Основним завданням виїзного модуля стало дослідження природи управлінської спроможності до переосмислень. Причому у регіоні, який вважається доволі традиційним, консервативним і неквапливим.

Франківськ, який треба берегти

Перший день учасники зустріли в Івано-Франківську. Спочатку вони мали зустріч із Романом Гавришем, корінним франківчанином, а також засновником та керівником маркетингової агенції Aimbulance й adjunct professor kmbs. Він розповів учасникам не лише про нову айдентику Франківська, але й про бренд міста як атрибут екосистемного підходу до бізнесу загалом.

Продовжився день зустріччю з першою заступницею міського голови Вікторією Сусаніною, яка розповіла про релокацію бізнесів до міста. Після 24 лютого у західні області почали переїжджати не тільки родини, але й компанії. Тому був створений центр Save Business Now для допомоги переміщеному до Івано-Франківської області бізнесу та дослідницько-науковим спільнотам, а також місцевому бізнесу, який адаптує свої моделі до нових умов. За задумом влади, діяльність центру має суттєво посилити економічні процеси в Івано-Франківську та області.

З 2016 року в місті розпочався громадський рух із відновлення історичної спадщини, який називається «Франківськ, який треба берегти». Його створила громадська активістка Марія Козакевич й про свою ініціативу розповіла учасникам модуля. Почалося все зі збереження старовинних вхідних дверей, а за декілька років вдалося зібрати команду столярів, ковалів, вітражистів, що займаються реставрацією, та активістів, які поширюють ідею відновлення спадщини. На результати їхньої праці учасники Executive MBA kmbs змогли помилуватися під час прогулянки вуличками Франківська разом в компанії Марії.

Відкриті системи

Другий день kmbs impact visit був присвячений кейсам, у яких поєднуються бізнес-ідеї з соціальним підприємництвом та які дозволяють на власні очі побачити приклади взаємодії у відкритих системах.

Urban Space 100 — це соціальне підприємство, яке скеровує 80 % чистого прибутку на підтримку громадських проєктів у місті. За час існування підтримали вже 135 проєктів. Про них розповіла учасникам модуля Марта Гладка, координаторка програми Urban Space. Найбільш впізнавані — реставрація дверей від ініціативи «Франківськ, Який Треба Берегти», з яким ми познайомилися вчора, щорічний музичний фестиваль «День Вуличної Музики» та станція сортування вторинної сировини SortSmart. Прогулюючись містом, можна зустріти й інші проєкти, які підтримав Urban Space 100. Частими переможцями ґрантового конкурсу стають мистецькі проєкти: «Ревізіоністський Синдром», виставки в галереї «Детектор», Центрі Сучасного Мистецтва, фестиваль графіті «Алярм», фестиваль короткого метру.

Urban Space 100 входить до мережі «23 Ресторани», з директоркою з розвитку якої Оксаною Камінською учасники мали зустріч перед обідом. Вони дізналися, як мережі вдається не тільки працювати в умовах воєнного стану, але й допомагати фонду «Повернись живим» та ініціативі Save Ukraine Now.

До речі, ініціативу Save Ukraine Now активно підтримує і «Промприлад.Реновація» — інноваційний центр на базі старого заводу. Після початку повномасштабного вторгнення центр разом із партнерами ініціював створення платформи для підтримки компаній, які в умовах війни вимушені були перемістити свій бізнес в Івано-Франківськ та область, — Save Business Now. Нині вдалося допомогти з релокацією понад 50 компаніям, частина з яких розмістилися власне на «Промприладі». Побачити все на власні очі учасники мали можливість під час короткої екскурсії.

Завод «Промприлад» — одне із найстаріших підприємств приладобудування Галичини. Розташований у центрі Івано-Франківська, за радянських часів завод був платформою інновацій. Тут виготовляли здебільшого продукти для промисловості, але також забезпечували товарами й населення. Наприклад, тут робили парасольки, відомі на весь Радянський Союз, а також деталі для легкових авто. Товари експортували в понад 20 країн світу. У 1990-х роках завод приватизували та розпродали.

