Автором концепції про стилі навчання став новозеландський шкільний інспектор Ніл Флемінг. Він спостерігав за різними класами і помітив, що лише деякі вчителі можуть донести інформацію до всіх учнів. Він зробив припущення, що люди по-різному сприймають інформацію. Наприклад, коли ви питаєте – як дійти кудись, – то хочете почути інструкції чи побачити мапу? Запитання на кшталт цього увійшли до опитувальника VARK (Visual, Auditory, Reading, Kinesthetic), який розробив Флемінг для визначення стилю навчання людини.
Ця модель стала дуже популярною, хоча й не була першою. Можливо, причиною її швидкого розповсюдження був тренд кінця 1980-х – початку 1990-х, пов‘язаний із самооцінкою. Усі мали бути особливими, а значить, і мати особливий стиль навчання. А для вчителів теорія була зручною, бо стверджувала, що можна зацікавити усіх – якщо підійти до учнів з розумінням їхнього стилю. Про теорію VARK почали розповідати у школах, і коли студент вступав до університету, він вже знав, який стиль навчання йому властивий.
Теорія про стилі навчання може допомогти вам дізнатись щось про себе. Але вона не допоможе вам краще вчитись
Теорія про стилі навчання може допомогти вам дізнатись щось про себе. Але вона не допоможе вам краще вчитись
Та проблема у тому, що з 1990-х років було проведено чимало досліджень, які спростовують ідею про чотири стилі – принаймні у тому вигляді, у якому вона існує зараз. Нещодавно у журналі Anatomical Sciences Education було опубліковано результати одного з них. У цьому дослідженні сотні студентів пройшли тест VARK, щоб визначити свій стиль, а потім їм було презентовано стратегії навчання, які відповідають цьому стилю. Але виявилось, що це абсолютно неефективно: студенти не навчались так, як нібито мали б, виходячи з домінуючого у них стилю, а ті, хто все ж намагався, не отримував кращих оцінок. Вчені вважають, що студенти протягом життя розробляли певні навчальні звички, й інформація про інші стратегії не могла їх змінити.
Минулого року у виданні British Journal of Psychology було опубліковано результати ще одного дослідження. Вони свідчать про те, що студенти, які надавали перевагу візуальному навчанню, думали, що краще запам‘ятовуватимуть образи, а «вербальники» вважали, що краще запам‘ятовуватимуть слова. Але насправді не було виявлено жодної кореляції між «стилем навчання» і тим, що люди легше запам‘ятовували – слова чи картинки. Таким чином, стиль навчання – це скоріше про те, що учасникам подобалося більше, а не про те, що ефективніше сприймала їхня пам‘ять.
«Є свідчення того, що люди намагаються підходити до завдання відповідно до того, що вважають своїм стилем навчання, але це не допомагає їм», – каже Деніел Віллінгем, психолог з Університету Вірджинії.
Ще в одному дослідженні виявили, що не існує зв‘язку між стилем навчання (візуальним чи аудиторним) та результатами тестів. Насправді, «візуали» демонстрували кращі результати у будь-яких тестах. Вчені зробили висновок, що викладачам не варто підлаштовуватись під людей із аудиторним стилем навчання, замість цього можна сфокусуватись на розвиненні їхніх візуальних навичок.
На думку Віллінгема, у людей є не різні стилі, а різні спроможності. Дехто читає краще за інших, дехто – чує. Психолог стверджує, що нам варто припинити думати про себе як про «візуалів», «кінестетиків» тощо. «Звичайно, нічого страшного не станеться, якщо ви продовжуватимете вірити у стилі навчання, – каже він. – Але й ніякої користі з цього не буде. Кожен здатен мислити словами, всі здатні мислити ментальними образами. Набагато краще – розуміти, що кожен з нас має набір інструментів для мислення, і обирати ті, що будуть ефективнішими для вас.»
Таким чином, теорія про стилі навчання може допомогти вам дізнатись щось про себе. Але вона не допоможе вам краще вчитись.
За матеріалами theatlantic.com