Що спільного у Києво-Могилянської Академії з Собором Святого Петра? Як колористика картин Ван Гога стосується соціальної інженерії? Відповідь на обидва питання: робота стратегічної ідеї.

До заняття в курсі креативних практик учасники Executive MBA (EMBA-37) отримали від мистецтвознавиці Діани Клочко завдання: підготувати фото з зображенням втіленої ідеї, що вас особисто вразила. Тут була «Мона Ліза» Леонардо да Вінчі і «Жінка з парасолею» П’єра-Огюста Ренуара, фото стосувалися феноменів штибу підкорення Евересту і розширення космосу. За кожним із фото стояла приватна історія й велика ідея.

Один із учасників EMBA обрав картину «Їдці картоплі» Вінсента Ван Гога. Попри тьмяні депресивні кольори, попри сумні вирази обличчя, родина, що смакує картоплею, справляє позитивне враження. Вони піклуються один про одного, вони щасливі скромною їжею, вони втомлені після спільної праці, дві генерації родини збираються за одним столом і святкують життя. Родина де Гроот (вони зображені на тій картині) уміють передати: можна бути щасливим у тихому повсякденні. Поділився такими своїми враженнями учасник. Простота простого життя, бути годним своєї праці і того місця, де ти є — це ідея Ван Гога, що надихає.

Після серії коригуючих питань Діани Клочко: «А чи не гімн це бідності? А чи вам не здається, що колористика картини відтворює самий колір картоплі? І форми тіл тут теж злегка скидаються на картоплю, еге ж?», ставлення до сюжету на полотні у групи «посунулося». Так, це все ще ідея про тяглість і спадкоємність, але уже не про родину. Ми стаємо тим, що ми їмо. Ми уподібнюємося тому, що ми споживаємо. Ідея, яка зрештою прозвучала: всі наші досвіді є сформованими зовні — вона теж втілена в «Їдцях картоплі».

Цікаве жваве обговорення ідей, що реалізувалися у творах мистецтва і трансформуються у досвідах тих, хто з творами мистецтва взаємодіють, — воно почалося з ґрунтовної лекції Діани Клочко «Шлях ідеї за кордони: Мікеланжело, Караваджо, Берніні, Пінзель і Ройбурд». Пані Діана розповідала про роботу зі стратегічною ідеєю, відслідковувала на конкретних мистецтвознавчих кейсах, у який спосіб людина приходить до певної ідеї, як ідея поширюється в різних контекстах, якими є механізми масштабувати ідею.

Кейси з мистецтва, що їх розбирали на лекції, за напругою годні доброго авантюрно-детективного серіалу. Скажімо, купол собору Санта-Марія-дель-Фйоре.

Флоренція претендувала стати містом художників і для того будувала пишний собор — символ величі людського таланту. Майже сорок років Санта-Марія-дель-Фйоре стояв без куполу. За роботу взявся Філіппо Брунеллескі, який пообіцяв владі міста: купол буде зводитися із середини, собор не прокриють ніякі риштування, він матиме гарний вигляд протягом будівництва. То була радикально нова техніка будівництва. Постав купол: легкий, восьмигранний, складений з цегли, він збирався з граней-пазлів і закріплювався угорі архітектурним ліхтарем. Цей ліхтарик зверху вразив уяву сучасників. Такого дослівно ніколи ще не було. Ба більше: на той купол можна було піднятися, ліхтарик був чимсь на кшталт оглядового майданчику, флорентійці буквально отримали нову перспективу, новий кут зору на місто.

Перевести технологію з розряду унікальної до універсальної — такою щодо куполу-з-ліхтариком була місія Мікеланжело. Він відтворив купол Брунеллескі, але додав вікон, світла, зробив його на позір легшим й елегантнішим. Купол Собору Святого Петра в Римі відтоді став знаком приналежності до католицької церкви. То було потужне масштабування ідеї: вона з архаїчної перетворила на індустріальну.

Такий саме купол із ліхтариком прикрашає Церков Благовіщення Києво-Могилянської Академії, що її чи не буквально видно з вікон kmbs. Чому «католицький» купол опинився тут? То було чітке повідомлення про лояльність і причетність: Академія, де викладають греку і латину, інтегрована в європейській світ, не ворогує з католиками, а разом із Західною Європою формує одну спільну ідею. Ліхтарик на куполі на цей час уже не просто вдале архітектурне рішення, а символічне повідомлення, культурний код.

На таких неочевидних насправді прикладах учасники kmbs мали нагоду простежити способи формування і масштабування ідей, зафіксувати момент, коли ідея стає повідомленням про готовність світу до перетворення. І зрештою те, що головним в роботі ідей залишається людина, яка ідею формує і яка нею надихається.

Діана Клочко про гру ідей, що триває