Мистецтво і практика

На рівні побутової свідомості здається, що мистецтво – це досить поверхнева річ, такі собі «рюшики» або «бантики» – надбудова над дійсно важливими й потрібними речами, якими є, наприклад, будівництво або архітектура. Для мене ж мистецтво – це інструкція до життя або інструкція до світу. Розуміючи мистецтво, ти починаєш розуміти світ, простір, в якому перебуваєш, розуміти закони, за якими існують люди та суспільство. І це дійсно дуже практична річ.

Є й науково обґрунтоване застосування мистецтву. Як відомо, наш мозок є асиметричним. Так, коли людина говорить, активізуються нейрони в її лівій півкулі, а коли справа торкається візуалізації, активізується права. Отже, з наукової точки зору, ті, кого ми вважаємо геніями, – це люди, в котрих взаємодія правої і лівої півкуль головного мозку здійснюється на цілком іншому рівні, ніж у більшості з нас. У них рівною мірою розвинуті обидві частини.

Мистецтво і не-мистецтво

Звичне для нас поняття мистецтва ствердилось тільки в останні 100-150 років. Раніше ж так називали і ремесло, і якусь сакральну практику. Тобто було велике різноманіття того, що можна позначити маркером «мистецтво». Але, в сутності, є два абсолютно незмінних правила, які визначають – що є мистецтвом. Аби мистецтво існувало, потрібні той, хто створює, і той, хто сприймає.

Зараз мистецтво дуже сильно індивідуалізовано. Воно існує в форматі самовираження людини. А до ХІХ століття індивідуальність взагалі не була цінністю. Якби античний художник створив щось індивідуальне – те, що б було відображенням «я так думаю, відчуваю, розумію», його б висміяли й виставили за межі міста. Більшу частину часу мистецтво існувало в дуже жорстких рамках, коли у всіх була однакова система кодування і декодування.

 

У квантовій фізиці результат експерименту залежить від спостерігача. Те ж саме стосується і сучасного мистецтва

У квантовій фізиці результат експерименту залежить від спостерігача. Те ж саме стосується і сучасного мистецтва

Засіб для створення нової парадигми

Мистецтво народжує певне нове знання, цілком інше, ніж наукове – знання, що знаходиться в емоційній сфері. Для мене художник – це людина як така. Бо в нього немає якихось інших завдань, окрім як бути людиною та реалізуватись у цій сфері.
У кожного з нас є певні визначення, через які нас легше «прочитати» (як-то викладач, бізнесмен тощо). Натомість митець – це просто людина, надзвичайно чутлива до середовища, в якому знаходиться. Художники здатні народжувати нове знання. Вони відчувають та сприймають оточуючий простір на цілком іншому рівні, вловлюючи його найменшу деформацію. Вони об’єктивізують для нас речі, котрі ми можемо відчувати або інтуїтивно сприймати.

Сучасний польський художник Збіґнєв Лібера – представник критичного мистецтва. Він піднімає дуже болючі для суспільства питання, такі як перегляд пам’яті. Серед його творів – «Lego. Концентраційний табір», в якому він поєднав непоєднуване: іграшку і сакралізоване сприйняття історії, те, що неможливо уявити у вигляді гри, від чого люди воліють або відвертатися, або говорити в дуже патетичному тоні. Ця робота викликала величезну кількість суперечок. Вона мовби «прокачувала», провокувала суспільство, намагаючись виявити – наскільки взагалі можливо обговорювати такі теми. Це був дуже потужний образ. Такі речі створюють нове відчуття, нове знання, нове розуміння – і зрештою ми отримуємо певну нову парадигму.

Серед митців, які змогли увібрати в себе якесь нове почуття й розуміння, втілити його в образі та допомогти своїм сучасникам побачити те, що бачили вони, можна назвати Джотто (біля 1267-1337). Це один із найважливіших художників в історії візуального мистецтва. Його образи, герої – добре впізнавані персонажі з християнської історії – вперше перестали бути символами, а стали живими людьми. Наприклад, художник показує німб – річ абсолютно нематеріальну, невидиму, невідчутну – як фізичний об’єкт (в нього є певний ракурс, товщина). Тобто тоді (на початку XIV століття) в просторі вже було щось, що спонукало Джотто робити свої образи матеріально-переконливими.

