший контекст (майбутнє, свій вплив). З них виводяться чотири передумови сповненого життя:

1. Могти бути у цьому світі. Перше екзистенційне питання: чи можу я взагалі бути тут, за цих умов (у цій родині, з цим тілом, зі своїми хворобами, зі своєю роботою, з такими соціальними та економічними обставинами тощо)? Якщо відповідь на це запитання негативна – виникає страх того, я буду зруйнований; що не зможу бути таким, яким би хотів; що я помру. Але існує й шлях подолання цього страху: прийняти і витримати. Тобто дозволити чомусь бути – скажімо, своїй хворобі. Це не означає сказати, що хвороба – щось добре, але це означає визнати її як свою реальність.

2. Мати здатність звертатися до себе. Ключове питання тут: чи подобається мені жити? Чи люблю я життя? Чи є у мене відчуття, що в основі основ це добре – що я живу? Якщо ні – життя стає холодним, виникає депресія, відчуття важкості – мовби життя занадто багато важить.

У такому випадку ми можемо діяти наступним чином: звернутись до того, що ми робимо,- до роботи, дитини чи чогось ще. А також звернутись до якихось наших втрат – і сумувати. Через цей сум життя починає відбуватись, воно «запускається». А ми стаємо ближчими до себе і починаємо відчувати, що це добре – що ми живемо, навіть якщо життя наше неідеальне.

3. Мати здатність бути собою. Людині потрібно якимось чином віднайти – хто я є? Що я знаю про себе? Я змінююсь протягом життя, але завжди я – є я. Я не можу із собою розлучитися, я мушу жити із собою. І як саме це буде відбуватись – залежить від того, як я обходжуся із собою. І тут виникає третє екзистенційне питання: чи маю я право бути таким? Чи можу я себе показати, чи соромлюсь себе? Якщо людина не може бути собою – вона себе втрачає, стає сама собі чужою, відбувається самовідчуження. Як впоратись із цим? Поглянути на себе, як ви дивитесь на свого партнера; відмежувати свою думку від чужої і стояти на своїй.

 

Смисл – це направленість на певну цінність, ніби вказівник на вулиці

Смисл – це направленість на певну цінність, ніби вказівник на вулиці

Також для того щоб бути собою, потрібна повага від інших. Необхідні люди, які не просто проходять повз мене, а бачать мене і справедливо зі мною обходяться, цінують мене. Завдяки цьому створюється картина себе, автентичність, посилюється наше «я».

4. Мати здатність віднайти сенс. Це четверта складова, необхідна для внутрішньої згоди. Головне питання, на яке треба відповісти: я є тут – для чого це є добре? Для чого я живу на світі? Якщо я цього не знаю, життя втрачає орієнтацію, у мене немає волі, мені все одно, що робити, я ризикую стати залежним від чогось. Життя, яке не є плідним, помирає. А щоб воно було плідним, потрібне якесь поле діяльності (сім‘я, робота тощо) – де ми відчуваємо себе потрібними, де можемо зробити щось добре для інших та для себе. Тоді ми бачимо цінність у своєму майбутньому, а кінцевим результатом є екзистенційний смисл.

Про екзистенційний поворот

У Віктора Франкла є ідея так званого екзистенційного повороту. Суть її у наступному: коли ми переживаємо ситуацію, яка здається беззмістовною, не потрібно питати себе: який у цьому сенс, що я отримаю, що я хочу від неї? Замість цього варто звернутись до самої ситуації і запитати себе: чого хоче вона від мене? Про що вона мене запитує? Наприклад, чого хоче від мене моя хвороба? Про що запитує моє розлучення, моє безробіття?

Про смисл

Смисл – це направленість на певну цінність. Це як вказівник на вулиці. Коли я на правильній дорозі до цієї цінності, тоді є сенс продовжувати йти далі.

Проте коли наш рух не веде до чогось цінного, немає сенсу його продовжувати. І краще постояти на місці, щоб зорієнтуватись. Коли у своєму житті ми не бачимо, що те, що ми робимо, приводить до чогось доброго, краще зупинитись і почати питати себе й інших: як я можу зробити своє життя плідним?