Нинішню ситуацію у страхуванні ризиків в Україні можна назвати просто ― а віз і нині там. Загалом до нас привезено дуже багато знань у цій сфері, побудовано багато різних програм і продуктів. Але, на жаль, це питання курується таким чином, що система в Україні все ще не розвинена.

В економіках різних країн сільське господарство займає різний відсоток. Наприклад, у США це трішки більше 1%, в Індії ― 13%, у Китаї ― 9%. Як правило, цей показник відображає рівень розвитку країни. Чим вона розвиненіша, тим менший відсоток займає сільське господарство. І навпаки. Український показник досить великий ― приблизно 8%. Це говорить про те, що економіка України значною мірою покладається на сільське господарство. Тому держава повинна бути дуже розумною у своїй політиці підтримки сектору, адже звідти вона отримує значну частину доходу.

Ризики у сільському господарстві

Процес виробництва сільськогосподарської продукції не завжди передбачуваний. Тому аграрії намагаються мінімізувати втрати від непрогнозованих подій. Один із варіантів мінімізації ― страхування. Але люди, які працюють в страхових компаніях, не обов’язково досконало знають сільськогосподарське виробництво, адже воно багатогалузеве й багаторівневе.

Якщо ми подивимось на спрощену структуру рослинництва, то для отримання результату нам потрібні: земля, насіння, техніка, добрива, засоби захисту, техніка для збирання. У результаті цього всього процесу ми маємо врожай, який транспортуємо на зерносховище, продаємо і  отримуємо гроші.

Розглянемо основні фактори сільськогосподарського виробництва, що впливають на роботу господарства і на які звертають увагу андерайтери, коли продають страхові пакети або оцінюють сільськогосподарські ризики у рослинництві:

1. Тип ґрунту.

2. Вид сільськогосподарських культур, адже вони, так само як і тварини, по-різному реагують на однакові ризики. Тому одні види культур ризиковіші за інші. Однак бувають випадки, коли більш ризикові культури ― прибутковіші.

 

Як правило, чим більш розвинена країна, тим менший відсоток займає сільське господарство у структурі її економіки

Як правило, чим більш розвинена країна, тим менший відсоток займає сільське господарство у структурі її економіки

3. Фізіологію, фенологію розвитку сільськогосподарської культури, її росту і розвитку. На кожному етапі культура поводить себе по-різному. Наприклад, на початку вегетації, коли рослина сформувалась ще не повністю (а особливо елементи зерна і плодів), будь-яке пошкодження у рази знижує майбутній врожай цієї культури.

4. Коли ми говоримо про економіку сільськогосподарського виробництва, то бажаємо отримати певний рівень прибутку в кінці сезону. Щоб мати високий урожай, потрібні оптимальні умови навколишнього середовища. Але іноді виходить навпаки ― погода не сприятлива, і результат на виході зовсім не той, на який розраховували. Тут дуже доречний закон мінімуму Лібіха (бочка Лібіха), згідно з яким відносна дія окремого екологічного фактора тим сильніша, чим більше він наближається, у порівнянні з іншими екологічними факторами, до мінімуму. За цим законом, від речовини, концентрація якої є мінімальною, залежить ріст рослин, величина і сталість їх урожаю.

Крім перелічених факторів є ще й події навколишнього середовища, які можуть пошкодити культуру. До основних сільськогосподарських ризиків відносять посуху,  надлишок опадів, який може призводити до повені, град, що механічно пошкоджує або й знищує рослину, заморозки, шкідники, хвороби.

Аналогічно і в тваринництві. Його спрощена структура включає тварин, яких потрібно нагодувати, захистити чи вилікувати від хвороб, у результаті отримати продукцію і продати її. Якщо ж фермеру не вистачило кормів або якщо тварини захворіли і більше не дають свою продукцію, він отримує фінансові збитки. Найбільший ризик аграрія у тваринництві ― хвороби, що переносяться певними агентами.

До сільськогосподарських ризиків відносять і ті, що пов’язані із лісами, плантаціями, насадженнями плодових дерев, екокультурами.

