Яким буде майбутнє?

Більшість вважає, що майбутнє порахувати не можна, тому що тут діє людина, яка є ірраціональною істотою, і тут діють моделі, які ми не можемо вважати досконалими.

Я буду грунтуватися на моделі взаємної пов’язаності всіх речей у нашому світі – економіки, політики, культури, релігії, мови і так далі. І в цій інтегральній моделі ми вже бачимо тренди, які точно можуть показати майбутнє.

Ми бачимо зараз певну кризу теперішнього світу, кризу світу сучасного капіталізму, кризу світу сучасної індустрії, сучасної демократії, міжнародної і внутрішньої політики. І це не проста криза, це – пологи, народження нового світу. Щось нове народжується, і спробуємо уявити, що це таке буде. Але спершу нам потрібно подивитися на те, що таке фазовий перехід.

Фазовий перехід – поняття, яке прийшло з фізики, і означає дуже рідкісну подію в історії людства, коли повністю змінюється економіка, політика, культура, релігія, мислення, управління – все.

Коли людина з’явилася на Землі – це був такий нульовий фазовий перехід. Потім був перший фазовий перехід – неолітична революція, коли з’явилося сільське господарство, релігія, перші міста, розшарування суспільства, перша держава. Згодом від 600 року до н.е. до 600 року нашої ери був осьовий час, коли світ повністю змінився. І не лише через появу християнства чи грецької філософії, а й через появу римського права, ісламу, буддизму, конфуціанства. І останній фазовий перехід нам добре відомий, тому що це описано в літературі як модернізація, реформація, науково-технічна революція – це індустріалізація, поява лібералізму, індивідуалізму, капіталізму, націоналізму та інших «ізмів», добрих та поганих.

Зараз ми переживаємо новий фазовий перехід. І важливо, що не лише проміжок між цими переходами скорочується, а скорочується також тривалість самих переходів.

Ми зараз бачимо кризу теперішнього світу. І це не проста криза, це – пологи, народження нового світу

Що змінюється? Змінюється усе. Неолітична революція тривала тисячу років, осьовий час тривав 1200, модернізація тривала десь років 400. Скільки буде тривати наш перехід? Ми не знаємо. Можливо, 100 років, а це означає, що більшість із нас не доживе, а, можливо, 30 років – і більшість доживе до кінця. Але ми вже в ньому.

Важливо, що майбутнє настає не для всіх. Тому що стосовно майбутнього можна зайняти різні позиції. Можна активно йти вперед, вітаючи майбутнє, і якомога більше перетягнути з майбутнього в теперішнє, а можна трошки зачекати і стати успішним послідовником. Або бути неуспішним послідовником – як Україна, яка ще не завершила модернізацію і, лише починаючи від Майдану, її проходить. Можна бути жертвою катастрофи, коли ніби намагався, намагався, але впав і лежиш. Можна бути лінивцем, який нікуди не поспішає, а можна бути ізольованим.

Розчарування та розшарування

Кожен фазовий перехід веде до щоразу більшого розчарування. Коли всі спільноти людські на Землі жили однаково – збирали горішки й корінці і полювали на те, що вдасться вполювати, – тоді всі були на одному рівні. Після першого фазового переходу були ті, хто перейшов, і ті, хто не перейшов. Після другого – ті, хто два рази перейшов, один раз перейшов і жодного разу не перейшов. І так далі.

Відтак стає все більше розчарування. Подивіться, яка фантастична різниця між Швецією, яка вже зробила крок у майбутнє, і Польщею, яка стоїть в активному модерні. Подивіться на різницю в усіх показниках – ВВП на душу населення, індексі людського розвитку та інших. Або на величезний розрив між Польщею та Китаєм, який ще не наздогнав модернізацію (і Україна десь на тому ж рівні).

Між Китаєм і Кенією також величезний розрив, тому що Кенія гальмує. А ще більше гальмує Зімбабве, тому що вона нікуди не поспішає. Але це ще не дно, тому що є Афганістан, де держава ще не застановилася, і уряд реально керує лише тим, що перебуває навколо його палацу. І це ще не дно, бо є спільноти, які навіть країни власної не мають, оскільки їх багато сотень років назад витіснили зі своїх країн.

