Завдання управлінця – думати про майбутнє. Не тільки свого бізнесу, а й світу навколо. Саме такої філософії дотримується Андрій Ісак, голова правління компанії «ГраноТрейд», випускник Agri MBA kmbs та меценат премії Георгія Ґонґадзе. Ми поговорили з ним про бізнес за моделлю win-win, зміни у суспільстві й свідомості та про благодійність.

У якому бізнесі ви зараз?

Андрій Ісак: Усі мої бізнеси пов`язані з агросферою та фінансами. Перша й основна з моїх компаній займається фінансуванням фермерів під майбутній врожай. Практично всі українські фермери відчувають нестачу грошей. Ми побачили цю нішу й у 2010 році запропонували форвардні закупівлі. Навесні ми позичаємо фермерам гроші, щоб вони змогли посіяти й виростити більше якісної продукції. А восени вони постачають нам готову продукцію на суму авансу, і ми її експортуємо. Ця модель – win-win, вона працює на довірі.

Цю модель придумали ви чи вона вже існувала у світі?

А.І.: Вона існувала, але трохи в іншій формі. В Україні – у вигляді державної програми заставних закупівель, яка була зовсім не ідеальна. Ми ж розробили власну програму, яка змогла «злетіти».

У світі є багато інвесторів, які шукають, куди вкласти гроші. Українським фермерам не вистачає грошей. З іншого боку, у світі бракує продукції. Наша місія полягала в тому, щоб додати цінності усім сторонам. Переконати інвесторів, що вкладення в нашу компанію є безпечними, а фермерів – у тому, що виконання взятих на себе зобов’язань – це запорука наступних інвестицій.

Ми фокусуємося на зернових: пшениці й кукурудзі, тому що ці культури експортно орієнтовані. Вони дозволяють нам, залучивши інвестиції в доларах, отримати продукт, який принесе долари в майбутньому.

Чи змінилась ваша роль у бізнесі після навчання в kmbs?

А.І.: Роль не змінилась: я був власником і залишаюсь ним. Але я зміг краще зрозуміти свій бізнес, сфокусуватися на багатьох важливих процесах, які є в моїй екосистемі. І, зрештою, ті бізнеси, які я запустив після або під час навчання, стартували легше, ніж моя перша компанія.

А які це бізнеси?

А.І.: Ще один мій бізнес – вирощування органічних лікарських рослин, які ми перетворюємо на напівфабрикат та експортуємо до Європи, де він стає основою різних екстрактів. Це модель, яка націлена на те, щоб людям, які споживають наш продукт, ставало краще. Я й сам веду здоровий спосіб життя: ми сортуємо сміття вдома, харчуємось органічною продукцією, не їмо цукор, займаємось спортом.

Взагалі я описую усі свої компанії як такі, що допомагають суспільству. Наприклад, коли фермер має достатньо фінансів – він вирощує більше продукції,  більше продукції гарантує йому більше заробітків, а це – вищі зарплати, більша купівельна спроможність. Усе це стимулює розвиток певних територій. Адже фермери мають дуже велике соціальне навантаження: підтримують школи, дитячі садочки, дотують будівництво доріг…

Допомога – це частина вашої життєвої філософії?

А.І.: Так, це моя філософія, яку я переніс на бізнес. Наприклад, коли ти вирощуєш органічну продукцію, це означає, що ти в землю не вносиш жодних пестицидів чи гербіцидів. Ти дбайливо ставишся до землі, яка для тебе народжує продукт, який ти потім продаєш, а люди споживають його й стають здоровішими. Зрештою, вони внутрішньо стають якіснішими. А якісна всередині людина не може робити погані вчинки. Вона змінюється ментально. Навіть якщо якийсь зовнішній подразник збиває її зі шляху, то свідома людина дуже швидко себе балансує.

Але ж набагато простіше виготовити продукцію з використанням гербіцидів? Чи головне – маржа, яка в органічної продукції вища?

А.І.: Використовувати гербіциди простіше, але це гра в коротку. А ми граємо в довгу. Світ зараз хоче їсти якісну продукцію. І Україна мала б використати цей шанс. У нас багато землі, на якій можна вирощувати якісний продукт. Що для цього  потрібно зробити? Відмовитися від пестицидів, гербіцидів, іншої хімії. Так ми покажемо світу, що Україна трансформується і хоче постачати не ГМО, не продукти, після яких треба шлунок лікувати.

Органічна продукція має більшу маржу, але й більше ризиків при вирощуванні. Адже якщо насіння не оброблене – воно більш вразливе до природних факторів.

Чи продається в Україні продукція, виготовлена з вашої сировини?

А.І.: Так, імпортована з Польщі. Ми продаємо в Європу напівфабрикат, а потім Європа нам – готовий продукт. Втім, скоро у нас з’явиться власний продукт. Це мій третій бізнес, зараз створюємо бренд і незабаром продаватимемо в Україні органічні ягоди та набори овочів.

Що спонукало вас вступити до бізнес-школи? І чому саме до kmbs?