Розподіл ризиків

Коли йдеться про систему сільськогосподарських ризиків, то як правило, увага більше акцентується власне на фермері, тому що ці ризики відчуваються найгостріше на рівні виробництва. Класично сільськогосподарське виробництво, особливо тваринництво, вважається індустрією під відкритим небом, незахищеним, яке має один із найвищих ризиків серед всіх видів діяльності людини.

Всі агенти, які знаходяться навколо фермера до і після виробництва (постачальники обладнання, насіння, ЗЗР, трейдери тощо) опосередковано також залежать від ризиків, які стаються на полі. Але їхня діяльність більш диверсифікована, тож відчуття ризику слабше.

На жаль, в сучасному світі соціальна система побудована так, що, з одного боку, фермер несе найвищі ризики, з іншого ― має найнижчий дохід. Тобто вартість зерна чи будь-якої іншої сільськогосподарської продукції на рівні поля (або на виході із ферми) найнижча. Лише коли до процесу підключаються трейдери, переробники, супермаркети (і так далі по ланцюжку) – прибуток зростає. Вони вкладають менше зусиль, несуть нижчі ризики, але отримують набагато вищий дохід.

Загалом ризик ― це щось, що не залежить від волі людини, стається випадково. Їх у сільськогосподарському виробництві ризики поділяють на:

– контрольовані ― наприклад, шкідники та хвороби. Їх можна подолати, використовуючи засоби захисту рослин;

– неконтрольовані – наприклад, сарана у великій кількості;

– катастрофічні ― ті, що раптово відбуваються на будь-якій частині території і охоплюють велику частину виробництва. Наприклад, посуха в рослинництві, про яку зараз говорять дедалі частіше у зв’язку зі зміною клімату.

 

Ризик має шанси стати застрахованим, якщо він вимірюваний ― тобто його можна перевести у цифри

Ризик має шанси стати застрахованим, якщо він вимірюваний ― тобто його можна перевести у цифри

Управління ризиками

Залежно від виду ризиків, можна обирати різні стратегії управління ними або їх попередження.

1. Депозити, самострахування: коли в господарстві є достатньо грошей, підприємство утворює спеціальний страховий фонд і у разі страхового випадку покриватиме втрати із нього.

2. Утримання ризику на собі. Іншими словами ― відсутність страхування. Фермери, що обирають цю стратегію, вважають, що тільки коли щось трапиться, тоді й вирішуватимуть проблему.

3. Система уникнення ризиків. Наприклад, засівання більш пізніх культур, щоб уникнути ризику пізніх заморозків.

4. Диверсифікація, сегментація виробництва.

5. Хеджування, ф’ючерси.

6. Моделювання прогнозованої врожайності.

7. Підтримання ферми у здоровому і безпечному стані.

8. Підтримання здоров’я  рослин і тварин.

9. Страхування. Це лише один із способів керування ризиками. Але часто його пов’язують з кредитами, і така ситуація існує у всьому світі. Кредитні установи (це можуть бути банки,  держава тощо) більш зацікавлені давати кредити сільськогосподарським власникам, які мають поліси страхування.

10. Прив’язка страхування до кредитів.

11. Інновація, оптимізація в сільськогосподарському виробництві. Це підвищує його стабільність і покращує перспективи отримання хорошого результату.

Багато компаній у світі та Україні нині працюють над нововведеннями у сфері створення нових сортів,  гібридів. Також це стосується тварин та сільськогосподарських культур, покращення сільськогосподарської техніки, пестицидів.

Особливо актуальним зараз стало ще й дистанційне управління та нагляд за полями. Наприклад, дрони, які можна запустити і подивитися – в якому стані поле, що там відбувається.

12. Робота поза фермою. Яскравий приклад – Австралія. Коли в країні починається посуха, триває декілька років і, відповідно, агровиробництво неможливе, тоді фермери створюють альтернативні ферми і заробляють на них.

13. Підтримка від держави (допомога у випадку катастроф). Це може бути пряма підтримка ― дотації на гектар вирощування землі, наприклад. Ця підтримка є навіть у найрозвиненіших країнах, але помітно тенденцію відмови від неї. Наприклад, є вимоги Європейського союзу, Європейської комісії щодо того, щоб менше надавати прямої підтримки виробництвам і як можна більше переводити ці гроші в комерційні програми, наприклад, програми страхування.

