Лідер і мета
Для мене лідер – це не обов’язково власник підприємства або голова політичної партії. Кожна людина є лідером у своєму житті, лідером своєї родини, своєї спільноти. Лідерство – це стиль життя.
Якщо спитати у групи людей, наскільки для лідера важливо усвідомлювати мету, мати бачення, майже одноголосною відповіддю буде “надважливо”. Коли ж справа доходить до наявності чіткої мети у кожного з нас, виявляється, що з різних причин багатьом щось заважає.
Існують два підходи до життя і до того, як функціонує доросла людина. Перший стверджує, що десь років у 20 я – це вже я, і таким, незмінним, залишаюсь все життя. А другий, більш динамічний підхід говорить, що я змінююсь. І тому мені потрібна така ціль, щоб я міг її переробити у разі потреби, але й міг працювати над нею і над собою.
Шлях до розвитку
Ці підходи також відображаються в психологічних теоріях розвитку дорослих людей. Традиційний підхід говорить, що ми народились, ростемо, набираємось знань, розуміння хорошого і поганого, обираємо спосіб дій, а по досягненню певного віку остаточно формуємось і залишаємось на тому рівні все життя. Мова тут не про знання чи вміння, а про понятійний апарат, який ми розробляємо, щоб розуміти світ.
Неможливо зробити систему, кращу за її лідера
Неможливо зробити систему, кращу за її лідера
Але було проведено дослідження, яке довело, що люди одного віку можуть бути на різних рівнях ментального розвитку. Тобто по-різному справляються із складними життєвими ситуаціями, по-різному бачать сенс у тому, що відбувається у світі навколо них. Є люди, які розуміють певні речі, в той час як інші над ними взагалі не замислюються.
На основі цього дослідження гарвардські вчені розробили теорію, яка говорить: протягом життя людина проходить кілька рівнів ментального розвитку. І переживає декілька криз – що є переходом з одного рівня на інший. Це криза у два роки, коли дитина усвідомлює себе окремою від матері істотою; у підлітковому віці, коли з’являється усвідомлення можливості впливати на світ та підпадати під вплив інших; криза середини життя. З останньою особливо часто стикаються керівники.
На жаль, не можна чітко сказати, коли вона настане та скільки буде тривати. Але важливо це розуміти та бути до цього готовим. Часто, якщо людина стикається з кризою середини життя, вона від неї тікає: надмірне споживання (численні дорогі машини, коштовності, розваги), розрив зі старими друзями та сім’єю, зловживання алкоголем – це стратегія втечі.
Занурення в сім’ю, навчання, роботу, тобто підхід “краще про це не думати” – на мою думку, також хибне рішення. Бо криза – це можливість переходу на інший, вищий рівень. Але для цього із кризою треба працювати, щоб вона спрацювала на вас. Не бігти, не ховатися, не переключати свою увагу, а залишатися з нею наодинці.
Як дізнатись, у кризі ми чи ні? Треба відповісти на запитання: чому я в цьому світі?
Як дізнатись, у кризі ми чи ні? Треба відповісти на запитання: чому я в цьому світі?
Перехід на новий рівень
Якщо криза підліткового віку – це усвідомлення свого впливу, то криза середини життя – це перехід від одного способу впливу на життя до іншого.
Є декілька рівнів усвідомлення того, що впливає на мене, що для мене важливо, як можу впливати. Перший – підлітковий, егоцентричний: я можу впливати, мої бажання головні, я все знаю найкраще. Наступний, реактивний, проявляється у тому, що людина визначає себе через оточення. Типовий приклад цього рівня це сприйняття: “я – це моя робота, зарплата, моя дружина, мій будинок, мої можливості”. Дуже багато людей функціонують на цьому рівні досить довго, і часто доволі успішно. Проте небагатьох з них можна назвати свідомими лідерами.
Наступний рівень я називаю творчим, в процес переходу на нього – «шляхом героя», тому що це схоже на сюжет класичної літератури або стандартний сюжет голлівудського фільму: внаслідок якоїсь втрати або події людина втрачає певну частину себе, її цінності ламаються і перестають працювати. Тоді вона наче прокидається і повністю переглядає те, що для неї насправді важливо. Це – криза середнього віку, яка відбувається в різних формах, з різних причин. Але сутність її одна – життя ставить перед вами завдання, які ви не можете вирішити з тим понятійним апаратом, який у вас є сьогодні.