Зараз, використовуючи величезну територію заводу, тут створюють інноваційний центр для розвитку міста в чотирьох напрямках: освіта, мистецтво, нова економіка та урбаністика. Проект «Промприлад.Реновація» є прикладом імпакт-інвестування, коли інвестори вкладаються в соціальну ініціативу й конвертують гроші на потужний соціальний вплив. На заводі поетапно відбувається перебудова під офісні приміщення, лабораторії, майстерні, виставковий та розважальний центри, готель та хостел, фермерський ринок, ресторани.

Усі проєкти, з якими учасники познайомилися упродовж другого дня модуля, втілені в межах платформи і громадської організації «Тепле Місто». Її мета – сприяти ефективній комунікації між громадою, бізнесом та адміністрацією задля покращення міського життя.

Одним із співзасновників платформи «Тепле місто» є співвласник компанії «23 ресторани» Юрій Филюк. Природно, що після знайомства з усіма цими проривними проєктами, учасники модуля з цікавістю очікували і на знайомство з людиною, якій вдалося залучити понад 60 бізнесів до об’єднання у трикутнику «місцева влада-бізнес-громада» та об’єднати сотні однодумців довкола ідеї зробити місто інноваційним та зручнішим для мешканців.

Протягом усього дня учасники у емпіричний спосіб вивчали успішне функціонування відкритих систем та приклади міждисциплінарного лідерства, тож на традиційній вечірній рефлексії зав’язалася цікава дискусія із подекуди протилежними поглядами на досліджувані феномени. Але в цьому й інтерес навчання на МВА!

Якість ґрунту

Третій день модуля був присвячений дослідженню «ґрунту», тобто соціокультурного контексту Івано-Франківщини. Адже без розуміння контексту неможливо розібратися у тому, як функціонує система.

Спочатку учасники відвідали Івано-Франківський національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка у супроводі його керівника Ростислава Держипільського. Цей театр завжди відзначався безпрецедентністю творчих «вибухів», які час від часу нагадували українському культурному світу про активну мистецьку позицію колективу. І нині художня палітра помітно вирізняє театр Ростислава Держипільського з-поміж багатьох інших, навіть найуспішніших, театрів України.

З початком повномасштабного вторгнення росії Франківський драмтеатр перейшов у режим «творчої криївки», створивши на своїй базі гуманітарний логістичний центр «Рух опору — Рух допомоги» і ставши прихистком для митців із різних регіонів, ВПО та воїнів ЗСУ.

Івано-Франківськ віддавна вважають містом студентів. Нині тут працює 10 вишів та їхніх філій, найвідоміший з яких, напевно, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника. Про історію та сучасність університету розповів його ректор Ігор Цепенда.

До речі, під час війни університет не тільки не припиняв наукову та педагогічну діяльність, не лише активно проводить вступну кампанію, але й включився в спільну роботу задля перемоги. Наприклад, максимально сприяв релокації київської компанії «Екструзія в русі»: допоміг облаштувати виробничий цех та знайти житло для працівників. До повномасштабної війни на цьому підприємстві робили елементи медичного обладнання, інженерні конструкції та скульптури, а нині виготовляють турнікети та ортези для бійців за власною технологією.

Продовжили учасники вивчення регіону у цікавий спосіб — в процесі гри «Величний Пан». Її правила схожі на відому «Монополію», але вона створена з урахуванням місцевого колориту: тут є історичні картки та персонажі, які допомагають дізнатися більше про Івано-Франківськ. Модерував процес засновник бренду «Величний пан» Сергій Матусов.

