Дізнайся першим
Останні події та новини з життя KMBS дізнавайтеся у розділі KMBS Live що знаходиться у верхньому правому куті екрану
Відкрити kmbs live
Яким бізнесом ви займаєтеся? Які бізнес-проєкти сьогодні знаходяться у фокусі вашої уваги?
Роман Міщенко: Основний проєкт, яким я живу останні 8 років, – це виробництво продуктів харчування під брендом «Гуляй-поле». Ми виробляємо майонез, гірчицю, соняшникове масло, а незабаром випускатимемо нову лінійку продуктів – соуси і кукурудзяні палички.
Основна місія цього проєкту – робити життя людей яскравішим та смачнішим. Адже якість життя залежить від якості продуктів, які ми вживаємо, а якість продуктів залежить від нас. Зрозуміло, що це не єдиний мій бізнес, але він зараз для мене ключовий.
Чому ваш бренд має таку назву?
Р.М.: По-перше, я родом з міста Гуляйполе, а батьківщину завжди пам’ятаєш. А, по-друге, вона зрозуміла для українців, пов’язана із сільським господарством.
Чи завжди ви були у ролі власника, чи прийшли до цієї ролі поступово?
Р.М.: Я став підприємцем у 18 років. Вже був одружений, тому мав годувати родину. Я відкрив гуртовий склад, купував товар великими партіями, а продавав маленькими. Потім бізнес виріс до дистрибуційної компанії, згодом об’єднався з партнерами. Сьогодні цьому бізнесу вже 20 років, і він досі працює. Зараз – охоплює Запорізьку та Луганську області. Ми продаємо такі бренди як Carlsberg, «Славутич», «Львівське», Nemiroff, «Моршинська», «Боржомі», Shabo, різні марки коньяку, бакалею… Обслуговуємо приблизно 4000 торгових точок з наявних 5000, тобто практично повністю закриваємо потреби двох областей за певними продуктами. Ми змогли зібрати ексклюзивну команду, зараз вона складається з 800 людей.
Одного разу я намагався поєднувати роботу та власний бізнес. Це було багато років тому, Приватбанк тоді лише починав розвиватись. У Гуляйполі відкривались відділення, і був потрібен керівник сектору кредитування. Я поїхав на стажування до Запоріжжя, але не витримав і тижня. Зрозумів, що не хочу бути найманим працівником.
Те, що показують у фільмах, через деякий час збувається; те, що ми бачимо через абстрактне мистецтво, – теж стає реальністю
Те, що показують у фільмах, через деякий час збувається; те, що ми бачимо через абстрактне мистецтво, – теж стає реальністю
Коли ви вступали до kmbs, то вже мали ідею створення торгової марки, чи вона народилась у процесі навчання?
Р.М.: Напевно, народилась у школі. Моє навчання продовжувалось не два роки, як у всіх, а у два етапи. Після закінчення першого року мені було потрібно зупинитися через особисті обставини, і я взяв перерву десь на рік. А після повернення почав усе спочатку, наново пройшов увесь курс. Десь тоді й народилась ідея.
Торговельну марку ми зареєстрували у 2014 році, коли починалась війна. Тоді ж стали будувати елеватор, і моя дипломна робота була про нього. Оскільки Гуляйполе знаходиться за 120 км від Донецька, ми чули постріли, вибухи, переживали – чи вдасться завершити проєкт. Але все вийшло. Упродовж 2012-2015 років ми зробили дуже багато: побудували елеватор, запустили торговельну марку, налагодили дистрибуцію.
Зараз ваша торговельна марка представлена по всій Україні?
Р.М.: Так, але є слабко пропрацьовані регіони. За перший рік ми отримали 5% ринку. Незважаючи на те, що ринок конкурентний, і щороку з’являються нові бренди, нам вдалося закріпитися. Але одна справа виробляти, а інша – продавати і створювати бренд, який буде зростати. Легше торгувати Carlsberg, «Славутич», Nemiroff – бо вони відомі, а пройти шлях від «дитини» до «дорослого» бренда – набагато складніше. Не можу сказати, що зараз у нас все вправно виходить, але ми приділяємо цьому багато часу. Маємо цілі на 5 років, потроху їх реалізовуємо. Не завжди з бажаним темпом і швидкістю, але не здаємося.
