Завчасна підготовка

Упродовж останніх місяців ми з колегами та партнерам намагалися створити умови, щоб люди з інвалідністю та інші вразливі категорії населення були обізнані та захищені на випадок повномасштабної війни. Пригадую, як ще восени 2021 року ми порушили питання доступності укриттів для маломобільних груп населення міста Києва. Розуміючи критичність ситуації та важливість діяти негайно, спільно з уповноваженою Київської міської ради з прав осіб з інвалідністю, ми працювали над впровадженням інклюзивності та доступності в місті. Ми наполягали на тому, щоб відповідні служби залучали до моніторингу стану об'єктів цивільного захисту населення людей з інвалідністю та представників маломобільних груп населення. Скажімо, якщо певна станція метро є архітектурно доступною, то це має бути зазначено як архітектурно доступне укриття, та про нього мають бути поінформовані представники маломобільних категорій населення району. 

Упродовж лютого ми спільно з кафедрою соціальної реабілітації та соціальної педагогіки КНУ імені Тараса Шевченка розробили Рекомендації для людей з інвалідністю та людей похилого віку щодо підготовки та дій в умовах надзвичайного стану «Почувайся у безпеці — будь у безпеці!». Унікальність цього посібника також у тому, що він адаптований «Inclusive IT» та є доступним для читання незрячими людьми. Ознайомитися з Рекомендаціями можна за посиланням. Ми чули різноманітні думки про нагнітання та сіяння паніки, однак я знав, з якими проблемами люди з інвалідністю зіткнулися у 2014 році, та розумів, що зараз ситуації можуть повторитися. На жаль, так і сталося.

Також ми обговорили план дій із родиною, зібрали тривожну валізу, аптечку. Продумали, що робитимемо, якщо на момент початку війни перебуватимемо у різних частинах Києва; де зустрічаємося, якщо не буде зв’язку; як діяти, якщо у дорозі потрапимо у затор, тощо. Усе це потрібно для того, щоб не було ступору у складній ситуації. Але все одно ми до останнього сподівалися, що повномасштабної війни не буде, що скупчення військ на кордонах — це спосіб привертання до себе уваги та нагнітання паніки. Ми вірили в краще, а готувалися до найгіршого. 

Перші й наступні ініціативи

Попри усю підготовку, початок війни став для мене шоком. Я швидко евакуював родину, допоміг евакуюватися членам команди (більшість — це люди з інвалідністю), які цього потребували. А потім ми відновили роботу: не панікували, я відчував моральну готовність діяти.

Найголовніше, на мою думку, — ми не зациклювалися на тому, що щось маємо зробити саме ми, а йшли у різноманітні партнерства з іншими організаціями та ініціативами. Було приємно бачити, наскільки швидко люди зорганізувалися й почали робити все, що потрібно для взаємопідтримки та взаємодопомоги. 

Наприклад, спільно з Domino’s Pizza почали безкоштовно надавати людям гарячу піцу. Це було важливо, тому що попередня система соціального обслуговування перестала діяти збалансовано, і часом люди з інвалідністю та представники інших вразливих категорій населення сиділи без харчів у підвалах або бомбосховищах. У межах цієї ініціативи, завдяки Domino’s Pizza та волонтерам, протягом перших 12 днів війни щодня роздавалося приблизно 4 000 піц. 

Чат спільноти kmbs мерехтів повідомленнями. Багато хто виступав із різними важливими ідеями. Серед них — інформація про проєкт Міністерства соціальної політики України «єДопомога». Спочатку це був звичайний Excel-файл, куди вносили інформацію про потреби людей. А потім він набув форми цілісної платформи.

Міністерство соціальної політики врахувало наші рекомендації щодо надання допомоги людям з інвалідністю. Для нас було важливо, щоб потреби кожного були враховані. Наразі створена потужна платформа, що об'єднує можливості України, міжнародних неурядових організацій і волонтерів в адресній гуманітарній допомозі та надає можливість кожному громадянину допомогти людям із вразливих категорій і тим, хто постраждав від війни.

Пригадую, коли Житомирська траса була перекрита, а під’їзди до Києва прострілювалися орками, ми разом із друзями з АТБ організували доставку сотні кілограмів продуктів першої необхідності для організацій, які залишилися без забезпечення та логістики. Важливо було, щоб продукти надходили тим, хто найбільше їх потребував.

Також був радий долучитися та надати рекомендації до проєкту, який реалізує «Люксоптика» щодо безкоштовної перевірки зору військових. Станом на 17 квітня 27 412 контактних лінз та розчинів, 2 880 оптичних лінз і оправ безкоштовно передано тим, хто боронить рідну землю, а 1 244 військовим перевірили зір у «Люксоптиках» різних українських міст. 

Нині ми втілюємо наступну ініціативу спільно з компанією Gelius у межах проєкту «Кластер Добра». Для людей, які мають порушення зору або є незрячими, звук є одним із головних способів сприймати світ. А під час війни заряджений і працюючий телефон здатен врятувати життя. У цьому проєкті ми роздаємо навушники та інші гаджети людям, які мають порушення зору, дітям з інвалідністю, а також малозабезпеченим родинам.

Також ми працюємо над запуском проєкту фіксації військових злочинів рф щодо людей із інвалідністю. Хочемо долучити усі ці випадки до справ проти росії, які буде розглядати міжнародний суд. Ця непроста сторінка історії точно не має бути забута, а ті, хто вчинив злочини, мають понести відповідальність перед судом та народом України. Дякуючи підтримці ISEI та IT-компанії MacPaw, ми вже маємо більшу частину цифрового обладнання, що допоможе якісній роботі проєкту. 

Сенси для майбутнього

Сьогодні усі ми — єдиний механізм, який працює заради перемоги. Для мене найголовніше — створення сенсів, які допомагатимуть розбудовувати країну, коли настане мирне життя. Віктор Франкл у своїй книзі «Людина в пошуках справжнього сенсу» зазначав, що для тих, хто вижив, найскладнішим було пережити звільнення. Адже потрібно було знайти відповіді на запитання: «А що ж буде далі?». Для багатьох громадян війна спричинить кардинальні зміни в житті. Тому вже зараз ми маємо думати про це. Як буде функціонувати країна? Що ми робитимемо? Як далі жити?

Ключ до перемоги — це віра у те, заради чого воюємо; чітке бачення майбутнього, якого ми хочемо для наших дітей. Це те, чого немає в росіян, адже сенс їхнього життя — у мародерстві. Наші ж сенси кардинально інші — змінити країну, відбудувати її та зробити ще кращою, ніж вона була до того. 

Я вважаю, що запровадження підходу поваги до включення та різноманіття (Diversity and Inclusion) у суспільне життя — це один зі шляхів переходу до нової парадигми. Це можливість побудувати середовище гідності та поваги, середовище, в якому включеність та різноманіття є умовою розвитку суспільства, що прагне створити добробут для кожного громадянина. Ці цінності значимі та стосуються не тільки громадянського суспільства, а й більшості бізнесів. І я щиро вірю, що після нашої перемоги ми так само в єдності відбудуємо нашу країну.

Слава Україні!