Про зміни

Ще у Давньому Римі 2000 років тому було відомо, що для змін потрібні три передумови, а змінювати треба одночасно п’ять речей. Передумови такі: 1) треба бути достатньо розумним, щоб виявити причину – чому так відбувається, 2) бути достатньо вмілим, щоб чітко і ясно сформулювати її, 3) бути достатньо сміливим, щоб її оголосити. А змінювати потрібно: 1) склад, 2) структуру (нові люди в старій структурі нічого не змінять), 3) мету, 4) принципи, яких повинні дотримуватися всі та скрізь, 5) критерії оцінки людей, їхньої діяльності, результатів, середовища. Критерії не менш важливі, аніж принципи, і вони повинні бути зрозумілі й відомі всім.

Юло Вооглайд: “Знання мають сенс тільки у випадку, якщо їх є, де використовувати”

Я від себе додам: по-перше, якщо ми змінюємо мету, то є сенс змінювати і засоби. Часто буває, що мета непогана, але жахливі засоби. А по-друге, ефективність – функція інфраструктури. Тому буває корисно подивитися – якщо щось не так, то, можливо, варто змінити інфраструктуру.

Протиріччя між тим, як є, і як має бути – проблема, якщо нам не все одно. Коли таке протиріччя виявлено, діяти потрібно у двох напрямках: усувати те, що заважає, і додавати те, чого не вистачає.

 

Почуття відповідальності формується одним способом – коли ми приймаємо рішення

Почуття відповідальності формується одним способом – коли ми приймаємо рішення

Коли є чіткі цілі, що стосуються бажаного майбутнього, і зрозумілі причини, чому зараз все не так, – люди починають ворушитися, пропонувати хороші ідеї щодо того, як позбутися перешкод і додати те, чого ще немає, але має бути. А генерація такої активності – найвища цінність у перехідному періоді.

Про знання і відчуження

Багато хто сьогодні в Україні втратив надію, деякі просто махнули рукою. Є таке явище – відчуження. Воно проявляється в тому, що людина старалась, намагалась, але нічого не вийшло. І це одна з найжахливіших речей, які можуть трапитися.

Знання мають сенс тільки у випадку, якщо їх є, де використовувати. Знання – зовсім не цінність, якщо це тільки знання. Набагато важливіше – розуміти. На рівні здорового глузду це усвідомлює кожна людина, але на практиці ми бачимо інше. Часто знань у нас повно, але вміємо ми мало, а розуміємо ще менше. У результаті ми починаємо відчувати себе погано, а деякі намагаються виїхати з країни.

Про відповідальність

Як налагодити систему відповідальності? Перше завжди – це відповідальність. Не права, не обов’язки. Не знаю, як в Україні, а в Естонії це скрізь: прав мало, обов’язків багато, а відповідальності ніякої. А потім дивуються, що нічого не виходить!

Якщо реальної – а не ігрової – відповідальності немає, то нічого не вийде. І раніше нічого не виходило, і в майбутньому не вийде.

Відповідальність має бути формальна (адміністративна) і моральна. Фактично діє не перша і не друга, а лише їхнє поєднання.

Почуття відповідальності формується одним способом – через рішення, тобто коли ми приймаємо рішення.

Юло Вооглайд: “Все завжди починається не з економіки, а з людини”

Почуття господаря – фундамент для побудови системи відповідальності. За 22 роки німецької та російської окупації в нас було знищено почуття господаря. Господар – це громадянин своєї держави. Це коли людина відчуває себе не робітником, службовцем чи сторожем – а саме господарем.

У той період велика частина інтелігенції виїхала за кордон, до Швеції, Канади. У тому числі й викладачі. А якщо немає викладачів – не може бути й університету. Значить, нема кому формувати нову національну інтелігенцію. А без інтелігенції створювати свою державу неможливо.

Про випускників та системне мислення

В університетах Естонії існує думка, що потрібно забезпечити студентам відмінну підготовку за їхнім фахом. І це нам вдається: рівень підготовки не поступається сусіднім країнам. Але вони не розуміють головне: на роботу беруть не спеціальність, а особистість! Випускник університету має бути громадянином, а не просто професійно підготовленим кадром. Адже якщо він стане керівником, йому потрібно буде не руками працювати, а приймати рішення.

Сьогодні від випускників університетів вимагається бути не фахівцями, а «генералістами» – тими, хто розуміє цілісність у різних контекстах. Системне мислення, на мій погляд, – важлива передумова успіху.

Для викладача системне мислення є обов’язковим. Викладач, який мислить несистемно, – жахлива людина, і університетам варто було б позбуватися таких негайно. Естонії, на жаль, це поки не вдається.

Втім, системність – це необхідно, але не достатньо. Потрібна ще й комплексність. Що це таке? Подивитися на предмет з однієї точки зору – це дитячий рівень. З двох-трьох – це естонський парламент. А вміння подивитися з точки зору безлічі різних аспектів – це комплексність. Є й ще більш високий рівень – коли кожен аспект розглядається разом з його діалектичної протилежністю.

 

Вуз – найважливіший фактор трансформації держави

Вуз – найважливіший фактор трансформації держави

Про вузи і викладачів

Все завжди починається не з економіки, а з людини. Але як зробити так, щоб людина хотіла стати порядною? Не примусити – а щоб вона сама захотіла допомагати іншим, служити своїй країні? (Адже потрібно не від держави вимагати всякого, а самому допомагати державі.) Для цього потрібен певний спосіб мислення. І якщо інтелігенція служить своєму народові, а не просто налагоджує економіку, то так і станеться. Тому починати зміни потрібно з освіти.