Культурна розвідка Івано-Франківська була б не повною без звернення до Станіславського феномену, з одним із представників якого Тарасом Прохаськом учасники зустрілися надвечір. Він поділився, що іноді шкода відчувати, як атмосфера, дух, особлива енергія минають, у різних вимірах — у місті, спільнотах чи інституціях. З іншого боку, хапатися за минуле не можна, як не можна заперечувати природний плин речей. Щоправда, варто зберігати особливі символи і конструкти, бо людині все ж важливо і в нових етапах життя впізнавати щось звичне. Так у розмові виник термін «впізнавана інновація». Тобто новітність, в якій є елементи прожитого, і це додає їй тепла і допомагає її прийняти.

Під час рефлексії учасники говорили про те, що розвиток як стала й спрямована зміна можливий лише за включеності та проактивності всіх сторін. Для цього необхідно змінити фокус своїх внутрішніх запитань із «що мені дасть влада?», «що мені забезпечить університет?», «чим готовий допомогти ринок праці?», «що мені завинили мої партнери?» тощо – на «що я можу створити для міста, університету, ринку праці?». Оця внутрішня готовність, а також розвинена спроможність будувати мости, а не чекати чи вимагати щось, є нашою зоною розвитку.

Гори і традиції

Франківщина – регіон, багатий на різноманітні проєкти, які базуються на традиційності. Щоб познайомитися з деякими з них, учасники kmbs impact visit помандрували у гори.

Та спочатку вони відвідали Косів, де зустрілися з міським головою Юрієм Плосконосом. Говорили про стратегію розвитку регіону, до розробки якої громада підійшла максимально осмислено і ґрунтовно. Після декількох ітерацій зі сторонніми консультантами, все ж ухвалили рішення дослухатися до думки людей, які тут живуть, адже вони дуже глибоко знають специфіку місцини. Зрештою, обрали декілька позицій для розвитку: туризм, гірськолижний спорт (до речі, громада неабияк пишається своєю землячкою — гірськолижницею, олімпійкою, неодноразовою призеркою міжнародних змагань FIS та українських турнірів Богданою Мацьоцькою) та крафтове виробництво.

Учасники відвідали одне з підприємств, яке виробляє килими. Втім, воно не є традиційно місцевим, а перебралося на Франківщину з Нової Каховки після початку повномасштабної війни. Vandra Rugs — шведська компанія з виробництва килимів із традиційними скандинавськими візерунками. У 2007 році почала співпрацювати з підприємицею з України Ларисою Боден. Власне, у Новій Каховці і запустили виробництво килимів. На підприємстві працювали 24 майстри, які на ткацьких станках різної продуктивності виготовляли скандинавські килими, а технологію виготовлення їздили вивчати до Швеції. Продукцію ательє експортувало до Швеції, Великобританії, Німеччини, Швейцарії, Австрії, Данії, Франції, Норвегії, США, Нідерландів тощо.

У лютому 2022 місто опинилось в окупації, постало питання, що робити далі — закриватись чи ні. І зважились на релокейт — під обстрілами вивезли частину обладнання та частину персоналу, тих, хто лишився в Україні. Місцем призначення став Косів, який вже мав своїх ткачів. Зараз підприємство налагодило роботу і почало відправляти замовлення, які заборгувало за час вимушеної зупинки. Втім, клієнти готові чекати, адже ці килими — ексклюзивні, часто зроблені за індивідуальним замовленням.

А от наступне місце, яке відвідали учасники модуля, було якнайтрадиційнішим для цього регіону — «Дідова хатчина». Співзасновник проєкту Олег Луканюк отримав цю садибу у спадок. Тут жили шість поколінь його родини. Потім хатина згоріла, і Олег вирішив її відбудувати. Та не просто будинок, але загалом весь уклад життя задля збереження традиції. А щоб це не виглядало, як імітація, Олег із дружиною Дариною Фурманюк підійшли до цього дуже ґрунтовно: знання про традиційний карпатський устрій вони ретельно збирають з найрізноманітніших джерел — від оповідей сусідки-бабусі до монографій в бібліотеці.

Тож, продовжуючи традиції предків, для яких одним з основних видів діяльності завжди було вівчарство, господарі «Дідової хатчини» також розводять овець, виготовлять килими з їхньої шерсті та роблять сир із молока — все за унікальними автентичними рецептами.