А.І.: Я шукав школу, яка б не просто мене навчила якимось конкретним інструментам, фінансовим  або бухгалтерським, а яка б працювала на рівні сенсів. Мені подобається фраза «Бачити невидиме» й ідея про те, що ми маємо у всьому, що нас оточує, побачити певні зв’язки, побачити все в цілому, – мене зачепила. Також мені сподобалось, що школа багато працює з власником бізнесу як з творцем, творцем системи.

Я вступив на програму AgriFood MBA, але це був перший, «пілотний» набір, тому багато речей нам викладали, як на Presidents’ MBA. Мені це дуже сподобалось, і я вважаю, що будь-який власник має пройти цю школу.

Що для вас означає поняття «меценат»?

А.І.: Мені здається близьким синонімом до слова «благодійник» – коли ти готовий підтримати ідею, яка тобі близька за духом, яку ти поділяєш. Якщо говорити про премію Ґонґадзе, то мене вона зацікавила тим, що в ній є системна складова. Випускники kmbs взяли на себе місію – допомогти змістити акценти в журналістиці, вплинути на журналістів, які потім будуть впливати на свідомість українців. Це – про зміни, про можливість впливу на велику частину населення.

Мені подобаються проєкти, що передбачають зміни. Наприклад, я народився у закарпатському селі, де діти, вступивши до школи, вже мріють виїхати за кордон. Зараз ми у цьому селі багато працюємо з дітьми, бо хочемо, щоб вони якісно змінилися. Проводимо творчі майстерні, лекторії, зустрічі з відомими людьми. Мета цього проєкту – допомогти дітям побачити перспективу на землі, де вони народилися. Мріяти не про заробітки на чужині, а про те, як можна себе реалізувати вдома. Ми намагаємось їм показати, що навколо є той ресурс, який можна використовувати і ставати успішними. За кордоном ви – ніхто, робоча сила, а тут ви – українці, це ваша земля.

А що ви отримуєте, коли допомагаєте іншим?

А.І.: Мені приємно віддавати, ділитися, допомагати. Приємно бути дотичним до класних ідей, класних проєктів.

Я вважаю, що ти маєш бути готовим ділитися: якщо Бог тобі дає бути успішним, ти зобов’язаний віддати частинку іншим. Це не завжди про фінанси, ти можеш частину свого часу спілкуватися з дітьми й надихати їх, показувати їм інший життєвий досвід. Мені цікаво спостерігати за американським або європейським суспільством: там люди із задоволенням  віддають гроші на благодійність, громадські чи релігійні ініціативи.

Мені здається, що чим людина щасливіша, тим легше вона ділиться цим щастям з іншими. І чим більше ділиться, тим вона щасливіша. І це, напевно, не про багатство, бо є чимало багатих людей, які не можуть навіть долара віддати, а про відчуття багатства. Як каже мій тесть, «Щаслива людина – не та, яка багато має, а яка може обійтися тим, що є».

Куди, на вашу думку, варто спрямовувати зусилля спільноті випускників kmbs?

А.І.: Випускники у своїх компаніях роблять багато класного, вони є носіями такої культури, тих цінностей, які потрібні, щоб змінювати суспільство.

Мені здається, нашому суспільству не вистачає перемог. У нас навіть у свята часто йдеться про жертви. Ми співчуваємо людям, які полягли у боях, але не показуємо помилок командирів. А за жертвами часто стоять саме великі помилки.

У нас майже нема історій успіху. І от випускники kmbs (і взагалі ті, хто поділяє філософію школи) могли б суспільству показувати смак перемоги, віру в майбутнє. І, звичайно, вони мають створювати успішні бізнеси.

Як би ви могли описати себе одним реченням?

А.І.: Я – візіонер, люблю мати справу з бізнесом та з тими речами, які точно про майбутнє. Коли ми створювали проєкт форвардних закупівель, то нам всі казали: «Хлопці, куди ви лізете? У вас будуть тотальні втрати, бо вас фермер обдурить». Проте нас жоден фермер не обдурив – бо ми побудували модель win-win, у якій всі отримують свою цінність.

У школі мене дуже драйвили пари, де говорили про майбутнє. Наприклад, якось Валерій Пекар сказав: уявіть себе через 20 років, чим ви будете займатись? Я тоді сказав: буду літати в космос. Чому ні? Ми не знаємо, як зміниться світ. Я патріот України й дуже б хотів у майбутньому бути причетним до успіху нашої країни

Проєкти, пов’язані з виробництвом органічної продукції, – теж про майбутнє. А зараз ми разом з однодумцями заснували закритий клуб візіонерів UA2050. Його ідея полягає в тому, щоб зрозуміти – якою буде Україна у 2050 році. Тут і про економіку, і про новітні технології, і про здоров’я, і про культуру – є багато факторів, які треба побачити, щоб зрозуміти, якою буде Україна через 30 років.

Ідею такого клубу я виношував дуже довго. У мене є внутрішня потреба обговорювати ті чи інші ідеї: українські ініціативи з різних напрямків, ринок землі, охорону здоров’я, глобальні зміни… Це дискусійні питання, які не мають однозначних відповідей, а істина десь посередині. І пошук цієї істини потребує дискусій. Причому не з тими, хто переслідує якісь політичні інтереси, а з такими самими, як ти, людьми.

Джерело: Відкрита платформа випускників kmbs