Альбрехт Дюрер (1471-1528) – це художник з цілком іншого середовища, представник північного Відродження. Він також зробив революцію в живописі, бо до нього не існувало такого жанру, як автопортрет. І це в умовах, коли в Німеччині, на його батьківщині, художник взагалі не вважався кимось значущим. Дюрер протестує проти цього – зображає себе як вельможу, котрий милується собою, і таким чином стверджує цінність художника як такого.

 

Відстеження того, що відбувається у мистецтві, є найпростішим методом зрозуміти, куди рухається світ

Відстеження того, що відбувається у мистецтві, є найпростішим методом зрозуміти, куди рухається світ

Картина Іллі Рєпіна «Не чекали» з’явилася 1888 року, напередодні народження кінематографу (1895). Тоді завданням художника вже було дещо більше, ніж просто створення візуальної переконливості. У Рєпіна вийшов шедевр, бо він створив свого роду спресоване кіно. Ця сцена, хоча і здається побутовою, має характер коментаря до певних історичних подій. Художник чітко ділить картину на дві частини – ліву та праву (в сакральному живописі на лівій частині зображався рай, а на правій – пекло). Одна частина – це шлях людини, яка обрала свободу, боротьбу за свої цінності; інша – матеріальний світ, сімейний затишок. І вибір героя є очевидним. Всі, хто дивився на картину в той час, чітко розуміли, що тут зображено, та не мали жодних ілюзій стосовно того, що могло б відбутися.

З Марселя Дюшана (1887-1968), представника дадаїзму, та методів, котрі він запропонував, починається новітня історія мистецтва. Це постать, яку неможливо вилучити з сучасного мистецтва, бо інакше ми перестанемо розуміти – де мистецтво, а де не-мистецтво. Змінилася сама «оптика» або «фільтр», крізь який потрібно дивитись на мистецтво. «Фільтром», котрий запропонував Дюшан, стала робота «Фонтан» (звичайна побутова річ – пісуар), яка започатковує нову течію реді-мейд. Тобто якщо ми поміщуємо все, що завгодно (наприклад, булавку чи будь-яку іншу річ) у виставковий контекст, воно стає мистецтвом. І розпочинається філософський розбір – спроба перевизначити сутність мистецтва.

Цінність мистецтва

Цінність мистецтва не апріорна – вона комунікативна. У квантовій фізиці результат експерименту залежить від спостерігача. Те ж саме стосується і сучасного мистецтва – значущість залежить від спостерігачів, від «оптики» – від того, який це викличе резонанс, якщо його помістити в певний контекст.

 

Розуміючи мистецтво, ти починаєш розуміти закони, за якими існують люди та суспільство

Розуміючи мистецтво, ти починаєш розуміти закони, за якими існують люди та суспільство

Я вірю, що ринок допомагає нам перевести символічну цінність в цінність більш зрозумілу, таку, що зчитується. Але в жодному разі не навпаки. Ринкова вартість ніколи не конвертується у символічну цінність. Цінністю ж є те додане знання, яке ми отримуємо – той новий рівень відносин зі світом, котрі вибудовуємо.

Не намагайтеся знайти шлях – як визначити цінність. Спостерігайте за процесом, і це вам підкаже, що відбувається із сучасним світом. Оскільки мистецтво реагує на всі трансформаційні процеси першим, відстеження того, що в ньому відбувається, є найпростішим методом зрозуміти, куди рухається наш світ. Ця цінність не вміщується в жодному з творів – її приріст відбувається у процесі комунікації.

Якщо в людини немає розуміння, де вона знаходиться, навіщо живе, їй дуже складно встати з ліжка вранці. Для більшості людей, які мислять критично, система цінностей, яку давала релігія, вже поставлена під сумнів. Знайти спосіб жити в новій системі координат, котру ми не можемо навіть до кінця описати, можна за допомогою тих інструментів, які дає мистецтво.