Головний результат великого розчарування (оскільки майбутнє настає не для всіх) є розшарування на дві великі страти – на тих, хто перейшов у майбутнє хоча б трішки, і тих, хто зовсім не перейшов. Для їх позначення я використовую старі терміни ойкумена і околиця – там, де живуть цивілізовані люди, і там, де живуть нецивілізовані.

 

Фазовий перехід веде до розшарування на дві великі страти: тих, хто перейшов у майбутнє хоча б трішки, і тих, хто зовсім не перейшов

Фазовий перехід веде до розшарування на дві великі страти: тих, хто перейшов у майбутнє хоча б трішки, і тих, хто зовсім не перейшов

Що таке ойкумена 2030 року? Це світ без кордонів, це дешеві та якісні блага, тому що є роботи, тому що є дешева електроенергія, яка складає величезну частку собівартості будь-яких товарів і послуг. І там є два класи.

Кожен фазовий перехід змінює класи. Так, як рабовласники і раби змінилися на феодалів і кріпаків, а потім феодали і кріпаки змінилися на буржуа і пролетарів, а тепер буржуа і пролетарі – на два нових класи. І один із них – активні пасіонарії. Це люди, які працюють у світі, в якому можна не працювати. Це люди, які працюють заради самореалізації, заради того, щоб стати кимось більшим, заради задоволення. Хай їх буде 10-15% – ми не знаємо поки що. Ці люди займаються креативом в усіх сферах: інновації, підприємництво, журналістика, скульптура, музика, охорона, турбота, навчання інших. Їхнім капіталом є знання та репутація.

А пасивний клас називається конс’юмтаріатом, споживтаріатом. Це люди, які отримують мінімальний гарантований дохід. Зараз дуже багато країн експериментують з мінімальним гарантованим доходом. Умовно кажучи – пиво, чіпси і телевізор в обмін на те, щоб нічого не чіпати. Я не даю етичних оцінок, просто показую, куди йде світ зараз.

А що таке околиця у 2030 році? Вона така сама, як околиця у 2017 році. Нічого не змінилося – бідність, неграмотність, інституційна неспроможність, а це означає, що якщо голодує мільйон людей, а потім вони отримують від багатих країн їжу на мільйон людей, то все одно голодує мільйон людей, тому що немає інституції, щоб розподілити ту їжу. Дешеві блага недоступні, страшенна заздрість, радикалізм, фанатизм і карго-культи.

Ойкумена сучасності

Усього лише дві речі відрізняють ойкумену від околиці – освіта та інституції. Освіта «виробляє» людей, які здатні робити щось нове. А інституції створюють для них умови.

Складне розселення. Є території ойкумени з анклавами околиці, як передмістя Парижу. Є території околиці з анклавами ойкумени, як Бангалорський технологічний центр і Гоа. І є сіра зона – як Сан-Паулу, де є різні квартали, в яких живуть освічені, багаті й включені або бідні, неосвічені й нещасні.

Економіка ойкумени. У нас для цього немає слова. Хтось називає це посткапіталізм, хтось sharing-economy, хтось економікою дарування, вікіномікою. Це новий економічний лад, в якому сьогодні живуть Вікіпедія, Facebook, Uber, Instagram, Airbnb, WeWork і багато інших систем, які самі є просто точкою, центром підключення величезних мас людей, що вкладають, дарують і обмінюються.

Мислення ойкумени. На нас чекає величезний прорив у гуманітарних технологіях. Вони зараз відсталі: ми запускаємо кораблі в космос, добуваємо ядерну енергію і маємо високошвидкісний інтернет, але не вміємо керувати собою, творчістю, комунікацією, сном.

Мислення ойкумени – це нова парадигма, де гармонія, спільний розвиток, взаєморозуміння, свобода, духовність і толерантність є найголовнішими речами. Більше не буде загрози екологічної кризи, тому що це розумне і помірковане споживання не лише через мислення, а й через інші причини, зокрема через те, що закінчується епоха капіталізму, що побудована на кредитному проценті. Кредитний процент стає не позитивним, а нульовим або негативним, а це означає, що не треба більше продавати, не треба «втюхувати» товар, а треба, щоб люди були щасливими. Це інша економічна парадигма.

