«...У дворі Києво-Могилянської академії стоїть сонячний годинник 18 ст., біля якого я частенько зупиняюся, коли там проходжу. Ним неможливо не замилуватися. У його «капелюшку» і схожій на грибок поставі є щось грайливе. А головне — він безпристрасно й бездоганно точно показує час. Він нагадує про плинне і вічне. І його неможливо ні зупинити, ні вимкнути», — цими словами Володимир Панченко запрошує читача у подорож Україною у передмові до своєї книги «Сонячний годинник».

Минаючи чи не щодня цей сонячний годинник, зі вдячністю згадуємо дороговкази українського письменника та літературознавця, який багато років невпинно працював на благо Києво-Могилянської академії та України.

Володимир Панченко любив мандрувати і досліджував терени нашої країни, а особливу увагу приділяв історіям та долям людей, які жили у різні часи. Тим самим, за його словами, відчував причетність до іншого життя — того, що відшуміло, перейшло в минувшину, залишивши після себе часом ледь видимі знаки.

Завжди пам’ятаймо його пораду: «Якщо вам осточортіє метушня, якщо, втомлені повсякденням чи абсурдом довкола, ви впустите у своє серце смуток і тривогу, — вирушайте у дорогу! Дорога вабить «жагою видіння і пізнання», відкриває можливість для глибшого пізнання себе як нащадка тих, хто жив тут на сто чи й тисячу років раніше».

У розмовах із іншими мандрівниками Володимир Панченко називав себе «вільним електриком». Коли ж його запитували, що саме він робить, відповідав: «Вкручую лампочки. Тільки я ніде не служу. Я просто вільний електрик. Якщо десь темно — намагаюсь вкручувати лампочки...».

«Спочатку слово — а потім усе інше». У рамках Днів есеїстики відбувся вечір пам’яті Володимира Панченка