Ось таке у Косівській громаді благодатне середовище — тут можуть успішно розвиватися і виробництва за чужими технологіями, і наші традиційні ремесла. І ще й у найскладніші для країни часи. До речі, 650 чоловіків Косівської громади нині на фронті й це, безумовно, є суворим випробуванням для всіх її членів. Але ці люди мають давні традиції мужності, стійкості і витривалості.

Рефлексії для управлінців

Невід’ємним складником kmbs impact visit, де б він не відбувався, є завдання, над яким учасники працюють упродовж декількох днів. І закономірним завершенням модуля є презентація результатів, обговорення й оцінка напрацювань. Це стало «родзинкою» останнього дня kmbs impact visit «Франківськ: пере- та спів- творення» – 19 серпня.

Упродовж попередніх днів учасники мали відрефлексувати та знайти відповіді на декілька запитань, зокрема, як визначати, чи (і коли) ваша організація потребує переосмислення? Як зчитувати свою «швидкість плавлення»? Що забезпечує здатність команди до переосмислення, пошуку та впровадження стратегічних можливостей, тобто співтворення? І яка у цьому роль ширших систем та партнерств?

Для роботи над завданням учасники розділилися на чотири команди, у кожній з яких були представники EMBA-37 та EMBA-38. Так завдання стало ще й вправою на розбудову спільноти та нетворкінг – зрештою, дві групи міцно зґуртувалися за декілька днів.

Команди презентували свої висновки комісії, до якої увійшли Катерина Мартиненко, випускниця ЕМВА-27, та Олег Лєпєнін, учасник РМВА-22. Члени команд не лише рефлексували над запитаннями, але й наводили приклади – як кейси, з якими вони познайомилися під час kmbs impact visit, так і відомих глобальних компаній. Отже, й висновки в учасників вийшли багатовимірні: від локального контексту Прикарпаття до великого, загальносвітового. Цікаво те, що деякі висновки команд збігалися, але у кожної були й унікальні. А, отже, поєднавши усі чотири презентації, учасники отримали бібліотеку управлінських інструментів та спостережень.

Усі команди докладно підготувалися, але найбільше балів, на думку комісії, отримала «команда S», до якої увійшли Дмитро Бакаєв, Віталій Гайдученко, Тетяна Грибенюк, Володимир Шейко, Віталій Шпак, Анна Гринчук та Сергій Доколяса. Вони обрали для себе метафору палаючого сонця й зверталися до неї у відповіді на кожне запитання. А ще учасники цієї команди вдавалися не лише до бізнес-кейсів, графіків та цифр, але й до мистецького виміру, щоб ілюструвати свої відповіді.

kmbs impact visit до Прикарпаття завершився, але роздуми управлінців й робота над зміною систем – і власних, і ширших – триває. Керівниця Executive MBA kmbs Олена Жильцова поділилася: «Перфецький, персонаж роману Юрія Андруховича, який за приємним співпадінням є франківцем, казав: “Я знаю багато слів з різних мов, але не знаю жодної мови”. До дослідження Франківська ми, як завжди, підійшли через модель Quadruple Helix. Вона зосереджується на взаємодії чотирьох основних підсистем: освіти (разом із науковими дослідженнями), бізнесу, уряду і суспільства. Згідно з моделлю, справжні масштабні інновації (а отже, розвиток як наслідок) є продуктом не відокремлених внутрішніх поступів, а виникають внаслідок співпраці усіх учасників системи.

У ході модуля ми побачили багато цікавих інституцій та ініціатив — “багато слів”. Але зустріли мало ансамблів; схоже, мова взаємодії тільки випрацьовується. Зрештою, це характерно не лише для Франківська, як погодилися наші учасники, рефлексуючи про свої контексти.

Мені здається дуже важливим, що такі модулі провокують почати мислити у моделі Quadruple Helix як учасників, так і міста і місця, які ми відвідуємо, які розпитуємо про рівень і якість взаємодії».