Вуз – найважливіший фактор трансформації держави. У 1918 році, коли в Естонії була повна розруха, уряд вирішив сформувати шість педагогічних шкіл. З учителем царського часу республіку будувати неможливо, тому потрібен новий учитель.

Звідки брати викладачів в університети? Вони формуються тільки через емпіричні наукові дослідження. В Естонії зараз замість досліджень в основному проводять опитування або якісь описи. А опитування збирають думки, а не факти. Причому ці думки характеризують тих, хто відповідає, а не те, про що їх запитали. Як результат, вузи у нас є – а справжніх викладачів практично немає.

Якщо в Україні не зуміють перетворити університети в кузню інтелігенції – я не беруся судити про те, що буде далі.

Про культуру, освіту і науку

Країна виникає не на матеріальній основі, а на духовній. У першу чергу – завдяки культурі. А з її допомогою може формуватися освіта і наука. Якщо намалювати три кола – культура, освіта та наука – то на їх перетині буде країна.

Ці три елементи не можуть існувати один без одного, але культура – все одно первинна.

Юло Вооглайд: “Випускник університету має бути громадянином, а не просто професійно підготовленим кадром”

Про суб’єкт

Як формувати національну самосвідомість? Потрібно, щоб народ відчував себе суб’єктом, активним началом. І щоб і уряд, і законодавець теж були суб’єктами.

Часто говорять про мету закону. Закон не має мети! Мета є тільки у законодавця, а текст закону повинен допомагати її досягти. Те ж саме, скажімо, з метою уроку. Урок не має мети – вона є тільки у вчителя (а також дітей та батьків – тобто у людей). Це може здатися дрібницею, але це суттєва дрібниця. Якщо приховано, незрозуміло – «хто», все інше втрачає сенс.

Вирішувати за народ нічого не можна, можна лише допомагати народу творити самого себе. Це завдання інтелігенції – допомагати якомога більшій кількості людей ставати суб’єктами управління.

Про війну

Війна – одна з найбільш показових речей для суспільства. На війні стає зрозумілим, хто є хто. Проявляються боягузи; ті, хто говорить одне, думає інше і робить третє; ті, хто мислить несистемно; ті, хто каже: «ви воюйте, а я займаюся своїми справами» – і так далі.

Війна в Естонії 1917-1918 років теж допомогла розібратися, хто є хто. Ті, хто став героєм на війні, почали фактично будувати державу. Їх виявили в умовах, коли вибору немає, коли потрібно жертвувати – якщо треба, то самим собою. А в цьому суть.

В Україні на початку 1990-х ані краплини крові пролито не було. І, хоч це звучить крамольно, про це треба шкодувати. Перехід виявився занадто м’яким.

Про принцип компетентності

В Естонії у 1919-1921 рр. панував принцип компетентності. Кожен повинен був довести, що він здатен впоратися із завданням. На жаль, зберегти цей принцип не вдалося. Зараз у нас чимало чиновників, які не мають морального права займати свою посаду. І це одна з головних проблем Естонії – відсутність принципу компетентності.

У 1980-х роках існувала номенклатура, і людина не могла перейти на більш високий рівень державного управління, якщо до неї не належала. Я не закликаю копіювати цю модель, але здорове зерно в ній є. Без підготовки, без певних особистісних якостей, без уміння бути суб’єктом, який служить своєму народу, – у владу йти не можна.

Випускники kmbs під час навчального модуля до Естонії

Принцип компетентності – абсолютно необхідна передумова для формування нового суспільства, в якому хотілося б жити і з якого не хочеться виїхати.

Про естонську культуру

В естонській мові є слово-аналог «домашнього вогнища». Воно позначає місце, де живуть люди, де добре, куди завжди хотілося б повернутися, де завжди є хтось, хто на тебе чекає. Це наріжний камінь нашої культури з 1920-х років. Облаштуванню такого місця приділяли багато уваги, щоб зробити його красивим. Частинки цього явища залишилися досі.

 

Допомога – це тільки та допомога, та порада, яка дозволяє стати самостійним

Допомога – це тільки та допомога, та порада, яка дозволяє стати самостійним

Ще одним важливим елементом культури в 1920-х були хори, ансамблі, оркестри. У кожному селі повинно було бути місце, куди можна прийти в суботу і послухати музику. Елементарна, здавалося б, річ – але на ній виросли нові лідери. І поступово сформувалася думка, що ми – вільна самостійна держава і будуємо своє життя своїм розумом.

Про допомогу

Будь-яка порада – це думка з минулого часу та іншого простору. Допомога – це тільки та допомога, та порада, яка допомагає стати самостійним. Те, що збільшує залежність, ніколи не можна називати допомогою. Збільшення залежності – огидна річ!

Про свободу вибору

Приймати рішення люди можуть тільки в тому випадку, якщо мають свободу вибору. У стану свободи вибору є, щонайменше, чотири принципи. По-перше, для формування такого почуття людина повинна бути впевнена, що ані сьогодні, ані потім її ніхто не буде обмежувати, якщо вона буде діяти відповідно до своїх переконань і свого здорового глузду. По-друге, у неї повинна бути альтернатива, тобто мінімум дві можливості, більш-менш рівнозначні. Якщо альтернатива існує – люди починають думати. По-третє, потрібно мати можливість додати альтернативу, у тому числі – самого себе, якщо мова йде про людей. І, по-четверте, потрібно розуміти, що рішення дуже важливе. За наявності цих чотирьох умов люди можуть користуватися свободою вибору.