Перехід з реактивного на творчий рівень відбувається, коли мотивація страхом (запобігти) змінюється мотивацією метою (досягти). Людина може зробити цей крок лише сама. І це важка й нешвидка робота.
На творчому рівні і вище перебувають лише близько 30% дорослих людей. Наступним рівнем є інтегральний, до якого приводить криза прийняття повного себе як такого. На цьому рівні приходять до розуміння: “я – не ідеал, і це не страшно. Я сприймаю свою темну сторону, я залишаюся собою і я знаю, що мені з цим робити.”
Адаптивний підхід
Є два типи викликів: технічні та адаптивні. Технічний виклик – це коли вам потрібно вирішувати складні питання світу, і ви можете це зробити, набувши нових знань або нових навичок. Якщо ви лікар-хірург і вам треба робити якийсь новий тип операції, ви можете спокійно вивчити це – у вас вже є базові навички, є інструкція, ви можете зрозуміти процес, додати знань і вирішити свій технічний виклик.
Адаптивний виклик потребує трансформації мислення, вимагає переходу до складнішої стадії ментального розвитку. Його не владнаєш дипломами чи грошима на консультантів. Життя поставило перед вами таке завдання, яке ви не можете вирішити з тим понятійним апаратом, який маєте сьогодні – ваша власна “операційна система” повинна пройти upgrade. І дуже часто ознака кризи – коли людина роками намагається вирішити адаптивну проблему технічними засобами. Це діагностична помилка.
Адаптивний виклик потребує трансформації мислення, вимагає переходу до складнішої стадії ментального розвитку
Проблема полягає у тому що ми автоматично починаємо вирішувати всі виклики як технічні. Тож найперше і найважче у вирішенні адаптивної проблеми – це визначити її як таку. Для цього треба перенести увагу з проблеми на людину: як я себе почуваю при цьому, що це для мене, чи хочу я щось з цим робити?
Далі починається адаптивне вирішення. Перший крок – це відповідь на питання: ким насправді ти хочеш бути, чому ти тут? Далі необхідно визначити, що саме стоїть на шляху до вирішення проблеми. А третім кроком є перевірка другого: наскільки вірна ваша історія-пояснення перепон, наскільки вона виправдовує себе; чи потрібна вам нова історія про те, хто ви та що робите в цьому світі.
Розвиток лідера та його системи
Рівень системи, в якій працює лідер та за яку він відповідає, повністю залежить від рівня його понятійного апарату. Неможливо зробити систему, кращу за її лідера.
У сучасному світі організації, що перемагають, перебувають на вищих ступенях розвитку. Вони відкриті, в них вільно рухається інформація, люди беруть на себе ризики, мають час на творчість та приходять з ідеями, що приносять прибуток компанії та самореалізацію автору. Це стосується як бізнесу, так і держави.
Як дізнатись, на якому ми рівні, у кризі чи ні? Це можна зрозуміти, відповівши самому собі на запитання: чому я в цьому світі? Де саме я перебуваю? Чого я хочу від себе і чого прагну досягти в своїй справі?
Коли «реактивний» менеджер керується принципом “хочеш зробити добре – зроби сам”, то його організація не зсунеться з рівня диктатури, і всі старання покращити ефективність в команді приноситимуть лише розчарування. Такий менеджер просто не готовий до змін у компанії, поки не змінить самого себе. Проблема не в нестачі людей на ринку чи нерозумінні його ідей, а в тому, що сам лідер не здатен робити те, чого він очікує від своєї організації.
Якщо лідер не дійшов до творчого рівня, то скільки він не читатиме книжок, не привозитиме експертів та не отримуватиме дипломів, все одно матиме нескінченні проблеми та безплідні дискусії. Тому розуміння свого рівня розвитку та своїх цілей важливо для будь-якого лідера – сім’ї, організації, громади. Криза середнього віку дає нагоду над цим замислитися- і зуміти скористатися цією нагодою.