Як формується стійкість

«Я маю набір інструментів, який довелося перевірити на власному досвіді протягом останніх двох років. Саме тому я можу стверджувати, що вони працюють», — пояснив Ноздрачов.

При русі до реалізації своєї мети будь-яка людина неодноразово опиняється в непростій ситуації, що вимагає від неї певної стійкості. При цьому той, хто рухається життям, неминуче має справу з оточуючими людьми, і далеко не завжди такі контакти є безконфліктними.

Ноздрачов радить: «Головне при цьому – мати внутрішній локус контролю (схильність людини приписувати результати своєї діяльності внутрішнім факторам: своїм зусиллям, позитивним та негативним якостям, наявності або відсутності необхідних знань, умінь тощо. Ми можемо контролювати більше, чим нам здається, особливо у стані стресу та тиску ззовні».

У психології є поняття резистентність, тобто життєстійкість. Як властивість вона генетично закладена в нас, на неї не можна вплинути. Але є і стан життєстійкості, він досить у великому діапазоні може змінюватися відповідно до дій нас самих. Підвищує стан життєстійкості той самий локус контролю. Але тут важливо не впасти у ілюзію цього контролю.

Як навчитися приймати те, що відбувається з нами

«Перший крок – це прийняття. Для того, щоб вийти із скрутної ситуації, потрібно прийняти реальність, але це часто дуже важко зробити», – зазначає експерт.

Як навчитися приймати? Порада «застосувати вольове зусилля» практично погано працює. Деякі люди починають вишукувати у ситуації якісь позитиви. Це допомагає до певної межі, але далеко не завжди, а іноді працює навпаки і лише посилює наш стан. Як же реально можна допомогти собі та іншим у таких ситуаціях?

Одна порада лежить на поверхні – поговорити з хорошим психологом, бажано клінічним, якщо відчуваєте, що не можете впоратися самі.

«Маркером того, що ми на правильному шляху, є власне відчуття контролю ситуації, розуміння, що ми можемо на неї впливати. Це критично важливо. І це постійно потрібно моніторити як у собі, так і в інших людях», – каже Ноздрачов.

Експерт зазначає, що добре відомі різні форми сприйняття ситуації: заперечення, гнів, торг тощо. Але при цьому часто заперечується власне страждання: «Я – окей, я – норм і все нормально».

Це може бути правдою, але лише частковою. А загалом таке заперечення лише шкодить. Воно перекриває доступ до життєвої сили, що проявляється через емоційну сферу. Навіщо блокуємо емоції?

«Блокуючи власну енергетику, ми можемо не відчувати неприємних емоцій. Але одночасно ми блокуємо свій доступ до позитивних емоцій. Відповідно, про жодне щастя, натхнення, залучення не може йтися», – вважає експерт.

Він пояснює: не заперечувати власне страждання не означає розповідати про нього оточуючим. Важливо із собою бути чесним. Так, я відчуваю біль, він може іноді бути нестерпним. Іноді доведеться звертатися до ліків, але здебільшого можна обійтися без них.

Чи допомагають нам поради оточуючих

Як оточуючим поводитися з людиною, якій зараз погано? Універсального рецепту немає. А страх реакції оточуючих часто змушує людину «закриватися» зі своїми проблемами, замість того, щоб долати їх.

Якщо ми хочемо допомогти людині словом, то повинні пам'ятати про три пастки – можливі реакції:

1. Симпатія: «Я тобі співчуваю». У принципі, це непогано, але не дуже продуктивно. Це що, приєднання, але до певної межі? Часто у такій ситуації всім стає незручно.

2. Розуміння: «Я тебе розумію і знаю це, тому що проходив сам багато разів». Якщо це так, то майже ніколи збіг немає досить повним. А головне – здебільшого це інтелектуальне розуміння. Воно швидше роз'єднує, ніж з'єднує.

3. Спроба давати поради – що, мабуть, найгірше. Людина у розпачі, а люди намагаються їй щось рекомендувати. В ідеалі взагалі будь-яка порада має видаватися лише на запит і ще треба вміти радити.

Часто найкращий варіант реакції – обійняти людину, якій зараз погано. Але експерт зазначає, що реально допомогти можуть лише довгі обійми секунд на 30 і більше.

Джерело.