Якою була ваша мотивація до навчання в kmbs? І чи досягли ви тих завдань, які ставили перед собою?
Р.М.: Нещодавно я разом із дітьми дивився фільм про Теслу та Едісона. Усі компанії, про які йшла мова, зараз налічують понад сто років. Я хочу побудувати системний бізнес, який буде жити без мене, щоб він не залежав від мене і теж прожив щонайменше 100 років.
Навчатися пішов, бо не вистачало досвіду, знань. В юності я довчився лише до другого курсу інституту, а потім одружився, і було не до лекцій. А навчання у kmbs було для мене усвідомленим кроком. Воно багато чого мені дало. По-перше, знайомства. З багатьма, з ким навчався, я досі спілкуюся, ми дружимо родинами, їздимо на відпочинок. У них є чому повчитися. Напевно, це частина системності продукту kmbs – люди, які приходять навчатися, хочуть того ж, що й ти.
Та найголовніше, що дала мені школа, – це розширення горизонтів. Під час навчання у нас був день творчості, і тоді я думав: нащо воно потрібно? А зараз я відвідую виставки, дивлюся фільми і розумію, що мистецтво насправді розширює горизонти, тому що воно – про майбутнє. Те, що показують у фільмах, через деякий час збувається; те, що ми бачимо через абстрактне мистецтво, – теж стає реальністю.
Найголовніше, що дала мені школа, – це розширення горизонтів
Найголовніше, що дала мені школа, – це розширення горизонтів
Яким є ваше персональне визначення – хто такий меценат? І за що він відповідає?
Р.М.: Я би не прив’язувався саме до цього терміну, себе називаю соціально відповідальним. Вважаю так: можеш – допомагай. Дитячі майданчики, спортивні секції, фонтани, озеленення міста – в усьому цьому ми беремо участь. Під час навчання потрібно було сформулювати свою життєву місію, і я написав, що хочу побудувати у Гуляйполі інфраструктуру. Я б хотів інвестувати усі свої зусилля туди: допомогти місцевій сфері навчання, перевести туди свої підприємства… Щоб я там залишив свій відбиток. Але почалася війна, і стало недоцільно переводити виробництво. А забувати про свій бізнес не можна, бо якщо він живе, то у тебе є ресурс, яким можеш ділитися, допомагати іншим.
Втім, моя мета мені досі близька. Зараз я втілюю її, допомагаючи медикам. Мені б хотілося робити щось більш системне, але життя таке: то війна, то коронавірус. Принаймні я сфокусований на своєму районі, хоча там зараз і не живу.
Чи в тренді зараз допомагати своєму регіону та бути соціально відповідальним?
Р.М.: Хтось повинен брати цю лямку та тягнути її. У Гуляйполі я бачу небайдужих людей, які дістають гроші та фінансують зміни. Хтось робить це для задоволення свого его, хтось – для збільшення впливу. Але це не системно, та й цілі у людей різні.
Найбільше мені подобається те, що я спостерігаю у спільноті випускників kmbs: як діє Микола Демченко у Дніпрі, як Томас Бруннер розвиває місцеву філармонію. Я бачу системність у їхніх діях, і бачу лідерів, які об’єднують зусилля.
Чому ви вирішили підтримати премію Ґонґадзе?
Р.М.: Я завжди за правду. І розумію, що люди приймають рішення, спираючись на інформацію, коли вона правдива. Мені хочеться, аби в Україні були джерела правдивої інформації. На жаль, сьогодні у нас більше неправди й маніпуляцій, аніж правди, і людині важко розібратися у такому потоці інформації.
Я хочу, щоб ми могли довіряти журналістам, і цей проєкт може у цьому допомогти. Я розумію, що це буде не швидко, адже це ніби дитину виношувати. Щоб результат був не надутий, а справжній та тривалий – шлях має бути довгим. Проте я відчуваю певну внутрішню відповідальність і бачу, що не я один такий: меценатів стає більше. Найважливіше, щоб ми не кинули докладати зусилля, а продовжували підтримувати цей проєкт. Тим паче що Премія Ґонґадзе – системна, а це мені дуже подобається.
Джерело: Відкрита платформа випускників kmbs