 

Усього лише дві речі відрізняють ойкумену від околиці – освіта та інституції

Усього лише дві речі відрізняють ойкумену від околиці – освіта та інституції

Люди ойкумени. Вони  дуже терпимі до розбіжностей, вони не здатні до агресії, тому часто спрямовують її на себе. Ці люди готові до захисту, це космополіти, толерантофіли, прихильники постійних змін, вони живуть дуже рефлексивним і усвідомленим життям. Немає брехні в цьому світі, тому що в мобільному телефоні є ріалтайм-детектор. І коли ви дзвоните своїй подрузі і питаєте: «Ну що, ти вже готова?», а вона каже, що тільки туфлі одягнути, то індикатор на вашому телефоні блимає, і ви знаєте, що вона ще голову навіть не помила.

На жаль, ці люди не будуть янголами. Людям важко стати янголами, бо це дуже індивідуальна робота, але таке суспільство уможливлює для людей духовний розвиток. Люди будуть жити довго, активно, щасливо і без болю завдяки трьом головним речам: здоровому способу життя, ранній діагностиці хвороб (це мінус 70-80% проблем зі здоров’ям) та індивідуалізованому неруйнівному медичному втручанню.

Освіта. Абсолютно інші навички потрібні зараз. Будь-які знання, які ви зараз отримуєте, вам ніколи не знадобляться. Але спосіб мислення, який ви отримуєте, вам знадобиться – і уможливить ваше успішне життя у фазовому переході й після нього.

Сім’я. Уявіть собі сім’ю, в якій дуже сильно зменшується управління власністю, а сьогодні це, на жаль, головна складова будь-якої сім’ї. Уявіть собі, що квартиру можна легко зняти, легко поміняти за невеликі гроші. Автомобіль також не треба – пальцем клацнув, і під’їхав невеликий безпілотний автомобільчик на два місця. Історія вашого життя – у невеликій коробочці, книжки – електронні, і так далі. Зменшується вага управління власністю, значить, збільшується щось інше. Що? Я думаю, що збільшується вага любові й турботи.

Соціальна структура. Сім’я – найменша структура, після сім’ї йде громада. Тут центр прийняття рішень: громада вирішує всі питання, які може вирішити, а що не може – передає нагору. І це є одна з базових ідей української децентралізації, яка зроблена за європейськими мірками. Громада є центром. Вище громади є місто, вище міста – агломерації, вище агломерацій – кільця міст, тобто міста, поєднані спільним інтересом (як Одеса поєднана зі Стамбулом, Салоніками, Варною та Батумі). А держава сильно зменшує свій вплив, тому що знизу її “під’їдають” громади, а згори її – міжнародні організації.

 

Наша ідентичність перетворюється на віру: я вірю в Україну – і тому я українець

Наша ідентичність перетворюється на віру: я вірю в Україну – і тому я українець

Держава перетворюється просто на набір публічних послуг. Вже сьогодні можна мати віртуальне громадянство Естонії, а завтра це будуть десятки віртуальних громадянств, які ви можете мати на чіпі у вас на руці. І це означає, що наша ідентичність перетворюється на віру: я вірю в Україну – і тому я українець. Але ви можете вірити, у що хочете.

Футурошок і розвиток

Люди бояться майбутнього і кажуть: «Майбутнє, будь ласка, не наставай так швидко». І перше, що роблять люди, охоплені футурошоком – а зараз в усьому світі епідемія футурошоку – це голосують за політиків, які обіцяють: «При мені майбутнє швидко не настане. Я обіцяю». В усіх країнах навколо України є такі політики. А деякі кажуть: «При мені майбутнє взагалі не настане. Голосуйте за мене, і все буде гаразд». Головне, щоб ми, українці, не зробили такої самої помилки.

Можна бути першопрохідцем або розвиватися навздогін. Але треба розвиватися навздогін із випередженням – не можна доганяти Польщу 2017 року, бо вона сама піде вперед. І, як ми бачимо на прикладі однієї великої сусідньої країни, можна дуже швидко рухатися в минуле.

Важливі ще й розуміти персональну стратегію: хто ви? Чи ви пасіонарій, активний, освічений, включений і багатий, чи ви є частиною індустріального суспільства, чи ви просто людина без майбутнього?

Джерело: zaxid.net