Страхові обмеження

Аграрії мають усвідомлювати, що страхування має обмежені можливості для захисту їх від фінансових втрат. Існує класичний підхід до ризиків, які можна застрахувати.

1. Ризик має шанси стати застрахованим, якщо він вимірюваний ― тобто його можна перевести у цифровий формат. Для того щоб порахувати вартість, потрібні  аналогічні цифри в історичному аспекті. Компанії страхують від зниження по відношенню до якогось середнього історичного показника.

 

Витрачати кошти на страхування є сенс при вирощуванні стратегічних культур

Витрачати кошти на страхування є сенс при вирощуванні стратегічних культур

2. Економічно доцільним. Найпопулярніші культури, як правило, приносять найбільші прибутки виробникам.

3. Сільськогосподарське страхування достатньо дороге – через те, що ймовірність настання страхового випадку досить висока. Тому експерти відмічають, що витрачати кошти на нього є сенс при вирощуванні стратегічних культур.

Як правило, ризики, які не можуть бути застрахованими, СК ставлять у виключення, які прописані в договорі страхування.

Майже у всьому світі відношення до страхування як такого (не лише сільськогосподарського) скоріше негативне, ніж позитивне. Люди частіше бачать у ньому певне зобов’язання, а не внутрішнє розуміння отриманих переваг від нього. Однак у добре розвинених країнах системи сільськогосподарського страхування досягли певного балансу, вони регулюються державою і багаторічніми традиціями.

В Україні страхові компанії ще не вийшли на той рівень, щоб пропонувати адекватне страхування, яке б забезпечувало потреби сільгоспвиробників. Часто вони пропонують фіксовані програми й продукти із суто формальними ризиками. Грубо кажучи, «парять». А фермери їх купують, «щоб від мене відчепилися відповідні органи» – за принципом «мінімальний ризик за мінімальним тарифом». Звичайно, користі від такого «страхування» мало.

Поки лише незначний процент громадян розуміють, що страхові можливості цим не обмежуються. Фермер може, наприклад, оцінити спектр своїх ризиків і зрозуміти, що може застосовувати ті чи інші стратегії ведення бізнесу, хоча при цьому матиме ряд неконтрольованих ризиків. У такому випадку, навіть якщо українські страховики не пропонують страхування від цих ризиків (або не в такому форматі, в якому це потрібно йому), завжди є можливість структурувати індивідуальне страхування.

Але, наприклад, навіть зараз ряд ключових насіннєвих компаній продають насіння із «прищепленим» страховим полісом, який покриває ризик несходів. Тобто якщо виробник витратив гроші, а насіння не зійшло, і в нього немає перспективи майбутнього врожаю, то це відразу покриває страхування.

Ще один важливий момент різниці підходу до страхування в Україні і у розвинутих країнах ― у нас, як правило, відносно легко застрахуватися. Бо є багато страхових компаній, яким потрібні страхові поліси, відповідно, вони пропонують їх із дисконтами. Застрахуватися легко, але дуже важко отримати страхове відшкодування, іноді неможливо.

В західних країнах із точністю навпаки: важко застрахуватися, потрібно зібрати багато чіткої інформації, пройти ряд обговорень, щоб вийти на певний тариф. Натомість відносно легко отримати страхове відшкодування. До того ж представники компаній допомагають не лише зі страхуванням, а й можуть надавати поради щодо ведення бізнесу.

Наші ж СК поки тільки вчаться професійній роботі із аграріями. До них тільки приходить розуміння, що продажем страхових полісів сільськогосподарським виробникам мають займатися люди, що розуміють хоча б елементарні речі у галузі.

Разом із тим, у крупних агропідприємств, агрохолдингів навіть зараз є можливість отримувати страхування у перевірених організацій поза межами України. Це відбувається через співпрацю із перестрахувальними компаніями. При цьому страховий поліс має випустити українська компанія, тому що це внутрішнє регулювання, внутрішнє законодавство, і наші аграрії зобов’язані мати місцевий договір страхування.

Джерело: Agravery.com